Іван Мойсієнко — людина знана й шанована не тільки в Херсоні. Він науковець, доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки й техніки України, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету. Не дивно, що розмова з відомим українським фахівцем у галузі охорони природи точилася навколо екосистеми Херсонщини, яку безжально знищують російські військові.

Після 48 днів у окупації вчений і його родина виїхали з Херсона, перебувають на заході України. Іван Мойсієнко дуже хвилюється за друзів і колег, які залишилися в окупованому місті, та уважно відстежує події, пов’язані з природою нашого краю.

Про реакцію на війну російських науковців

Після шоку перших днів, коли він просто переглядав новини, Іван Мойсієнко шукав якусь свою дорогу в цій війні. Ходив на мітинги, поки їх не стали розганяти, а коли з кінця березня університет після перерви відновив навчання, поринув у викладацьку роботу. Не полишав й інформаційного фронту — писав статті, пости, розсилав листи своїм колегам з росії та Європи...

Звернення від свого українського колеги отримали 240 вчених-біологів росії, відповіли лише два десятки. Більшість листів мали дуже агресивний характер, містили погрози та мантру про Донбас...

“Це було дуже дивно, я вважав, що вчені —  люди, які вміють аналізувати ситуацію, що вони не будуть такі залежні від пропаганди, — ділиться розчаруванням Іван Мойсієнко. — Виходить, з одного боку, він може аналізувати свою наукову інформацію, а, з іншого – просяк пропагандою з телевізора і повторює ті ж самі мантри”.

У тому, що його звернення спричинили якийсь ефект, науковець має великий сумнів, але сподівається, хтось із тих, хто не відповів, принаймні, міг би задуматися.

Про вплив війни на природу Херсонщині

Науковець каже про неможливість зараз уповні оцінити всю ту шкоду, яку завдали природі нашого регіону окупанти. Обмежений рух, небезпека потрапити в місце розташування російських військових, бойові дії, врешті-решт, — все це не дозволяє оперативно і повно відстежувати ті чи інші території. Є навіть такі ділянки, які працівники заповідників не відвідували з початку війни — і в Нижньодніпровському національному природному парку, і в Олешківських Пісках. Оперувати природоохоронці нині можуть лише світлинами чи відео з відкритих джерел або свідченнями тих, хто залишився в окупації. Фактів злочинів, скоєних проти природи Херсонщини, багато, але це одиничні факти, вони поки що не складені в єдину картину.

“Потім, напевно, буде долучатися те, що зараз не можна побачити і задокументувати, але треба сказати, що навіть та неповна інформація, якою  володіємо, показує, що шкода завдана просто колосальна,” — підсумовує природоохоронець.

Але ніхто не збирається пробачати росії ці злочини, і всі вони будуть задокументовані. До речі, пан Іван нещодавно брав участь у міжнародній екологічній конференції, присвяченій в тому числі й впливу воєнних дій на довкілля України. Більше десятка закордонних експертів розказували там про досвід Коста-Ріки з Гондурасом, Кувейту з Іраком і наголошували на необхідності документувати факти злочинів. Тож фахівці за вже відомими фактами готують позов від коаліції громадських екологічних організацій України “Екологія — Право — Людина” стосовно заподіяної шкоди.

Про те, з чим під час війни доводиться боротися природоохоронцям

Викрадення науковців і природоохоронців (а таких фактів чимало) теж є проблемою для природи. Діяльність природоохоронців і без того обмежена через бойові дії, немає контролю над заповідними об’єктами, а браконьєри ж нікуди не поділися.

“Ніхто не каже, що не треба ловити рибу, — наголошує вчений. — Треба і подякувати тим рибалкам, які допомогли багатьом пережити дуже голодні дні окупації. Просто зараз ніхто не контролює,  не рахує, скільки, коли, де, якої риби виловили. Зараз – рибальство без правил!”

Чи будуть росіяни щось контролювати? Будуть — впевнений професор. Але для того, щоб пограбувати та заробити грошей. На підтвердження наводить факт: в одного з заповідних об’єктів росіяни вилучили плавзасіб, передали його браконьєру, той ловить рибу і продає, а якусь частину виторгу віддає окупантам. “Мало того, що вони дозволяють, вони ще й катер йому дали: лови більше, продавай більше, давай нам більше грошей”.

