Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
384
Лариса Жарких
Лариса Жарких
Автор
всі статті автора

Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр Хмельницький розповідає: ворог постояв у селі один день, окупанти організували блокпост в центрі, пограбували магазини, винесли звідти горілку та цигарки, начебто «відмітились», що зайняли територію, і поїхали далі. Мешканці села тільки бачили, як російська техніка проїжджала по трасі – і поверталася назад вже розбита.

«Росіяни забігали прямо через наш двір, – розповідає Олександр. – І отак по вулиці, в погребах знаходили людей, телефони забирали. Дружина казала, почали у двері ломитися, але, мабуть, через зашторені вікна подумали, що немає нікого, і побігли далі. Не затримувалися, слава Богу, тут».


Олександр Хмельницький біля своєї хати

Глава сім’ї на той час був у ЗСУ, вдома залишалися дружина з дітьми. Сподівання, що ворога швидко виженуть, не справдилися. Потім українські війська відтиснули росіян, ті відступили, перейшли за Інгулець і зайняли позиції у Давидовому Броді, де затрималися на вісім місяців, продовжуючи бойові дії на цих рубежах.

Чоловік наполіг, щоб родина виїхала.

Знелюднення

Село взагалі покинула переважна більшість мешканців. З більш ніж двох тисяч населення залишалося 100-150 осіб, а під час найсильніших обстрілів, кажуть, було і того менше – десь 75. Зі звільненням правобережжя люди почали повертатися – зараз тут 730 мешканців. Є й переселенці. У будинку матері Олександра, яка виїхала до Львова, знайшли прихисток переселенці з Ольгівки, по якій зараз проходить лінія розмежування.

Павло Максимович і Зіна Андріївна з села не виїздили, але з росіянами фактично не перетиналися.

«Вони до нас у село ходили як до себе додому, – згадує пані Зіна. – Тільки вночі. Вдень ми їх не бачили, а вночі чули чисто російську говірку. Групами ходили. Звісно, скільки їх там – невідомо, бо ніхто не ризикував виходити».


Зіна Андріївна на власному подвір’ї

Вони вирішили залишися, щоб доглядати за батьківською хатою, спадком Зіни Андріївни, де останнім часом жила одна з її доньок. А її відправили з села через чутки, мовляв, у районі Великої Олександрівки буряти, що воювали у російській армії, стали ґвалтувати дівчат. Зараз жінка у Кривому Розі, влаштувалася на роботу і працює. Тож залишилися родина вчотирьох – із сином, другою донькою, яка має інвалідність і потребує постійного догляду.

«Ми не хотіли виїздити. Бо дуже процвітало мародерство, – пояснює Зіна Андріївна. – То у нас, знаєте, нема грошей, щоб мене обікрали, тоді я раз – і купила все нове. У мене нема за що такого купити».

Каже, в селі були випадки мародерства, і багатенько. Хто цим займався – не знає, але припускає, що свої ж. Влітку чули, як у сусідній розбитій хаті лопалося скло під чиїмись черевиками...

А от на іншому краю села все було спокійно, пан Олександр каже, що в нього жодного гвинтика не пропало, попри те, що певний час хата стояла порожньою.

Під обстрілами

Російські військові щільно обстрілювали село 8 місяців, і наслідки очевидні. Руйнування не настільки катастрофічні, як, наприклад, у Давидовому Броді та Білоусові (там, кажуть, жодного непошкодженого будинку немає), але відчутні. Половина села зазнала серйозних пошкоджень, найпоширеніші – побиті шифер і шибки.


Місцеві кажуть, що відчутно «прилітати» почало десь із серпня-вересня 2022-го.

«Воно літало в цих місяцях, дуже багато літало, – розповідає пані Зіна. – Кожний божий день. І не один раз на день. Десь біля п'ятої ранку, тоді перед обідом, тоді ввечері, а тоді ще й вночі. Оце тільки позасинаємо, успокоїмося – та який там сон! Знаєте, як спали? Як кури: спали – і все бачили, чули. От тільки починаєш прикімарювати, тут о другій годині ночі — опа, новий обстріл. І все вони гатили по селу, по елеватору, до школи сюди рвалися...»

А Олександр переповідає розповідь свого знайомого, який, отримавши гуманітарну допомогу, три години йшов додому:

«Бо тільки, каже, трошки пройду – обстріл. Упав. Лежу, молюся. Ага, ніби припинилося, знов почав бігти – знову обстріл, знов упав».

Зрештою, на якийсь час село практично спорожніло, Павло Максимович і Зіна Андріївна були єдиними, хто залишився на своїй вулиці. Від обстрілів родина ховалася в погребі під сараєм, хоча і там все теж сипалось зі стелі.

Наслідки можна побачити й досі, господарі показують пошкодження: тут вирва від снаряда, тут вирваний шматок паркану, тут з погреба стирчить залізяка, тут залишки ракети, що влучила в базин... Пані Зіна згадує, той обстріл: вони були у літній кухні, до хати ледве дісталися перебіжками.

