Бригади херсонських «швидких» обласного Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф рятували людей в окупованому місті та продовжують рятувати, попри постійні обстріли звільненого населеного пункту.

«Допоможіть, будь ласка!»

Зазвичай старт на виїзд бригада отримує від диспетчера. Хоча бувають і винятки. Так, під час обстрілів Млинів (частина мікрорайону ХБК), «швидка» дісталася до місця трагедії за лічені секунди. Бригада якраз проїжджала неподалік по вулиці Кулика, побачила вибух і одразу повернула туди, не чекаючи виклику.

А дзвінки на «103» надходять саме до диспетчерської служби Центру. І саме фахівці/фахівчині цієї служби приймають рішення: терміново вислати машину; чи ситуація не критична, загрози життю людини немає, достатньо її телефоном проконсультувати.

Зокрема, як розповіла старша лікарка чергової зміни центральної оперативної диспетчерської Наталія Тарнавська, з початку війни почастішали виклики внаслідок стресів. Раніше їм піддавалися переважно молодь 30-35 років. Але через війну такі стани трапляються тепер у різних вікових категорій. 

Людям здається, що в них серцевий напад, або гіпертонічна криза, бо симптоми схожі: серце сильно б'ється, дихати важко, тіло поколює, страшно невідомо чого, не можуть спати.

- За такого випадку потреби в реанімаційній бригаді немає, достатньо телефоном проконсультувати та допомогти людині заспокоїтися, – пояснює старший лікар чергової зміни. – Пояснюємо, що то не фізичні негаразди, а так проявляється стрес. Рекомендуємо, наприклад, робити короткий вдих і довгий видих, обійняти себе, помасажувати кінцівки. Якщо людині не вдається опанувати себе, пропонуємо випити якісь заспокійливі препарати, седативні. А зранку звернутися до сімейного лікаря, бо потрібне спеціалізоване лікування. Прибрати фактор, який провокує ці стани, ми, на жаль, не можемо.

Наталія Тарнавська.

Усі диспетчери з досвідом роботи “в полі”, не один рік пропрацювали фельдшерами на «швидких». Тому людей, які благають про допомогу, відчувають інтуїтивно та чітко уявляють, що відбувається там, звідкіля їм телефонують.

Іноді, як діляться «по секрету» із посмішкою журналістам, рекомендують навіть просто похмелитися. Це стосується п’яничок, що кілька днів пили безперервно, а потім різко припинили. Їх того ж чи наступного дня може спіткати так званий судомний синдром. Бачити це – моторошно, але достатньо дати людині 30-50 грамів спиртного (не більше!), й усе минає.

Тут щодобово приймають 100-120 викликів від херсонців, ще майже стільки від мешканців звільнених сіл області.

Під час нашої розмови в диспетчерську зателефонував молодий чоловік. На прохання знайомих, які евакуювалися, він періодично носив продукти їхній бабусі. Старенька живе на 11 поверсі, ліфт не працює, а в під’їзді більше ніхто не живе. Цього разу прийшов, а бабуся навіть не може з ліжка встати: ноги дуже набряклі, аж до ран на шкірі.

Хоча прямої, критичної загрози її життю не було, диспетчери вирішили вислати бригаду.

І такі випадки непоодинокі. У Херсоні стало більше самотніх стареньких, які потребують соціальної допомоги, патронажного догляду. А надавати їх нема кому. ХОСПІС не працює. Коли почалися обстріли міста, його евакуювали. Геріатричне відділення зі Степанівки також виїхало. У міських лікарнях, хоча це не їхній профіль, зараз влаштували палати для таких стареньких. Зазвичай туди приймають за рекомендацією сімейного лікаря. Але як тій бабусі з набряклими ногами спуститися з 11 поверху й дістатися до сімейного лікаря та лікарні?

Дві руки на одні ноші

Бригада «швидкої» – це лише дві людини: фельдшер та водій. Але водій також ще й помічник лікаря – теж має медичні навички та допомагає переносити важкохворих чи поранених. Наразі всі машини обладнано гнучкими, зручними ношами на зразок військових. На них можна транспортувати людину навіть по вузьких проходах та сходах херсонських будинків. Але ноші розраховано на шість людей, на шість рук.

Тому, поки бригада їде, диспетчери шукають ще й носіїв. Раніше допомагали сусіди хворих. Наразі частіше виручають співробітники служби з надзвичайних ситуацій – якщо, звісно, не зайняті на гасінні пожеж чи інших рятувальних роботах.

Але «стандартних» ситуацій майже не буває.

Після чергового мінометного обстрілу мікрорайону Острів диспетчерську повідомили: у районі Гідропарку поранено хлопця, не відчуває ноги, мабуть, її відірвало. Бригада приїхала на місце події й – усі впали на землю поруч із пораненим, бо знову почався обстріл. У хлопця нога була ціла, але він отримав дуже серйозне поранення черевної стінки й стегна. Фельдшер із водієм, лежачи поряд із пораненим, надавали допомогу, а коли буквально на хвилинку прильоти стихли, швидко запихнули хлопця в машину – бо не до нош було. А щойно від’їхали, на тому місці пролунало одразу три вибухи поспіль…

- Коли дівчатка приймають виклик, ми всі молимося, щоби бригада доїхала й повернулася. Бо кожного разу посилаємо в невідомість, – кажуть колеги фельдшерів та водіїв «швидких».

За державними нормативами, бригада екстреної медичної допомоги не має виїжджати під час обстрілів та повітряної тривоги. Але реальність диктує свої правила.

Під час цього обстрілу Херсона чоловік загинув.

Коли оголошується повітряна тривога, людям є час приготуватися до бомбардування та заховатися в безпечне місце. А коли стріляють артилерією по Херсону з лівого берега, то від пострілу чи пуску до прильоту минає лише 3-4 секунди. І куди снаряд впаде – невідомо.

Кицька Анжела охороняє короткий відпочинок фельдшера бригади інтенсивної терапії Романа Ярмоловича.

Фото Олександра Корнякова

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.