Майже 3 роки тому МВС оголосило про початок впровадження реформи системи дільничних, проте наразі у сільській місцевості спостерігається «дефіцит» дільничних офіцерів поліції. Тому малі громади намагаються самотужки вирішувати питання забезпечення громадського порядку.

Ще в 2015 році тодішній прем’єр-міністр Яценюк пафосно заявляв: «МВС почало вже другу програму з впровадження поліцейських на вулицях України, і не тільки у великих містах, а й у маленьких містечках і селах. Я б це назвав «програма українського шерифа», де на місце дільничних міліцейських прийдуть нові поліцейські не тільки в новій формі, не тільки на нових автомобілях, але, в першу чергу, з новим тренуванням, новою філософією, новою політикою ставлення до кожного громадянина і до кожної сім’ї».

Але не так сталося, як гадалося. Дільничних завжди не вистачало, а внаслідок реформи правоохоронних органів їх кількість ще скоротилася по всій Україні. Сьогодні кожен з них обслуговує по 5 і більше сіл, відстані між якими – до сотні кілометрів. Тобто, говорити про якість цього «обслуговування» не доводиться. В результаті криміногенна ситуація в сільській місцевості загострюється.

Деякі сільські громади намагаються вирішити проблеми безпеки власними силами. Наприклад, у Херсонській області в селі Стара Збур’ївка та в сільській об’єднаній територіальній громаді Музиківка вже кілька років працюють по 2 місцеві шерифи, яких обрали громади. Спочатку вони були громадськими помічниками дільничних інспекторів міліції, а потім їх оформили на роботу в сільрадах, відтепер вони отримують заробітну плату з бюджетів сіл. І результат не забарився: кількість правопорушень тут у 8 разів менше, ніж у сусідніх селах, де немає шерифів.

Місцеві жителі звикли, що є шерифи, які профілактують та викривають злочини. Часто до шерифів звертаються самі поліцейські з проханням поїхати на місце й розібратися у правопорушенні, що відбулося.

Фільм з репертуару Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA про громадських правоохоронців зі Старої Збур’ївки – «Українські шерифи» (режисер Роман Бондарчук) – висувався для номінації на «Оскар» у 2016 році.

З огляду на взятий в Україні курс на децентралізацію, спрямований на створення спроможних ОТГ, даний напрямок самостійного вирішення безпекових проблем виглядає перспективним. Напевно, що унікальний досвід роботи сільських шерифів може стати прикладом для наслідування у громадах інших сіл та містечок.

Крім того, ще з радянських часів міліції допомагали «дружинники», які разом із правоохоронцями патрулювали вулиці та відлякували хуліганів самою лише своєю присутністю. І в незалежній Україні діють громадські формування з охорони громадського порядку, які, у співпраці з поліцією, забезпечують громадський порядок у громадах. Виразною тенденцією останнього часу стало те, що до їх лав все частіше долучаються ветерани АТО.

Щоправда, у діяльності даних громадських формувань суттєвим є суб’єктивний фактор, адже в одних місцинах вони працюють активно та плідно, а в інших – рахуються на папері та здебільшого лише «сприяють» своїм членам в оформленні зброї, спорядженої гумовими кулями…

Крім того, з певною новацією виступили центри зайнятості, які почали запроваджувати для безробітних громадські роботи за видом «інформування щодо запобігання порушень громадського порядку».

За інформацією заступника голови Державної служби зайнятості Сергія Кравченка, програма «Шерифи – новий проект» у 2017 році працювала, зокрема, у Полтавській та Харківській областях.

Втім, як реалізується дана програма, чи є успіхи, чи навпаки – такої інформації майже немає – лише офіційна статистика.

Тому активісти Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я» та Інформаційного ресурсного Центру «Правовий простір» вирішили дослідити, як захищають свою безпеку середні й малі громади в Херсонській, Харківській та Полтавській областях. Вони започаткували проект «Шерифи для нових громад» (за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта).

Узагальнивши, вони дійшли висновку, що в сучасних вітчизняних реаліях, шерифами є різні категорії цивільних осіб, які опікуються громадською безпекою. Їх називають по-різному:

• інспектори сільрад або ОТГ з охорони правопорядку;
• члени громадських формувань з охорони громадського порядку;
• добровільні помічники дільничних офіцерів поліції;
• люди, які виконують громадські роботи за видом інформування щодо запобігання порушень громадського порядку від центрів зайнятості (так звані «шерифи»).

На круглому столі, що нещодавно відбувся у Харкові в рамках проекту, представники Нововодолазької селищної ОТГ зазначали, що об’єднана громада одним із наріжних завдань ставить забезпечення безпеки на місцевому рівні, тому органи місцевого самоврядування уважно приглядаються до всіх існуючих форм діяльності шерифів, аби запровадити в себе найбільш оптимальну (оптимальні).

Експерти проекту «Шерифи для нових громад» розробили порівняльну таблицю «Безпека в громадах – переваги та недоліки організаційних форм»:

Отже, сільській шериф – це місцевий авторитет, якому люди довіряють і якого поважають. Він має бути фізично і морально підготовленим, фінансово вмотивованим, добре знати законодавство, тісно співпрацювати з поліцією, підпорядковуватися громаді та мати відповідні законодавчо встановлені повноваження.

І правозахисники планують дослідити успішний досвід територіальних громад, в яких у різних формах працюють «українські шерифи» та поширити його по всій Україні.

Довідково:

На Харківщині станом на 01.02.2018 р. зареєстровано 26 громадських формувань з охорони громадського порядку, які протягом січня взяли участь у 48 заходах із забезпечення публічної безпеки та за різні правопорушення затримали 101 особу. Також на 01.02.2018 р. в службі дільничних офіцерів поліції ГУНП в Харківській області налічується 5 помічників ДОП (у Київському, Шевченківському та Індустріальному районах м. Харкова).

За сприяння служби зайнятості у громадських роботах за видом «Інформування населення щодо недопущень громадського порядку» брали участь 35 безробітних осіб: у 2015 р. – 9 чол., у 2016 р. – 13 чол., у 2017 р. – 13 чол. Такі громадські роботи проводилися у Барвінківському, Валківському, Дворічанському, Зміївському, Красноградському та Чугуївському районах.