Та найбільше природоохоронця непокоїть те, що під час війни не лише браконьєри активізувалися, а навіть бізнес і державні органи намагаються просувати проєкти, дуже шкідливі для природи, і з якими спільнота екологів весь час боролася. Як приклад — знову збираються затопити каньйон Південного Бугу, тоді опиниться під водою значна частина Національного природного парку “Бузький Гард”. Те ж саме з річкою Боржавою, там ГЕС намагалися будувати, з величезним трудом відстояли — і от під час війни суд скасовує цю заборону на будівництво. Тобто, замість того, щоб боротися з окупантами, екологи вимушені боротися з діями власної держави.

Про випадки розкрадання окупантами майна наукових установ

Ця інформація не є секретом: частину наукових установ знищили під час обстрілів ще в перші дні війни. Інститут зрошувального землеробства “УкрНДІЗЗ” розгромили та пограбували. Та найбільше Іван Мойсієнко переживає, що найстрашніші злочини, найбільші руйнування, наймасштабніші грабунки будуть під час втечі окупантів. На такі побоювання науковця наштовхнуло спілкування з мешканцями Бучі та Гостомеля. Вони розповідали, що особливо активно росіяни грабували, коли вже тікали. Та й пограбування “Епіцентру” і ще декількох магазинів в Херсоні таке побоювання підтверджують: грабували після наступу ЗСУ під Давидовим Бродом, коли наші захопили плацдарм, окупанти злякалися — почали тікати й вивозити все в Крим. Але потім наступ зупинився — і видимість “порядку” відновилася.

“Окупанти роблять вигляд, що  хазяйнують на Херсонщині — насправді грабують і заробляють. А от коли будуть відступати, то я переживаю, що тоді почнеться справжній грабунок”.

Про ситуацію в Асканії-Нова

Науковець уточнює: в заповіднику Асканія-Нова є дві установи – інститут тваринництва і біосферний заповідник. Інститут тваринництва захопили російські військові. Навіщо їм знаменитий інститут, який вивів багато порід овець і свиней, науковець не розуміє, бо “не може влізти в голову окупанта”. Не виключає,  просто приміщення сподобалося — солідне, з колонами.

Сам заповідник з проблемами, але функціонує як природоохоронна установа Міністерства охорони природи України. Після початку окупації прогодувати тварин було важко: фінансування зараз йде лише по захищених статтях, а через війну заповідник позбавлений грошових надходжень від туристів, які також витрачалися на утримання установи, на корми для тварин, на заготівлю сіна. Ситуація там дійсно дуже важка, багато хто надавав Асканії-Нова допомогу в найважчі часи, необхідність цієї підтримки залишається актуальною і зараз.

Про те, чи загрожують природі окопи росіян на курганах

Іван Мойсієнко майже 20 років досліджує кургани -  місця, де зберігаються природний рослинний покрив і рідкісні види рослин, в тому числі - червонокнижні. Для своїх бойових позицій або спостережних майданчиків росіяни риють окопи передусім на високих курганах. Ці кургани неорані, на них збереглися острівці степу, а пошкодження поверхні кургану знищує дуже рідкісні види рослин. Наприклад, між селами Іванівка й Очаківське є унікальна популяція тюльпанів — там на 6 курганах ростуть 52 тюльпани Шренка — великі, красиві, схожі на домашні. На степовій рівнині ці квіти, занесені до Червоної книги, зникли, бо все розорали. Найближчі місцеперебування цих рослин — Асканія-Нова (100 км на схід) або городище Скелька на правому березі Дніпра. Зрозуміло,  пошкодження рослинного покриву курганів може призвести до зникнення унікальної ізольованої популяції цього тюльпана.

Про наслідки пожеж і обстрілів

Пожежі завжди, і до війни теж, були великою проблемою, але такої кількості, як зараз, не траплялося ніколи (професор бачив дані, що з початку війни в Україні зареєстровано 23 тисячі пожеж, і ця цифра вже застаріла). Це біда для дикої природи, шкода величезна. Якщо це штучно насаджений сосновий ліс, то після верхової пожежі, він, як правило, гине і не відновлюється. А посадити ліс дуже дорого і дуже довго чекати, поки він знову виросте.

На відновлення знищеної пожежами природи знадобляться десятки, а то й сотні років. Спочатку треба все розмінувати, ліси засадити знову, пошкоджені ділянки степових екосистем повинні зарости, бажано їх ще культивувати, створити рельєф (щоб це не був окоп, зарослий степом). На це величезні кошти потрібні. А ще є проблема з вирвами від снарядів...

“Коли вибухає снаряд, — пояснює науковець, — як правило, не всі закладені в нього вибухові продукти вигорають, якась частинка їх розкидається навколо. Тож ґрунт навколо вирви забруднений. І для природи це шкідливо, і для сільського господарства, виявляється, це теж проблема”.

У Франції є поля, які вже більш як 100 років не використовують через забруднений ґрунт, бо колись їх обстріляли. На супутникових знімках видно сотні вирв від снарядів. І якщо зарівняти таку землю і чимось засіяти, то, найвірогідніше, вирощені продукти будуть містити багато важких металів, сірки та інших небезпечних речовин. І зараз у наукових колах вже йде дискусія щодо того, як використовувати обстріляні українські лани. Очищати їх дуже довго, дорого — це мільярди доларів, мільярди євро. І хто це робитиме? А якщо не очищати, то, може, просто їх виводити з сільськогосподарського призначення і відновлювати там природу, створювати об’єкти заповідного фонду? Ця ідея пропонується саме тому, що використання “розстріляних” полів може бути дуже шкідливим для здоров’я людини,  там не можна вже вирощувати сільгосппродукцію.

Про можливість відновлення екосистем

Професор запевняє: існують різні методики й технології відновлення екосистем. До речі, Асканія-Нова має досвід — наші вчені вже працювали над відновленням незаконно розораних територій. Наприклад, для відновлення степу треба прибирати бур’яни, викошувати й підсівати степові види рослин, тоді через кілька десятків років може утворитися квазіприродне степове угруповання. Якщо це просто піски, мова може йти про розмінування, про видалення отруйних речовин. Наші Олешківські піски — це особливий варіант степу, піщаний степ, який відрізняється від асканійського, але він так само пошкоджується і так само відновлюється.

“Крім того, там у низинах зустрічаються природні ліси, природні луки, природні водойми, болота, і вони теж пошкоджуються. Ці природні ліси є залишками літописної геродотівської Гелеї — березові, дубові, вільхові, осикові ліси, яких ніхто ніколи не садив, вони тут росли невеличкими гайками з доісторичних часів і не утворюють суцільних масивів. Ця лісова рослинність теж потерпає”.

Наприклад, найбільший дуб має в обхваті 5 метрів 20 сантиметрів. Якщо його пошкодити, скільки сотень років доведеться чекати, поки  знову виросте такий дуб?

Про вплив пошкоджень на клімат

Іван Мойсієнко вважає, що ця війна матиме колосальні наслідки для екології не тільки Херсонщини, не тільки України, а й усього світу. В епоху глобального потепління світова спільнота докладала неймовірних зусиль для зменшення в атмосфері парникових газів (це переважно вуглекислий газ). Прибрати його надлишки можна створенням більшої площі природних екосистем — степів, лісів, а особливо боліт.

“Наприклад, дерево  для росту, для побудови свого “тіла”, стовбура вбирає за рік десятки чи сотні кілограмів вуглекислого газу, — пояснює науковець. – Те ж саме степ. Степ — це “ліс догори дригом”, у нього під землею дуже розвинена коренева система, і більшість степових рослин — це багаторічні рослини, чиї органи розташовані під землею. Вони накопичують  вуглекислий газ, забираючи його з атмосфери. Тому збереження або навіть переведення агроландшафтів у природні екосистеми — це основний спосіб боротьби з глобальним потеплінням”.

Під час війни ці природні екосистеми знищуються, вони перестають функціонувати та вбирати вуглекислий газ. А при пожежах лісів або степів вуглекислий газ ще й викидається в атмосферу. Тож наслідки війни в Україні є катастрофічними для всього світу.