Фронт допомоги Олександра Кобеця і Тетяни Шкодівської, або Як переселенці допомагають переселенцям і військовим
30 — 11 — 2022
/Херсон
158
Лариса Жарких
Лариса Жарких
Автор
всі статті автора

Якщо люди звикли допомагати іншим, то позбутися такого способу життя вони не можуть навіть тоді, коли самі потребують допомоги. Саме такими є і херсонські волонтери Олександр Кобець — виконавчий директор громадської організації “Асоціація Української Миротворчої Школи” і Тетяна Шкодівська — координаторка гуманітарної програми “Згуртованість та допомога внутрішньо переміщеним особам” цієї ж організації. Тетяна зустріла напад на Україну в Олешках, Олександр — у Чорнобаївці. Виїхали обоє в перший день війни, місцем свого тимчасового перебування обрали Тернопіль. Кажуть, що справи в них йдуть добре, бо можуть продовжувати свою роботу і допомагати всім, хто потребує допомоги — і переселенцям, і військовим.

Насправді, історія херсонських волонтерів не унікальна — багато переселенців стають на шлях допомоги іншим. Навіть у Тернополі Олександра і Тетяни мають партнерів з Херсонщини.

“Головне, — вважає Олександр Кобець, — що людина не сидить на місці і не думає лише про те, що вона перемістилася, в країні війна, все погано. Зараз багато людей працюють — і працюють навіть ще більше, ніж працювали до війни”.

Перший крок - “бандерівські смузі”

До Тернополя Олександр і Тетяна приїхали з мінімумом речей. Коли поселилися, виявилося, що немає навіть постелі — взагалі нічого. Але на місці всидіти не змогли — й одразу вирішили: мають першочергово допомагати хлопцям, що тримали оборону країни. Тоді власної гуманітарної програми херсонські волонтери ще не мали — просто доєдналися до тернополян. Для територіальної оборони, яка у той час почала організовуватися, потрібні були “бандерівські смузі” (саме так українці перейменували “коктейлі Молотова”). Для запалів волонтери привезли дуже багато постільної білизни — тож свіжоспеченим переселенцям повернутися додому вдалось навіть з елементами постільної білизни. Тетяна зізнається, що не знала, як робити ті “хімічні мішалки”, але зав’язувати виходило добре. У такій роботі і минув їхній перший тиждень у Тернополі.

Про розуміння потреб переселенців

Згодом Олександр і Тетяна вирішили, що можуть робити більше, і стали допомагати таким переселенцям як самі. За тиждень херсонці знайшли місцевих волонтерів, які отримували гуманітарні вантажі з Італії, Іспанії, Німеччини — Олександр розвантажував, Тетяна сортувала. Вони бачили, що передають з-за кордону та розуміли, чи це потрібно, чи не потрібно.

«Це зараз всі, хто працює з гуманітарними питаннями, вже так чи інакше розуміють, що потрібно переселенцям, що ні, — розповідає Олександр. — Але на початку приїжджали вантажівки, повністю завантажені чимось одним — 20-тонна велика машина, повністю забита антисептиками, такі ж вантажівки були з питною водою. Ми тоді сміялися, а потім почався Миколаїв, і вже тоді питна вода була потрібна».

Зрозуміло, люди, які самі є переселенцями, якнайкраще розуміють потреби інших переселенців. Тетяна вважає, що людині, яка виїхала з небезпечного регіону, де точаться бої, постійно лунають вибухи або життя зруйноване російською окупацією, першочергово потрібно відчуття безпеки. Це відчуття дають стабільна робота, можливість мати продукти, теплий одяг, впевненість у завтрашньому дні. Більшість переселенців сподівалася, що їхнє нове місцеперебування є тимчасовим, що вони швиденько повернуться додому, але у стані тимчасового перебування за межами рідних домівок багато хто залишається і півроку, і 8 місяців...

Олександр розповідає, що вони організовували гаряче харчування для переселенців, воно включало щоденно 100 гарячих комплексних обідів у місцях проживання внутрішньо переміщених осіб. Це особливо важливо було для тих, хто ніколи не покидав територію своєї області і вимушений був приїхати у чужий для себе регіон, де не мав соціальних зв’язків — дослідження показали, що такі люди є. Проєкт ставив за мету допомогти таким переселенцям, хто (особливо в перші місяці) не мав грошей, чий дохід складали лише допомога від держави та, можливо, міжнародних організацій.

Говорячи про роботу з внутрішньо переміщеними особами, волонтер розділяє її на три рівні. На першому — забезпечення переселенців найнеобхіднішим, вирішення базових потреб: їжа, одяг. Згадує він і про перший вантаж на Львівщину, в далеке Карпатське село Шанець, звідки друг повідомив про 1500 переселенців, яких не знали чим годувати. Тоді вони зібралися і поїхали, повезли продукти, одяг, засоби особистої гігієни, ковдри — завдяки міжнародним партнерам мали 400 теплих ковдр для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають у колективних центрах або зміг собі зняти житло і проживає в своєму житлі.

Наступний рівень — це соціальна інтеграція. Часто внутрішньо переміщені особи не мають соціальних зв’язків у громадах, де вони перебувають, і людям з Півдня або Сходу доводиться пристосовуватися до ментальних або культурних традицій Заходу України. Є багато історій про переселенців, які, наприклад, на Львівщині, Тернопільщині чи Івано-Франківщині орендують у селі будинок, займаються господарством, але — працюють у неділю, а це для тутешньої громади є неприпустимим. Загалом, це не переростає в якийсь конфлікт, вважає Олександр Кобець, але й не дає так швидко інтегруватися в життя громади.

Інтеграція передбачає і налагодження соціальних зв’язків, і пошук роботи, іноді це включає перекваліфікацію, що є частиною роботи наступного рівня. У планах на весну — організація молодіжних таборів для дітей і молоді, в роботі яких братимуть участь як внутрішньо переміщені особи так і місцеві жителі. Волонтери продумують створення рекреаційних і інтеграційних таборів, де молодь могла б спілкуватися, подорожувати горами, сплавлятися на каяках, і це дуже позитивно вплине на процес інтеграції ВПО у громаду, допоможе стати частиною громади, в якій вони перебувають. Свідомість, психологічний розвиток молодої людини, підлітка, дитини продовжує формуватися незалежно від війни.

“Якщо формування молодої людини проходить у стані постійного стресу, — вважає Олександр, — а це і вимушений переїзд або навіть втрата дому, зміна звичного укладу, погіршення рівня життя, втрата друзів або зв’язку з ними, — то ми можемо трошки витягнути їх з цих переживань, зі стресових ситуацій, щось зробити, щоб показати їм, що хоч йде війна, але вони продовжують жити, країна продовжує жити, нічого не зупинилося. Це дуже позитивно впливає на емоційний стан молоді. Тоді ці діти і вчаться краще, поведінка покращується, і взагалі, це просто є дуже добрим відпочинком”.

Про доставку допомоги на окуповані території

Доставку гуманітарки на окуповану Херсонщину Тетяна Шкодівська називає “завданням з зірочкою” — вона ніколи не була простою. За відсутності “зелених коридорів” волонтери намагалися діяти через друзів, через знайомих, через якихось перевізників. Їм навіть вдалося доправити в окупований Херсон великий вантаж ліків. Був випадок, коли перевізник після 8 днів очікування на пункті пропуску під палючим південним сонцем ладен був повернути назад, навіть вже знайшли місце, де він міг би вивантажити медикаменти, щоб спробувати переправити їх за тиждень-два — однак пощастило, водія пропустили і той вантаж з медикаментами доїхав до Херсона.

“Я вважаю, що люди, які їздять, і возять туди гуманітарні вантажі різного виду, чи вивозять людей — це надзвичайної сили люди, які можуть знайти в собі ресурс, щоби проїхати цей складний шлях,” — захоплено каже Тетяна.

Буржуйки для українських військових

Вони ніколи не робили буржуйки, але запустили процес їх виготовлення. Розпочалося все тут, на Тернопільщині, із розмови з паном Олегом, батьком друга, у якого Олександр і Тетяна гостювали на вихідних і щось допомагали по господарству.

“Стояли ми з паном Олегом вранці на городі, — згадує Олександр. — Він мене так по плечу постукав, каже: “Сашко, ти відчуваєш, як зимно і сиро?” — Кажу: “Так, пане Олеже, відчуваю”. — “А ти уяви, як нашим військовим у окопах в степу...” — “Я навіть не уявляю, це жах якийсь”. Він каже: “Мабуть, нам потрібно робити буржуйки”.

Пан Олег професійний зварювальник, за кавою Олександр розпитав, що йому потрібно, аби зварити буржуйку. У той самий день волонтери оголосили в дописі, що починають робити буржуйки, що потрібні ресурси, газові балони, кошти. Власне, з того і розпочалося виготовлення буржуйок. Цей проєкт не є масштабним, виробляти по 100 буржуйок на тиждень можливості немає. Виготовлення однієї займає у пана Олега десь день-півтора, а Олександр із Тетяною шукають кошти, метал, газові балони, щоб майстер міг виготовити буржуйки, а потім відправляють їх військовим — на Миколаївщину, на північ. Ці буржуйки актуальні зараз не тільки тому, що ними можна обігріти бліндаж, або якесь маленьке приміщення, також на них можна їжу розігріти, вона має елементи на яких можна висушити взуття або одяг — дуже функціональна річ.

Про радісні й важкі моменти волонтерства

Тетяна Шкодівська зізнається: процес допомоги іншим часом надихає, часом виснажує, а часом волонтер настільки видихається, що й сам потребує якогось підживлення. Були випадки, коли вони весь тиждень їздили щодня з ранку до вечора — щось забирали, кудись перевозили, збирали документи в людей, щоби вони в подальшому могли отримати якесь фінансування. Коли люди потім дякують, особисто чи пишуть у соцмережах, коли сяють очі дітей, які отримали набори для малювання або якісь іграшки, це допомагає рухатися далі. Але бувають ситуації, які вибивають з колії. Про один з неприємних моментів Тетяна розповіла:

“Була ситуація, коли наші партнери не змогли через війну вчасно отримати фінансування, і допомога, яку ми обіцяли людям, затрималася на кілька тижнів. І тоді мені дзвонили, погрожували і кіберполіцією, і судом — чим вони тільки не погрожували. Однак, коли люди отримали цю виплату (а я знаю, що вони її отримали), жодного повідомлення, жодного дзвінка не було.

Волонтерка каже: вони не звертають увагу на такі випадки і продовжують робити своє. На щастя, позитивних моментів в роботі вони бачать більше, ніж негативних.

Чим кожен з нас може прискорити перемогу

Вчити людину волонтерству можна, але Олександр і Тетяна впевнені, що ефективніше, коли кожен буде займатися тим, що він вміє робити найкраще. Нехай люди заробляють великі гроші, якщо вміють, і жертвують їх на ЗСУ або якісь волонтерські програми. Людей, які переживають за інших, які пропускають їхні проблеми через своє серце, зараз мільйони.

Особливо надихнув Олександра один 82-річний дідусь, він живе біля Тернополя. Коли волонтери в тому селищі звернулися до місцевих у пошуку газових балонів, цей дідусь не тільки пожертвував газовий балон, а й подзвонив, щоб віддати для військових свій старий бусик, рафік.

“Ясно, що і той дідусь, і пан Олег, який все життя працює ремонтником, зварювальником, умовно дуже далекі від громадського активізму, бо просто не стикалися з цим, — каже волонтер. — Але вони роблять те, що можуть, те, що вміють, і таким чином волонтерять. Можна сказати, що пан Олег в цьому випадку волонтерить більше, ніж Кобець, бо я написав допис, поїхав на металобазу, домовився з кимось — а от він реально прикладає зусилля, використовує своє вміння, і робить ті буржуйки. Найголовніше робити на своєму місці, те що ти вмієш, бо якщо нас з паном Олегом поміняти місцями, якщо я піду робити буржуйки, а він почне робити якісь франчайзингові компанії у соціальних мережах, то я думаю, що наша робота уповільниться...”

Тетяна вважає своєю зброєю не автомат, який вона навіть тримати не вміє, а телефон і комп’ютер, за допомогою яких намагається допомогти якомога більшій кількості людей і бути більш корисною. Цю зовсім не військову роботу вона вважає своїм внеском у перемогу.

“Це те, що ми можемо і вміємо робити, ми не один рік працюємо в благодійних організаціях, ми розуміємо самі, що внутрішньо переміщені особи, які покинули свій дім, мають потреби, які хтось має закривати, ми просто не можемо сидіти на місці, і чекати звільнення наших територій. Але своєю роботою прискорюємо перемогу”.

Про плани повернення

Звісно, що кожен чекає на повноцінне повернення додому — на обійми та зустрічі. Волонтери розуміють, що Херсон, до якого вони повернуться, буде зовсім не таким, як до війни. Будуть дуже важливі й дуже болючі питання. Олександр Кобець бачить своє повернення до рідного міста таким: десь 20 годин вантажівкою від Тернополя, Львова або польського кордону, розвантаження привезеної допомоги, обід — і зворотній шлях за гуманітарним вантажем для херсонців.

“Бо навіть коли ми повернемося, — каже Олександр, — нашої допомоги будуть потребувати ще багато людей, багато громад. Я думаю, ми продовжимо свою діяльність, вже допомагаючи на неокупованих територіях”.

“А потім будемо продовжувати працювати над тим, аби відновлювати ті території, наші міста, наші села, допомагати людям” — натхненно завершує розмову Тетяна.

Фото зі сторінки Олександра Кобця у Фейсбук

Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
На захисті найвразливіших. Як працювало відділення дитячої гематології в окупованому Херсоні
31 — 01 — 2023
/Херсон
36
На захисті найвразливіших. Як працювало відділення дитячої гематології в…
Жахів окупаційного режиму довелося зазнати багатьом херсонцям і мешканцям області. З перших днів захоплення міста стала відчутною…
докладніше
Які грошові допомоги отримують українці в Польщі. Інфографіка
30 — 01 — 2023
/Херсон
13
Які грошові допомоги отримують українці в Польщі. Інфографіка
Українські біженці, які знайшли притулок у Польщі, можуть розраховувати на фінансову допомогу батькам та дітям. Виплати передбачає…
докладніше
росія несе руйнування, каліцтво та смерть – правовий підсумок 304 днів війни на Херсонщині
28 — 01 — 2023
/Аналітичні статті
155
росія несе руйнування, каліцтво та смерть – правовий підсумок 304 днів війни…
"Пережити день – це лотерея". Так написало британське видання The Times про Херсон – місто, яке перебуває під постійними обстрілами…
докладніше
Як оформити українську пенсію за кордоном
27 — 01 — 2023
/Херсон
42
Як оформити українську пенсію за кордоном
Українці, які виїхали за кордон та досягли там пенсійного віку, можуть оформити пенсію дистанційно. Для цього потрібно зайти…
докладніше
Порядок дій при знищенні або пошкодженні транспортного засобу. Інфографіка
25 — 01 — 2023
/Херсон
33
Порядок дій при знищенні або пошкодженні транспортного засобу. Інфографіка
Якщо під час війни ваш автомобіль знищили або він став непридатним для використання, його треба зняти з реєстрації – вибракувати.…
докладніше
Мистецтво як спротив, або Шляхами виставки «Херсон inside/outside»
16 — 01 — 2023
/Херсон
86
Мистецтво як спротив, або Шляхами виставки «Херсон inside/outside»
Від Львова до Києва з «зупинками» у Вінниці та Одесі — так у вересні-грудні проліг маршрут виставки «Херсон inside/outside»,…
докладніше
Наталя Шатілова-Погасій про деокупований Херсон
13 — 01 — 2023
/Херсон
105
Наталя Шатілова-Погасій про деокупований Херсон
Відома херсонська громадська діячка та волонтерка Наталя Шатілова-Погасій сьогодні виконує обов’язки голови Дніпровської…
докладніше
Штрафи за цькування на роботі. Інфографіка
05 — 01 — 2023
/Херсон
67
Штрафи за цькування на роботі. Інфографіка
За системні цькування чи приниження працівника на роботі тепер передбачена адміністративну відповідальність. Парламент 1 грудня…
докладніше
Історія волонтерки з Одеси
04 — 01 — 2023
/Херсон
169
Історія волонтерки з Одеси
Про те, як передавала ліки з Одеси – до Херсона, розповідає волонтерка Галина Єгорова.  Війна. Окупація. Допомога близьким Галина…
докладніше
всі новини
youtube facebook