У селі є клуб, магазин, фельдшерсько-акушерський пункт, капличка… Значні підприємства відсутні. З огляду на те, що дітлахів шкільного віку залишилося тільки 9, учнів перевели на навчання до сусіднього селища (їх возить шкільний автобус), а місцеву школу закрили. Приміщення «законсервували».

І тут розпочалася історія, яка мала для села досить неочікувані наслідки. Зловмисники, дізнавшись про те, що будівля школи пустує, однієї ночі здійснили з неї крадіжку та поцупили низку металевих речей.

Це кримінальне правопорушення стало останньою краплиною, що переповнила чашу терпіння місцевого старости Дмитра Машури. Адже й до цього на території старостинського округу відбувалися крадіжки як особистого, так і комунального майна.

Але з огляду на те, що село розташоване у природній низині («ямі»), і в Одринці практично відсутній мобільний зв’язок, а також через значну віддаленість від центру громади, швидке реагування поліції на виклики практично неможливе. І сподіватися на ефективну допомогу з боку Державної служби охорони не доводиться.

«До Нової Водолаги –18,5 кілометрів. До Харкова – понад 60 км. Поки ми їм додзвонимося, поки вони приїдуть, злодіїв вже й слід прохолоне», – каже Д. Машура.

Щоправда, є ще й дільничний офіцер поліції, за яким закріплена Одринка, Стара Водолага та ще декілька сіл. Поліцейський час від часу приїжджає, зустрічається зі старостою, разом з ним проводить профілактичні бесіди з мешканцями. Однак, звісно, постійно забезпечувати громадський порядок саме в Одринці дільничний не в змозі.

Тому староста, який сам має досвід роботи в міліції, розсудив шукати шляхи боротьби із крадіжками силами громадськості. І, порадившись із селянами та з головою Нововодолазької ОТГ Олександром Єсіним, вирішив прийняти на роботу 2-х охоронців.

Були підібрані достойні кандидати, які не вживають алкоголь, мають автомобіль. «Шерифами» стали двоє місцевих чоловіків, один раніше працював охоронцем, інший пройшов службу в АТО. При собі в них ліхтарики і газові балончики. Зброї не мають, але обидва говорять – підготовки, щоб затримати можливого злодія, вистачить.

«Спокій, холоднокровність. Вирішується все, як то кажуть, словом. Якщо слово не доходить, тоді справою вже. Після Донбасу мені вже нічого не страшно», – зауважує колишній учасник АТО, «шериф» Сергій Собенко.

Їм виділили приміщення в адміністративній будівлі старостинського округу (колишній сільраді), в якому стражі почергово несуть нічну службу. Поряд – кімната, в якій можна заварити чай та перекусити. Староста щотижня проводить з охоронцями інструктаж. Місцеві «шерифи» здійснюють обходи, «курсують» селом, приглядають за школою, магазином, капличкою та іншими важливими об’єктами.

Кожного ранку, коли здають зміну, охоронці записують у відповідному журналі нотатки про те, які події відбулися, чи були помічені в селі незнайомі автомобілі чи підозрілі люди.

Проект громадської охорони в селі стартував з травня 2018 року. Зміна триває з 7-ї вечора до 7-ї ранку. І місцевим стражам порядку вже довелося зустріти крадіїв та боронити село.

«Був випадок – «газелька», чужі люди на дачу проникали. Але не здійснили того, що хотіли, бо ми їм завадили. Вони повтікали машиною. Повиносити – повиносили, але не погрузили», – розповідає «шериф» Федір Телицький.

Відтепер в Одринці знають, що є люди, які стоять на сторожі правопорядку, охороняють комунальні об’єкти. Жителі відчувають себе у безпеці.

«Добре, що вони є, і всі відають, що тепер у нас такі хлопці, і спокійніше всім стало», – радіє Наталя, мешканка села Одринка.

Раніше найняти охорону було складно, але після створення об’єднаної територіальної громади змогли виділити кошти на зарплату «шерифам». Поки вона мінімальна. Проте в населеному пункті вже є охочі поповнити ряди «патруля».

«Увечері тут нікого не було. І жителі побоювалися у пізній час пересуватися селом. А тепер вечором та вночі охоронці ходять з ліхтарями, перевіряють все. Якщо виникають якісь питання – люди телефонують їм на спеціально виділений стаціонарний телефон, і є реагування. Я сам би пішов у «шерифи», якщо відкриється відповідна вакансія», – роповідає місцевий мешканець Анатолій.

І хоча самі чоловіки себе шерифами не називають, а просять звати їх звично «охоронцями», шерифський нагляд вже взяв своє – в Одринці зараз жодної крадіжки за все літо.