Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно змінилося з початком повномасштабної війни. Після чергових обстрілів села армією РФ Анатолій отримав численні поранення осколками, переніс дві операції з видаленням частини органів, але досі живе з дрібним осколковим залізяччям усередині. У його дружини через хвилювання виникли проблеми з серцем.

Подружжя Бородавченків біля двору

Почув, як свистить міна, – опритомнів у лікарні в іншому місті

За словами Ольги Бородавченко, на початку повномасштабної війни, росіяни почали обстрілювати їхнє село з території окупованої Малої Олександрівки. Відтоді вони з чоловіком буквально жили в підвалі. Якось в середині квітня, близько одинадцятої ночі, у дворі кілька разів щось дуже гучно бахнуло. Аж двері до підвалу розчахнулися й заголосили свійські тварини. З двору потягнуло паленим. Коли обстріли стихли, подружжя вирішило перевірити, що горить.

Підвал, де жило подружжя

Анатолій вибрався з підвалу першим і одразу побачив руйнування. У хаті й у літній кухні посипалися вікна, а від сараїв і конюшні взагалі нічого не залишилося. Він хотів роздивитися наслідки прильоту ближче, і в цю мить у повітрі знову засвистіло. Ольга через проблеми з ногою далеко від погреба відійти не встигла. Лише побачила, як за три метри від неї щось вибухнуло і як впав її чоловік.

Я його нумо тягти у погріб. Затягла на третю сходинку. Він втратив свідомість. Я злякалася, Толю, Толю – до нього. Давай ногу перетягувати, перекладати зі сходинки на сходинку. Дивлюся, а кров з нього так і цебенить, – згадує страшні події тієї ночі Ольга.

Ольга Бородавченко

Ледве-ледве затягла вона чоловіка назад до підвалу. Анатолій, хоч ненадовго й приходив до тями, через шок не міг зрозуміти, що сталося. Ольга пояснила, що він поранений, а тоді, залишила його в підвалі та побігла до молодшого сина Володимира, він жив зі своєю сім’єю неподалік. А той покликав на допомогу старшого брата і його дружину фельдшерку.

Щоб вколоти Анатолію знеболювальне, його одяг з одного боку довелося розрізати, з іншого – вся одежа обгоріла.

Їхати до лікарні в комендантську годину було небезпечно. До ранку поранений з дружиною та синами залишався в погребі. Рідні закутували його теплими ковдрами, а близько шостої на сусідській автівці помчали до Інгульця в найближчу лікарню.

Дорогою, в Орловому, Анатолія вдалося перемістити до машини швидкої допомоги, там йому нарешті поставили крапельницю. Чоловік втратив багато крові й весь час був непритомний. В інгулецькій лікарні йому зробили термінову операцію. Лікарям довелося видалили забиту уламками селезінку, частину шлунка та два ребра. На ногу встановили апарат Єлизарова. Виявилося, в Анатолія ще й контузія, перебита вушна перетинка.

Анатолій Бородавченко

Сам він майже нічого не пам’ятає. Каже почув, як свистить міна, побіг, почув вибух і опритомнів вже у реанімації. Під системою – весь у трубках і дренажах.

З Інгульця Анатолія перевезли у Кривий Ріг, до лікарні, яку місцеві називають “тисячкою”. Там його повторно прооперували.

Цей хірург, Микола Борисович каже, витягли 96 осколків, 4 – по 22 міліметри. І ще залишилися, – розповідає Ольга.

Деякі осколки зачепили легені та нервову систему, витягати їх лікарі не наважилися. Так він і живе з залишками дрібного залізяччя в тілі.

“Куди ж діватися, не лягати ж живим у труну”

Анатолій провів у лікарні два з половиною місяці. А потім ще дев’ять місяців ходив з апаратом Єлизарова. Поки був у лікарні, дружина жила в криворізьких знайомих, які її прихистили, і щодня провідувала чоловіка. Та якось і сама стала почуватися зле. Кілька разів до неї приїздила швидка. Після чергового виклику  жінку направили до Дніпропетровська, де її обстежили та встановили кардіостимулятор.

Утім, проблеми зі здоров’ям не завадили подружжю самостійно наводити лад на своєму подвір'ї. На це знадобилося близько трьох місяців. Вирву від вибуху завглибшки до пояса засипали землею. Порозбирали уламки колишніх господарчих споруд – камінь окремо від дерева. Поставили за свої кошти три вікна. Де-не-де шматками шиферу підлатали дах. Двері вхідні замінили, бо геть були непридатні. А нещодавно оформили допомогу за програмою Є-відновлення. Вже отримали шифер, чекають, коли їм передадуть міжкімнатні двері.

Зважаючи на серйозні наслідки для здоров’я, Анатолій оформив інвалідність. Йому дали третю групу, але в документах чомусь написали, що в нього побутова травма, хоча у виписках з лікарень  зазначили: травма мінно-вибухова. “А поміняти категорію можна тільки за рішенням суду”, – розповідає Анатолій.

Утім, попри проблеми зі здоров’ям, чоловік потроху господарює. Вони з Ольгою навіть завели гусей.

Куди ж діватися, не лягати ж живим у труну. Як находжуся трохи, то дужче нога болить. Як менше ходив, менше болить, – каже Анатолій.

Фото Тетяни Набатової

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.