«Персональне маленьке відділення поліції» або Один день із життя двох поліцейських офіцерів громади
20 — 05 — 2020
/Харків
5165
Юрій Чумак
Юрій Чумак
Автор
всі статті автора

В умовах карантину, коли не працює транспортне сполучення, я вирішив написати статтю про роботу поліцейських офіцерів громади, які несуть службу в Малинівській ОТГ, що на Харківщині, оскільки це недалеко від місця мого проживання. Але за один день побачив та почув стільки цікавого, що вистачило на два матеріали. Пропоную читачам частину І.

Зранку біля Чугуївського відділу поліції мене чекає ПОГ Євген Кабанець на службовому автомобілі «Renault Duster». Дорогою вирішили познайомитися більш докладно.

«Старший лейтенант поліції Кабанець. У структурі МВС працюю з 2006 року. Закінчував Харківський національний університет внутрішніх справ, факультет інформаційних технологій. Але робота «в полі» приваблювала більше, ніж перебування в 4-х стінах за комп’ютером, тому обрав для себе фах дільничного. З 2011 року перебуваю на службі в Чугуївському райвідділі міліції, зараз – у відділі поліції. Починав дільничним інспектором міліції, було пару переводів в інші підрозділи цього відділу, але доля розпоряджалася так, що завжди повертався у дільничні. На цій посаді працював у самому Чугуєві, потім – у Малинівці. До проєкту «Поліцейський офіцер громади» тут вже 1,5 роки відпрацював самотужки», – стисло розповідає про себе пан Євген.

Домчали до Малинівки швидко. Під’їхали до великої двоповерхової будівлі селищної ради, в якій, з окремим входом, розташована й поліцейська станція.

Інший малинівський поліцейський офіцер громади Олександр Кіндяков вже на місці, чатує на ганку.

Заходжу до приміщення. Акуратне, світле, доволі просторе. Поліцейські забезпечені оргтехнікою, є холодильник та мікрохвильова піч, шафи для одягу та паперів. На стінах – інформаційні стенди. На столі для відвідувачів розкладені правові пам’ятки та буклети. Поряд із ними – стос із конвертів з написом «Інформативний пакет для особи, яка звернулась до поліції».

Питаюся, чи можна переглянути, що в ньому. «Звісно», – в один голос кажуть ПОГи. У конверті – карта (стисла пам’ятка), що вручається особам, які звернулися. На карті - гасло: «Поліція з громадою!». Також у вкладенні містяться буклети: «Профілактика крадіжок у громадських місцях та транспорті», «Якщо ви потрапили у ДТП або якщо Ви стали свідком аварії», «Способи захисту своєї квартири від посягань» та «Організуй чи стань учасником Сусідської варти». Якісна поліграфія, з малюнками та інфографіками. Усі матеріали випущені за підтримки Консультативної місії Європейського Союзу.

Ознайомившись із приміщенням та пам’ятками, прошу й Олександра відрекомендуватися та розказати, як він «дійшли до такого життя», що став поліцейським офіцером громади у Малинівській ОТГ.

Представляється: «Капітан поліції Олександр Кіндяков, у правоохоронних органах з 2009 року. До цього служив в армії. Закінчив Харківський національний аерокосмічний університет. Однак незабаром вирішив змінити фах та отримав освіту за спеціальністю «правознавство» у Харківському автодорожньому технікумі. Починав у патрульно-постовій службі міліції. У 2010-му перевівся у дільничні. Після переходу з міліції в поліцію 2 роки відпрацював у секторі реагування патрульної поліції. Але хотілося бути дільничним. І став служити дільничним офіцером поліції у віддалених селах Чугуївського району. І зараз, коли запустили проєкт «Поліцейський офіцер громади», подав анкету, пройшов відбір, відучився у Дніпрі, на базі Дніпропетровського університету внутрішніх справ, та був призначений ПОГом до Малинівської ОТГ».

Цікавлюсь, на чому робився акцент при навчанні у Дніпрі.

«Нам, викладали діючі поліцейські з США та Канади. А також наші поліцейські, які раніше пройшли таке навчання. Нас вчили практичним моментам – як реагувати, як комунікувати тощо. І наголошували, що ми маємо брати на себе прийняття рішень на місці. Якщо щось трапляється в громаді – ми мусимо нести персональну відповідальність. Як за успіхи, так і за негаразди», – згадує пан Олександр.

Євген Кабанець додає: «Почнемо з того, що навчання було засноване на американському та європейському досвіді, ґрунтувалося на прикладному підході – це тренінги, практикуми (а не лекції, як раніше було у вітчизняних вишах МВС). До речі, нам в якості наочного матеріалу демонстрували й уривок із документального фільму «Українські шерифи» – аби показати, як у невеличких громадах до заходів із забезпечення безпеки залучаються помічники правоохоронців. У нас були одні й ті ж самі викладачі, що постійно перебували з нами в контакті. Вони вивчали нас, так само, до речі, як ми вивчали їх. Через місяць спільної роботи вони вже добре знали динаміку кожного з нас. Важливим було те, що нас намагалися «перепрограмувати» з колишніх дільничних, вселити переконання в тому, що, як тільки ми прийдемо на службу в ОТГ, ми станемо, в першу чергу, частиною цих громад, «персональними маленькими відділеннями поліції» в них. І благо громади буде предметом роботи кожного ПОГа».

У цей момент до поліцейської станції заходить чоловік середніх років у шкіряній куртці. Приносить якийсь папірець. Іван Михайлович, інспектор з благоустрою та екології Малинівської селищної ради ОТГ. Прошу, щоб він повідав про співпрацю з поліцейськими.

Відповідає коротко: «Хлопці працюють добре, іноді навіть відмінно. Співробітництво налагоджено».

Інспектор уходить. Продовжую спілкування з ПОГами. Знаючи, що нового відомчого законодавства, яке регулює роботу поліцейських офіцерів громади, наразі немає, запитую співбесідників, як їх посади називаються де-юре. Чим відрізняються повноваження ПОГів від «звичайних» дільничних?

Олександр Кіндяков показує посвідчення й каже: «За виданим мені службовим посвідченням, я – старший дільничний офіцер поліції, мій колега – дільничний офіцер поліції. «Стеля» у званнях для старших дільничних зараз – капітан поліції, у дільничних – старший лейтенант. Обіцяють, що введуть нові штатні одиниці саме поліцейських офіцерів громади. І планується, що старший ПОГ зможе дослужитися до майора, а ПОГ – до капітана. На відміну від дільничних, нам додали повноваження складати протоколи та постанови за порушення безпеки дорожнього руху на території громади».

«Але є значна відмінність від дільничних – ми підзвітні громаді», – підкреслює пан Євген.

З огляду на те, що в Малинівській ОТГ не один, а одразу двоє поліцейських офіцерів громади, питаю, чи є в них якась ієрархія поміж собою? Та чи «крейдою розкреслювали асфальт на квадратики», ділили між собою територію обслуговування?

«Ні, ми обидва відповідаємо за правопорядок в усій ОТГ. Та й асфальт у нас ще далеко не скрізь», – посміхається Євген Кабанець. – До Малинівської ОТГ сьогодні входить селище Малинівка (яке, до речі, є більшим за населенням, ніж сусідній райцентр смт Печеніги) та село Стара Гнилиця. Найближчим часом планується приєднання ще одного чималого села. Якось поділити територію доволі складно, та й навіщо? Разом, у взаємодії, в нас працювати виходить краще».

«Ми маємо однакові повноваження, тобто, ми рівнозначні», – лаконічно зазначає пан Олександр.

До поліцейської станції приходить відвідувачка. Валентина Олександрівна, керівниця об’єднання співвласників багатоквартирних будинків «Район Соїча». Цей район нараховує 6 п’ятиповерхових будинків по 75 квартир у кожному (і поліцейська станція фактично розташована посеред нього). Прошу її розповісти, з якими питаннями вона звертається до ПОГів.

Трішки ніяковіє, побачивши диктофон. А потім говорить: «Із різними. Проблеми з людьми, які поводять себе неадекватно, порушують громадський порядок. Наприклад, як тільки потеплішало, з’явилися не тільки проліски в лісі, але й група алкоголіків, які збиралися біля крайнього під’їзду 4-го будинку. Вечорами вони здіймали шум, заважали людям відпочивати. Мешканці до мене звернулися, я попросила поліцейських, щоб відреагували. Правоохоронці підійшли, поспілкувалися, пояснили бешкетникам що до чого, і ті воліли розійтися. У нас тепер на Соїча тиша, хулігани поховалися, всі знають, що тут є влада наша. Я маю візитки, які мені дали поліцейські, в разі чого, телефоную їм – і вони відгукуються».

Питаюся в ПОГів, за чий кошт надрукували візитівки. І взагалі, краще чи гірше поліцейські офіцери громади зараз забезпечені, ніж коли були просто дільничними?

«Дякуючи нашим американським партнерам, ми отримали візитки, які роздаємо громадянам. І за 13 років служби в міліції-поліції, ліпшого забезпечення я ще не бачив та не отримував!» – наголошує пан Євген.