Дістати цей 3,5-метровий «подаруночок» так і не змогли – тракторець «Синтай» не потягнув. Хлопці казали, що потрібні БТР або велика пожежна машина, щоб витягти, а в селі такої техніки немає. Тож прикопали ракету на місці. Раз солдати її не викопали – то і небезпеки немає, вважає пані Зіна.

Тепер вони залишилися без води. У селі вода гірко-солона, а базин викопали для доброї води, щоб їсти варити. Зараз привозять бутильовану питну воду, а для прання використовують дощову і радіють дощам, бо з ними води вистачає.


Зіна Андріївна показує пошкодження у власному дворі, каже, що зараз ями засипані, а після обстрілів ходити тут взагалі неможливо було.

Поруч – розбита веранда, у хаті дах обвалився, стеля посипалася, по стінах тріщини пішли. Зітхаючи, господиня показує наслідки:

«Як дощ ішов, у нас отут у сінях вода через поріг лила, бо стелі нема і даху ж не було. Оце тут немає стелі. І тут ось немає. Подивіться, скрізь тріщини. Тож ми не знаємо, торкнешся – і воно обсиплеться все. А мазати стелю високо. Я не знаю, чи в нас вистачить здоров'я. Що Бог дасть, то і буде. Будемо потихеньку щось робити. Треба засукувати рукава».

Сподіваються на допомогу, що дадуть плити OSB, ними й закріплять пошкоджене. Радіють, що з дверима та вікнами (жодного цілого вікна після обстрілів не лишилося) допоміг благодійний фонд «Карітас», не тільки дали гроші, а й самі все поставили.

«Карітас» допоміг і Олександру Хмельницькому зі склопакетами, за що чоловік їм теж дуже вдячний. Каже, міг отримати у сільраді і ремкомплекти, і OSB, і дошки, але вирішив, що впорається своїми силами, бо у людей є набагато більші пошкодження.

Ніщо не родить

Олександр показує місця, куди влучили касетні боєприпаси – чотири на його подвір’ї, п’ятий впав на шифер сусідської хати – та флешети, які залишили безліч слідів і які перетворюють на решето все, що трапляється на їхньому шляху.


Олександр Хмельницький показує місця прильотів на подвір’ї

Павло Максимович каже, що їхній вулиці дісталося від обстрілів чи не найбільше. Росіяни гатили касетними снарядами, намагаючись знищити школу.

«Попадало нам дуже сильно. Стріляли цими «зажигалками» нікелевими. Після того нічого не родить. Не дає урожаю такого, як раніше давав. І удобряли перед цим, перед війною. Але нічого не допомогло. Все познищували. Дерева навіть – і ті не родять».

Про свої огірки, і помідори та картоплю тепер тільки згадують. Посадили 340 кущів помідорів, а якщо два відра дрібненьких зібрали, і те добре. Раніше гарбузів не знали куди дівати, годували і курей, і качок – а зараз лише три гарбузики вродило.


Розповідаючи про проблеми сьогодення, Павло Максимович не забуває згадати їхню причину: «Прийшли “освободітєлі”  ...»

Без транспорту

Із села люди довго боялись виходити, бо навкруги все було заміновано – поля, дороги. Навіть кладовище. І поки мінери не розмінували, навіть у райцентр ніхто не їздив.

Поїздки до центру селищної громади – то не забаганка. Там люди щомісяця отримують пенсії, там стоять на обліку в центрі зайнятості. Місцеві неодноразово просили голів поставити у селі банкомат, щоб знімати пенсію, але так і не дочекалися. Посилює проблему відсутність транспорту. Ще до війни автобусів не було, бо маршрут невигідний. Зіна Андріївні згадує, що в її дитинстві автобуси ходили через кожні пів години. А зараз – тільки наймати машину, але на це зайвих 200 гривень немає, тож люди або пішки йдуть, або велосипедом.

Олександр вбачає зовсім інші проблеми: коли возять важкопоранених хлопців, 20 кілометрів бездоріжжя долають не за хвилини, а за годину сорок – годину п’ятдесят:

«Поки доїдуть, хлопці по дорозі помруть. Ну хіба на 20 кілометрів дороги не знайдеться грошей, щоб зараз її відновити? Хоча б насипати, вирівняти її? А так як подивишся: бруківку міняють в Києві або герб на щиті. Вибачте мені, це якраз саме на часі у війну робити?»

Проблем в селі вистачає, але поступово життя повертається. Попри те, що в небі над ними постійно пролітають ракети, шахеди... Але люди намагаються відновити пошкоджене, працювати далі й вірять у здійснення своїх мрій після перемоги.

Фото Тетяни Набатової

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
332
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
289
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
308
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
384
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
290
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
334
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
419
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
314
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
366
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook