Модератор кіноклубу Docudays UA Григорій Курачицький про документальне кіно, допомогу переселенцям і втечу з Маріуполя
03 — 01 — 2024
/Дніпро
228
Людмила Тягнирядно
Людмила Тягнирядно
Автор
всі статті автора

Розповідаємо, як модератор кіноклубу Docudays UA Григорій Курачицький популяризує документальне кіно у прифронтових містах, допомагає переселенцям пережити наслідки війни й захищає права тих, хто цього потребує.

До повномасштабного вторгнення росіян юрист, модератор кіноклубу Docudays UA при «Приазовській правозахисній групі», регіональний координатор Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA в Донецькій області Григорій Курачицький мешкав у Маріуполі. Там він організовував покази документального кіно про права людини, а також займався правозахистом у рамках діяльності «Приазовської правозахисної групи». Проте на початку березня 2022 року йому довелося покинути рідне місто, окуповане росіянами. Зараз він разом із родиною мешкає в Дніпрі.

Григорій Курачицький

До громадського сектору Григорій потрапив у 2012 році. Тоді він надавав юридичні консультації у благодійній організації "Клуб “Майбутнє".

«Працював юристом у маріупольській жіночій колонії №107 і СІЗО, а також чоловічій колонії №138. Упродовж двох років консультував там засуджених, – розповідає Григорій Курачицький.

А вже з 2014 року, коли Росія анексувала Крим і окупувала частину Луганщини та Донеччини, почав працювати з внутрішньо переміщеними особами.

«До мене зверталися переселенці з населених пунктів, які фактично були вже окуповані, але це ще не визнавала держава. Відтак, люди не могли претендувати на виплати як внутрішньо переміщені особи. Таких містечок було 36. Ми навіть їздили в Київ із цією проблемою на зустріч у Міністерстві соціальної політики за участі ПРООН на журналістів. Один із представників такого населеного пункту кричав, що має взяти довідку в Захарченка (голова т. зв. ДНР – ред.), що той окупував місто, аби це було підтверджено. Ми залучили журналістів для розголосу, міжнародні організації, і справа зрушила з місця. Люди все ж отримали виплати». 

Відтоді допомога переселенцям і захист їхніх прав стали важливим напрямком роботи Григорія Курачицького.

Через рік, у 2015 році, до жіночої виправної колонії №107, де Григорій надавав юридичні консультації засудженим, приїхав тодішній регіональний координатор Мандрівного фестивалю Docudays UA Олександр Букалов з ідеєю показати, а також обговорити документальне кіно про права людини з жінками-засудженими. Для Григорія це був новий напрямок роботи.

«Після перегляду фільму була жвава дискусія на різні теми про права людини, зокрема, говорили про спадщину, про пенсії для засуджених – і все це робили через призму документального кіно», – каже юрист.

Григорій Курачицький під час Мандрівного фестивалю

Після однієї з поїздок у Київ і знайомства з потужною правозахисною спільнотою Григорій вирішив створити нову організацію – «Приазовську правозахисну групу». Тоді ж він став регіональним координатором Мандрівного фестивалю Docudays UA у Маріуполі. В рамках фестивалю показував документальні фільми не лише у рідному Маріуполі, але й на Донеччині. Зустрічався з глядачами по школах, університетах, виправних колоніях, говорив з ними про права людини. Ця робота на Мандрівному фестивалі показала, що попит на документальне кіно – величезний, люди хотіли б дивитися такі фільми весь рік, а не лише упродовж кількох тижнів, коли в Маріуполі триває фестиваль. Так з’явилося рішення відкрити кіноклуб при “Приазовській правозахисній групі”. Григорій Курачицький став його модератором.

Це був 2021 рік. До початку повномасштабного вторгнення кіноклуб встиг провести понад 20 зустрічей у Маріуполі. У місті з’явився майданчик для перегляду документальних фільмів на правозахисну тему з колекції Мережі DOCU/CLUB.

24 лютого Григорій Курачицький зустрів вдома. Разом з іншими містянами ховався від обстрілів росіян, жив без світла, тепла і води. На щастя, мав мінімальний запас ліків і трохи харчів, але надовго їх не вистачило. 10 березня 2022 року йому з родиною та друзями вдалося виїхати з окупованого міста. 

«У Маріуполі на той час було вже дуже холодно. Ми мерзли. Пробували гріти й пити теплу воду. Розуміли, що треба намагатися виїхати. Нам вдалося добратися до Запоріжжя, а вже звідти поїхали в Дніпро. Тут зупинилися й досі мешкаємо», – розповідає Григорій.

У Дніпрі Григорій Курачицький включився у волонтерську діяльність: розвантажував фури, допомагав іншим постраждалим від війни адаптуватися у новому для себе місті. Дуже швидко зрозумів, що людям потрібна підтримка, дружня розмова, можливість висловитися і бути почутими. Тож зі старих піддонів змайстрував стіл, лавки – і почав показувати документальне кіно. Кіноклуб відновив роботу.

Ці зустрічі у наметі і для модератора, і для глядачів були виповнені відкриттями: «У документальному кіно ти не бачиш акторів, там звичайні люди зі своїм життям. Після фільмів розгортається дискусія й обговорення. Кожен черпає з фільмів і бесід щось нове».

Кіноклуб для переселенців у Дніпрі

Документальні фільми спонукають переосмислювати життя, шукати нові ідеї, надихають на зміни.

«Пригадую,  ми показували фільм «89 днів» режисера Павла Дорогого. Він про життя харків’ян у метро і про те, як воно стало прихистком для містян. На показі були різні люди, у тому числі й із Дніпра та Маріуполя. І ось після перегляду було цікаво почути різні думки про фільм. Дніпряни, які мають метро, співпереживали харків’янам, розуміли їх, підтримували героїв. Фільм дуже відгукнувся у цієї частини аудиторії. Натомість люди з Маріуполя згадували, як виживали під постійними обстрілами без води, тепла, світла, зв’язку. Їм було важче зрозуміти переживання харків’ян, які могли спати у захищеному метро під ковдрами й навіть виходити на вулицю, хоча це теж було небезпечно», – каже Григорій. 

Сьогодні правозахисник  з волонтерами-однодумцями проводить кінопокази документального кіно на п’ятьох локаціях у Дніпрі. За його словами, публіка у Маріуполі й в Дніпрі – різниться. Для Маріуполя кіноклуб був новим явищем. А у Дніпрі люди вже знайомі з документальним кіно,  зацікавлені обговореннями та дискусіями. При цьому покази відвідують не лише активісти з громадського сектору, але й шахтарі, поліціянти, люди інших професій, для яких документальне кіно стає поштовхом, щоб дізнаватися про права людини й навчитися їх захищати. 

Григорій Курачицький радіє, що аудиторія його кіноклубу зростає й обговорення фільмів стає дедалі цікавішим.

Кіноклуб дає людям можливість поговорити про наболіле, осмислити пережите,  шукати силу і підтримку одне в одному. Тема війни залишається найважливішою для глядачів. Коли у фільмотеці Мережі DOCU/CLUB з’явився фільм “Нескорений Херсон” Медіаплатформи “Вгору”, Григорій запросив людей подивитися цю історію про херсонських журналістів, які фільмували окупацію, мітинги та звільнення рідного міста. Каже, що цей фільм додає маріупольцям сили й віри у те, що і їхнє рідне місто обов'язково дочекається визволення.

Не чекати, склавши руки, а робити усе, що можеш для допомоги й підтримки своєї країни –  життєвий принцип Григорія Курачицького. «Паралельно з показами фільмів ми почали допомагати переселенцям. Заснували у Дніпрі хаб "Доброго ранку, ми з Маріуполя", він  розповсюджує гуманітарну допомогу серед тих людей, які її потребують. Щоденно понад 300 сімей отримують продуктові набори, засоби гігієни, інші необхідні для життя речі», – говорить модератор кіноклубу.

З волонтерками у хабі “Доброго ранку, ми з Маріуполя”

Крім того, у хабі Григорій надає безплатні юридичні консультації переселенцям. Переважно люди звертаються за роз’ясненнями щодо соціальних виплат, пенсій, отримання статусу переселенця, щодо можливостей компенсації за зруйноване житло. Певні питання досі не врегульовані державою, а тому людям складно знайти на них відповіді.

«Зараз ми маємо багато гуманітарних вантажів, тому залучаємо до розвантаження не тільки волонтерів, а й переселенців, які мають бажання допомогти», – додає Григорій.

За його словами, до хабу приходить багато людей, які потребують просто розмови, поради чи консультації. Пропускати через себе всі ці історії непросто, проте сили додає родина. Донька Григорія навчається онлайн у Маріупольському державному університеті, який після початку повномасштабної війни переїхав до Києва. А син ходить до школи у Дніпрі та захоплюється футболом.

«Як тут можна вигоріти й згаснути? Треба дати дітям шанс нормально жити. А ще тримають люди, які постійно звертаються по допомогу  і розраховують на неї. Ми зараз можемо будувати спільноти й об’єднувати однодумців. Це дуже важливо, і саме це підтримує», – переконаний Григорій Курачицький.

За ці майже два роки повномасштабної війни правозахисник зрозумів, що повернення додому в Маріуполь буде не скоро. Його житло згоріло, тож повертатися немає куди, як і багатьом іншим маріупольцям. Григорій Курачицький допомагає людям інтегруватися в нове життя і в нову громаду. І попри всі життєві обставини вірить у краще. 

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації й не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

Фото з архіву Григорія Курачицького

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
331
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
288
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
307
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
383
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
289
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
334
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
417
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
314
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
366
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook