Олександр Шевченко — лікар ветеринарної медицини. Попри молодий вік, у професії вже 12 років. Він дуже любить тварин і допомагає всім, хто потрапив у біду. Лікує і чотирилапих безхатченків, і мешканців притулків для тварин.

На фото Олександр Шевченко. Всі фото з соціальних мереж Олександра.

Олександр працює в Херсоні, а мешкає в селі на Херсонщині з коханою дружиною Тонею та двома їхніми дітьми - Орисею та Михайликом. У колі близьких його і заскочила війна.

Олександр з дітьми - Орисею та Михайликом.

Того дня ми з дружиною прокинулися о четвертій ранку підготувати сюрприз для донечки. Орисі якраз виповнилося 5 рочків. Пакували подарунки, надували кульки. Так захопилися, що й не почули, коли пролунали перші вибухи. А потім нам зателефонували родичі й повідомили: почалася війна. Сказати, що були шоковані, - не сказати нічого.

Олександр розповідає, що з перших днів війни жити й працювати стало дуже важко. У Херсоні майже все, пов'язане з фармацевтикою, зачинили, виник дефіцит медичних препаратів, призначених як для людей, так і для тварин. Люди розкуповували харчові продукти й корми для своїх улюбленців, через це  ціни на все просто злетіли. До того ж аби купити бодай щось, треба було вирушати на довгі пошуки.

Крім того, через бойові дії в області, на міжміській трасі, якою Олександр діставався до роботи, іноді бувало аж надто небезпечно. Цивільні автівки могли запросто обстріляти з ворожої військової техніки, що часто рухалася трасою. Дорогою на роботу чоловік постійно бачив такий моторошний брухт. Якийсь час йому довелося надавати консультації виключно телефоном. Але вже ближче до кінця березня робота в клініці відновилася. Медикаменти, корми для тварин та інше почали привозити волонтери з підконтрольної Україні території.

Один з пацієнтів Олександра.

Однак через окупацію Херсонщини додалася ще одна проблема — ворожі блокпости на в'їзді до міста й на вулицях у Херсоні. 

Мене роздягали на кожному блокпості, іноді по 5-6 разів на день, не раз перевертали догори дригом все, що було в машин, – розповідає Олександр.

Та попри всі складнощі та випробування, втекти з окупованого міста на думку Олександрові не спадало.

Якщо поїду, хто ж буде лікувати тварин? – відповідає він на питання, чому залишився в окупації. І зізнається, що повсякчас відчуває особисту відповідальність за своїх численних пацієнтів, за тварин з обох притулків, якими  постійно опікувався впродовж останніх 6-7 років, а також за домашніх улюбленців, врятованих в різні часи, – чотирьох собак і кота.

За розповіддю Олександра, один з його підопічних народився з понівечиними щелепами, іншого через важку хворобу попередні власники хотіли приспати, двоє чотирилапих дівчаток стали не потрібні господарям, коли більше не змогли приносити потомство. Одну з них подружжя викупило у попередніх власників вже в часи війни.

Олександр скаржиться, що чимало херсонців, виїжджаючи за кордон або на вільну українську землю, залишають своїх улюбленців, просто випустивши їх на волю. 

Він з сумом констатує, що більшість породистих тварин, скоріш за все, загине, опинившись на вулиці. Вони не пристосовані до виживання і часто помирають від різних хвороб та голоду, їх збивають машини, або розривають вуличні собаки.

Олександр розповідає: до нього часто звертаються волонтери, які опікуються  покинутими тваринами. Зараз таких рятівників стало навіть більше, ніж до війни. Це переважно жінки, але є й чоловіки. Та й просто випадкові перехожі іноді підбирають на вулиці й приносять до клініки поранених і хворих тварин.

Коли можу, завжди допомагаю –  лікую, оперую, стерилізую. Декого вдається потім прилаштувати. Якось з дружиною побачили на трасі розгубленого, замореного голодом пекінеса. Підібрали його, відгодували, а потім влаштували у сім'ю. На жаль, так щастить не всім покинутим напризволяще тваринам.

Дружина та діти в усьому підтримують Олександра, щоб їхній рідний лікар мав можливість врятувати якомога більше тварин. А він лікує не тільки звичайних домашніх улюбленців і свійських тварин, а й допомагає їхнім диким родичам і різноманітним екзотам. Серед пацієнтів Олександра траплялися сови, орли, лелеки, єноти, зайченята та інші мешканці дикої природи. 

На відміну від вузькопрофільних фахівців людської медицини, ветеринару доводиться бути і акушером, і діагностом, і хірургом. Лікувати дорослих тварин і дитинчат. А пацієнти можуть бути дуже маленькими за розмірами, таких далеко не кожен лікар загальної практики може лікувати й оперувати. Олександр же береться за лікування будь-кого.

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.