Від російських окупантів звільнено менше чверті Херсонщини, це 15 громад, населення яких до війни складало 450 тисяч. Окуповане лівобережжя – больова точка, оминути яку неможливо навіть при розмові про деокуповані території області. Директорка Херсонського регіонального відділення Асоціації міст України Лариса Оленковська, має зв’язок з багатьма людьми на лівому березі, розповідає про те, як живуть жителі Херсонщини під окупацією. Росія робить все, щоб вони вимушені були взяти російський паспорт, і якщо ти його не маєш —  фактично не маєш права на життя.

«Це просто поза межами розуміння і рамками будь-якої людяності, – в голові пані Лариси просто не вкладається те, що вчиняють окупанти. – Навіть дикі звірі в живій природі біля водопою одне одного не їдять. На лівобережжі зараз величезна проблема з питною водою, і бутильовану воду росіяни видають лише тим, хто має паспорт РФ. Вони перестають приймати людей без російського паспорта в лікарнях навіть в тяжких випадках, якщо це інсульт або інфаркт. В крайньому разі можуть якось прокапати та відправити додому. Я знаю, що є смертельні випадки після такої допомоги. Це всупереч всім людським законам, не законам війни, а просто людським законам».

Однак, попри всі жахи життя під окупацією, є розуміння, що лівобережжя через певний час обов’язково звільнять, і ці території потрібно буде відновлювати. Робота над цим починається вже зараз, на правому березі – принаймні, тут вже набувається певний досвід.

Олешки. Липень 2023. Фото: телеграм-група ГЭС ПОСЛЕДСТВИЯ

Небезпека обстрілів і щільна замінованість

Найголовнішими проблемами у відновленні правобережжя Лариса Оленковська називає безпекову ситуацію (постійні обстріли) та рівень замінованості територій. Ці два фактори найбільше заважають громадам нормально планувати своє відновлення. Ступінь небезпеки залежить від наближеності населених пунктів до лінії фронту: чим ближче до берега Дніпра, тим ситуація складніша.

«Громадам, які розташовані ближче до Кривого Рогу – Високопілля, Велика Олександрівка, Кочубеївка – трохи спокійніше в сенсі безпеки. Вони хоча б можуть в якийсь спосіб планувати свою діяльність і рухатися за планом. Принаймні, у них не виникає такої величезної проблеми з відновленням електропостачання, як у прибережних районах, що постійно обстрілюються».

Особливо гальмує темпи відновлення рівень замінованості територій. Пані Лариса за рівнем небезпеки навіть порівнює роботу фермерів у полі з роботою мінера – настільки земля засмічена вибухонебезпечними пастками. Сапери повсякчас наголошують на небезпеці самостійного розмінування. Однак директорка регіонального відділення Асоціації міст України повідомила, що є міжнародні проєкти, вони навчають місцевих мешканців розмінуванню та роботі з вибухонебезпечними матеріалами.

«Це не означає, що люди пішли в степ і почали там самі щось розміновувати, – пояснює пані Лариса. – Їх навчають, формують команди, забезпечують  обладнанням. Такі проєкти вже запущені в Миколаївській області, і наступним кроком, найімовірніший, буде Херсонщина. Такі міжнародні програми реалізовували в багатьох країнах. Я на них покладаю надію, бо найбільше зацікавлені в якнайшвидшому розмінуванні місцеві мешканці. Вони хочуть на своїх землях бути господарями. І це дуже часто жінки – акуратні, обережні, терплячі».

Херсонські аграрії розміновують свої поля. Фото Олександра Корнякова

Визначити стратегічно важливе

Лариса Оленковська вважає: якщо ми не можемо вплинути на перебіг бойових дій, то місцевій владі, принаймні, до снаги робити кроки назустріч міжнародним програмам, співпрацювати з ними. Адже зараз багато хто планує і надає допомогу:

«Надзвичайно важливо бути максимально відкритими, чітко формулювати  запити й навчитися чітко звітувати перед донором, щоб вчасно отримувати потрібну допомогу. Це завдання №1 влади. Я думаю, в багатьох наших громадах це чудово розуміють і прекрасно навчилися це робити».

Звертає увагу пані Лариса не робити все й одразу, а визначати стратегічно важливі об'єкти, без запуску яких неможливо відновлення територій.

«Це обов'язково, – наголошує вона. – Особливо це стосується територій, які перебувають в більшій або меншій безпеці, які далі від берега Дніпра. Люди готові туди повертатися. Значить, сьогодні вже треба подбати про те, як вони перезимують, чим опалюватимуть свої хати, як постачатимуть туди електроенергію, як буде забезпечено водопостачання – тобто критичні моменти».

Лариса Оленковська радіє з того, що повертатися хочуть навіть сім'ї з дітьми. Але наголошує на забезпеченні садочків та шкіл укриттями в першу чергу. І хоча багатьох дитячих закладів вже немає, вона вважає, що такої кількості, як їх було до війни, поки що і не буде потрібно. Тож при відновленні треба буде рухатися колами й робити це поступово:

«Потім будемо розширювати коло установ, які забезпечують нам максимальний соціальний комфорт. Маємо бути готові, що відновлюватися будемо поступово. І це мають розуміти і батьки, і вчителі. Дуже хочеться, щоб ці процеси в Херсонській області запускалися. Це допоможе зберегти і дитячий контингент, а значить, вчителів, вихователів дитячих садочків. Не буде дітей – всі ці установи будуть не потрібні».

Сім'ї з дітьми  шукатимуть насамперед безпечні території. Безпеку і наявність житла пані Лариса вважає тими двома факторами, які спонукатимуть людей повертатися. Попри те, що, за прогнозами, понад 50% людей не повернеться туди, звідки їх вигнала війна, вона все ж сподівається, що на Херсонщині хоча б 70% повернуться.

Дбати про збереження населення

Лариса Оленковська вважає, що чисельність нашого майбутнього населення спланувати сьогодні неможливо. В різних громадах ці процеси відбуваються по-різному. Наприклад, в Новорайській громаді, яка в більшій безпеці, ніж інші, попри те, що світла там донедавна не було, збереглося 50% населення. А у Бериславській воно скоротилося надзвичайно – з 18 тисяч залишилося десь 3 тисячі. Причина очевидна: Берислав сьогодні один із найнебезпечніших населених пунктів області, який росіяни перетворюють на руїну.

Серед сильно постраждалих і Високопільська громада, через яку тривалий час проходила лінія фронту. Є населені пункти просто стерті з лиця землі. Починати роботу з їх відновлення потрібно негайно – з серйозними архітекторами, думати, яку конфігурацію матиме громада в майбутньому і що робити, якщо залишилася дуже незначна частина будинків, адже людям потрібно давати житло.

«Планування чисельності населення сьогодні дуже серйозна проблема. Ми   мусимо дбати, щоб наше населення збереглося і відновлювалося. Якщо людина має свій дім, це стимулює її до повернення. У нас є прекрасний магніт: майже кожен сільський мешканець – власник землі. І ця власність покличе. Головне, щоб влада була готова прийняти цих людей і створити для них максимально комфортні умови».

Ще до війни у нас було багато таких населених пунктів, які втратили населення через відсутність робочих місць. Пані директорка впевнена, якщо вдасться плідно попрацювати над розміщенням продуктивних сил на території області так, щоб кожен з п'яти районів мав економічні центри тяжіння, то вдасться відновити й населення:

«Ми будемо створювати інший простір. І я дуже хочу і вірю, що він буде кращим, ніж був. Люди їдуть туди, де можуть себе соціально реалізувати, мають можливість де жити і як заробити на життя. Тобто ці два важливі фактори нам потрібно об'єднати та рухатися в цьому напрямі».

Дуже багато питань і в маленьких громадах, і в таких великих, як Херсон, де проблем безліч. Наприклад, громіздка інфраструктура міста розрахована на 320 тисяч населення і навіть більше, а людей немає. Як її утримувати? Як домогтися, щоб вона працювала? Адже абонентської плати, яку вноситимуть люди, які залишились в Херсоні не вистачить, щоб працювали всі підприємства комунального господарства.

Окреме питання – житло для пенсіонерів, будинки яких знищені. На відміну від молоді, вони точно нікуди не поїдуть.

«Я розмовляла з однією жінкою 75 років, у неї знищений дім. Зараз її просто люди прихистили, дали можливість пожити у своїй квартирі. А що її очікує через рік? З цими питаннями потрібно зараз працювати. Це якраз те відновлення, з чого треба починати».

Але пані Лариса наголошує, що після повернення треба буде звикати жити по-новому, дотримуючись законів, правил і рекомендацій військових – щоб елементарно не підриватися на полях.

Починати вже зараз

Хоча, крім будівництва укриттів, на питання безпеки ми ніяк впливати не можемо, Лариса Оленковська вважає, що в місті обов'язково потрібно організувати навчання з  пожежної безпеки та першої медичної допомоги. Це допоможе населенню підготуватися до можливих проблем.

Щодо відновлення пошкодженого майна, реєстр якого вже є, оголошувати процес відновлення в сьогоднішніх умовах небезпечно. По-перше, не факт, що цей об'єкт не стане об'єктом наступного обстрілу. По-друге, справа ця не швидка.

«Щоб дім почати відновлювати, потрібен інженерний проєкт. Виготовлення його – це місяці. І саме цією підготовкою маємо займатися зараз. Готувати проєктну документацію, розуміти, які об'єкти будемо відновлювати в першу, другу чергу. Маємо знати, який вигляд це матиме».

Відновлення комунікацій в Херсоні

Влада і населення: назустріч одне одному

Лариса Оленковська зізнається: її дуже лякає споживацьке ставлення до влади й наголошує, що важко зараз всім. Її рекомендація – створювати умови, щоб люди були включені в посильні їм процеси, а не просто сиділи й чекали.

«Людей потрібно включати. І це, до речі, найскладніше. Органам місцевого самоврядування, а зараз військовим адміністраціям, простіше розставити людей і швидко це зробити. Залучати місцеве населення до всього, що стосується їх громади складно, але це з часом дасть прекрасний результат. Робити це потрібно зараз і відновлювати місцеве самоврядування на найнижчому рівні».

Щобільше, якщо людина зосереджена на корисній справі, зайнята чимось корисним, вона менше концентрується на своїх проблемах. Пані Лариса вірить в цілющу силу праці та зайнятості – це допомагає долати стрес, а значить відновлюватися.

До того в держструктурах однозначно є кадровий голод. На тих, хто залишився, звалився шалений вал роботи, кількість звернень збільшилась навіть не в десятки – у сотні разів, всі перенавантажені.

«І якось цю потребу в людях треба закривати тут і зараз, бо біда ж страшна. А чи готові херсонці прийти й допомагати? Це важливо, дуже важливо».

Окремо пані Лариса хоче звернути увагу на роботу з населенням керівників військових адміністрацій, які працюють на деокупованих територіях. Вона впевнена: без самоорганізації населення, без місцевого самоврядування їм нічого зробити не вдасться:

«Це трошечки інша структура, вона керується іншим законом, і, безумовно, її система роботи трохи інакша. А вуличні комітети потрібно відновлювати, вони знімуть з вас частину навантаження, яке є. Треба співпрацювати з квартальними, потрібно працювати з домовими комітетами й ОСББ для того, щоб вони трошечки розвантажили вас і взяли на себе ту роботу, яку вони фізично в змозі виконати. Я розумію, що військова адміністрація діє як військова структура. Є розпорядження — його потрібно виконати. Але пам'ятайте, що крім вас, ваших виконавців, ваших підлеглих, є ще люди, які готові до цього долучитися. Це по-інакшому, але це треба пам'ятати й привчатися до цього. Не відкидати їх, а співпрацювати. Тоді буде легше і чиновникам, і людям. Це важливо».

Але не тільки влада має покращувати комунікації з населенням, вважає Лариса Оленковська, а й громадяни мають робити кроки назустріч владі. Варто розуміти, що чиновник діє в рамках закону і не має права його порушувати.

«Маємо якось одне одному йти назустріч, розуміти, що обсяги завдань  просто шалені. І не завжди є потрібна кількість людей, які можуть їх виконувати. Тому треба ставати до роботи разом. Працювати ми вміємо. Ми вміємо самоорганізовуватися. Я дуже не люблю слово «влада», коли говоримо про органи влади на місцях. Бо це так ми себе відмежовуємо. Ми теж влада. Ми влада, в першу чергу, як громадяни. Відкриємо Конституцію, це прочитаємо. Про це треба пам'ятати. На жаль, масова роздача гуманітарки, тривалий час робить нас споживачами. Це погано. Ми маємо розуміти, що нам не всі винні та ми самі маємо долучатися і щось робити».

Також пані директорка звертає увагу на дуже серйозну проблему, яку недооцінює місцева влада. Так, перенавантаження чиновників є, але чому люди не отримують на руки акти пошкодженого майна? Обіцяє, буде з'ясовувати, що є перешкодою.

«Людям кажуть: до комісії – не робіть нічого, бо якщо  покращення певні зробили, то їх не буде враховано. Людина хоче бачити, що їй записали в акті, на яке відшкодування  може розраховувати. Потрібно, щоб у людини  був документ, щоб вона могла хоча б щось робити після того, як комісія прийшла».

Будинок, пошкоджений внаслідок підтоплення. Херсон, вул. Чайковського, червень 2023 

Причину дискомунікації пані Лариса вбачає ось у чому – розірваний ланцюжок зв’язків, напрацьований раніше, адже лише 11 голів громад стали керівниками військових адміністрацій, а в багатьох громадах керівники призначені.

«Там, де зберігся оцей ланцюжок: є керівник громади, є старости, їх посади збереглися, – там все трішечки простіше, особливо, коли  говоримо про сільські території. В Кочубеївці 14 населених пунктів. Хай там сьогодні по декілька людей, але їх 14, розумієте? І не доїде керівник військової адміністрації до кожного населеного пункту. Має бути в селі хтось, хто донесе потрібну інформацію до людей. Там дуже часто немає інтернету, там дуже часто погано працює зв'язок. І тому говорити, що в нас десь ідеальна комунікація, я сьогодні просто не зможу».

Лариса Оленковська вважає: сьогодні кожен керівник – і Херсона, і районної ради – має комунікувати з людьми обов'язково – через засоби масової інформації або соціальні мережі. І в першу чергу, обов'язково мають бути в соцмережах керівники соціальних служб. На цю комунікацію достатньо виділити 15 хвилин на день – і це не втрата, це плюс. Люди, отримавши потрібну інформацію, зменшать навантаження на працівників структури. За спостереженнями пані директорки, там, де є ця комунікація, там, де керівники виходять в ефір, говорять з людьми, там безумовно краще і легше. Люди під час війни часто не довіряють якимось джерелам, а коли бачать знайоме обличчя, їм легше сприймати інформацію як позитивну, як таку, якій можна довіряти.

Досвід правобережжя для відновлення лівого берега

Лариса Оленковська вважає, що у плані відновлення правого берега робиться дуже багато корисного і важливого. І ці дії варто буде застосувати й при відновленні лівобережжя. Починати роботи потрібно з відновлення комунікацій – дороги, мости, все те, що забезпечує зв'язок між територіями. Як приклад наводить проблему малодоступності частини Дар'ївської громади з Херсона через руйнування мостів. Розуміючи, що такі потужні об'єкти, як Антонівський міст, швидко відновити не вийде, треба вже зараз шукати, як забезпечити зв'язок з лівобережжям в інші способи.

«І вже зараз ми маємо розуміти, які ці способи будуть. Які будуть переправи, де працюватимуть, як люди зможуть ними скористатися. Тобто, забезпечення інженерних комунікацій між лівим і правим берегом – це питання номер один. Воно однозначно буде».

Відремонтований міст в селі Правдине

Інші величезні проблеми, які потрібно буде вирішувати – негайна допомога людям в сенсі охорони здоров'я, збереження інженерних мереж (водогони, електромережі). Про все це, про креслення, про наявність спеціалістів, які потім заїдуть і почнуть працювати, треба подбати сьогодні. Пані Лариса підсумовує:

«Ми з вами перебуваємо на значно меншій частині Херсонської області, ніж та, яку доведеться звільняти й відновлювати. Тому люди, ресурси, інформація мають бути готові розпочати роботу негайно».

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.