Олександр Кіндяков зауважує, навіть трохи емоційно: «Чесно кажучи, ми до останнього не вірили в те, що отримаємо обіцяне нам забезпечення. Раніше нам нерідко доводилося працювати на своїх власних автомобілях. З Чугуєва до Волохового Яру, Юрченкового (де раніше працював дільничним) – близько 40 км в один бік. І до деяких сіл автобус ходить тільки двічі на добу – рано вранці та ввечері. Пішки не дійдеш. При цьому ж особисті автівки поліція й не має права заправляти, тому самі викручувалися. Зараз наші авто стоять «на приколі» в гаражах, бо поламані та розбиті. А сьогодні ми постійно на своїх службових автомобілях – мобільні та оперативні».

До станції заходить ще один чоловік. Геннадій Петрович, вже немолодий, у шапці, незважаючи на теплу погоду.

Одразу переходить до справи: «Мене обікрали!»

Поліцейські занотовують сказане заявником, беруть із собою необхідні папери. Та, щоб не гаяти часу, ми всі разом поспішаємо на місце події. Приїжджаємо на приватне подвір’я. Заявник розповідає, що здав хату жінці. З якою доводилося весь час сваритися. Поки він її не вигнав. Ймовірно, вона вирішила помститися, вибила вікно й поцупила в нього якісь дрібні речі та, найголовніше – водяний насос.

«Вона рецидивістка, раніше вже сиділа, й не раз», – жаліється хазяїн.

«Батьку, так а навіщо ж Ви її тоді пустили?», – задає риторичне запитання пан Євген.

Олександр Кіндяков починає обхід сусідів, розпитує їх, чи залазив хтось до домоволодіння Геннадія Петровича, чи бачили вони щось підозріле (когось підозрілого).

Тим часом ми з Євгеном Кабанцем їдемо до селищної ради, бо там у поліцейського запланована зустріч із начальником служби у справах дітей та сім’ї виконкому Малинівської ОТГ (інтерв’ю з ним читайте в наступному матеріалі).

Раптом зупиняємося. Офіцер побачив чолов’ягу, той, йдучи вулицею, цідив «із горла» пляшки слабоалкогольний напій. ПОГ виходить із автівки, представляється та пояснює дядькові, що той порушує статтю 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення (якою заборонено розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на вулицях та в інших громадських місцях).

Ввічливо просить пред’явити документи та пропонує проїхати до поліцейської станції для складання постанови по адміністративній справі. Порушник не пручається, пояснює, що йшов із роботи заморений, тому й вирішив трохи «освіжитися», вибачається, каже, що розуміє свою провину.

Можливо, саме через це поліцейський обмежується у постанові про адміністративне правопорушення стягненням у вигляді попередження.

«Частина перша даної статті передбачає покарання у вигляді попередження або накладення штрафу від 17 до 85 гривень. Нам же не обов’язково їх штрафувати, головне, щоб людина усвідомила, в чому вона винна. Адже подібні вчинки дорослих можуть побачити діти, а потім наслідувати їх», – пояснює Євген Кабанець…

Того дня ми з ним ще навідувалися до селищної ради та багато спілкувалися – і в поліцейській станції, і в автомобілі, коли під вечір їхали додому (окреме інтерв’ю з Є. Кабанцем читайте в наступному матеріалі).

Однак вважаю доречним навести тут відповіді малинівських поліцейських офіцерів громади ще на одне питання: я поцікавився, як їхні сім’ї реагують на таку роботу.

«Я живу в Малинівці все своє життя. Закінчував тут школу. Мене тут всі знають, я всіх знаю. Це по-різному впливає. Адже дехто намагається тиснути на те, що, мовляв, ми ж всі «люди свої», чого ж ви на мене, скажімо, протокол складаєте. Втім, я на таке не зважаю… Сам одружений, маю вже двох дітей. Дружина – вчителька, теж призвичаєна до ненормованої роботи, тому до моєї служби ставиться поважно», – відверто повідує пан Олександр.

А Євген Кабанець оповідає: «Я жонатий, синові вже 4 рочки. Він радіє, як батько приїжджає – для нього це свято. І жінка в мене з розумінням. Як дружина декабриста: завжди в очікуванні. Звісно, де-юре служба відповідно до трудового законодавства: 8-годинний робочий день, субота та неділя – вихідні. Де-факто – робота ненормована. Добре, що в нас чергують патрулі, після 18 години вони приймають «вахту». Проте, якщо якась надзвичайна подія – ми з Олександром реагуємо, не зважаючи на день тижня та час».

P.S. Незабаром я зателефонував малинівським ПОГам та дізнався, що крадіжку з домівки Геннадія Петровича вони розкрили «по гарячих слідах», знайшли і зловмисницю, і водяний насос, який вона не встигла збути.

«Персональне маленьке відділення поліції», частина ІІ

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
210
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
193
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
199
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
176
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
181
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
213
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
212
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
210
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
214
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook