Як під обстрілами працює Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня
30 — 11 — 2023
/Херсон
236
Ірина Ухваріна
Ірина Ухваріна
Автор
всі статті автора

Російські військові обстріляли Херсонську дитячу обласну клінічну лікарню вже вчетверте. Попри те, що чудово знають – тут рятували та рятують життя дітей. І ніяких стратегічних чи військових об’єктів ні в середині, ні навколо немає.

Лікарня має п’ять корпусів.  До повномасштабного вторгнення в її корпусах розташовувалися 23 лікувальних відділення, працювали реабілітаційний центр, цілодобовий травматологічний пункт, медико-генетична консультація, клініко-діагностична лабораторія, дитячий амбулаторно-поліклінічний центр. Тут щорічно лікувалося стаціонарно 16-17 тис. хворих дітей, з них до 60% – із сільської місцевості.

Під час окупації Херсона багато медичних працівників залишалися на робочих місцях і продовжували рятувати дітей. 

Фахівці  працюють і зараз, попри іншу небезпеку,  – постійні артилерійські обстріли військами країни-терориста.

Вперше заклад зазнав сильних руйнувань опівночі – з 31 грудня 2022 року на 1 січня 2023-го. Замість святкового новорічного салюту на територію лікарні прилетіло дев’ять снарядів «Градів».

На той час там перебувало 80 співробітників та близько 30 пацієнтів, у тому числі – кілька немовлят. Більшість персоналу лікарні – жінки. Вони затуляли дітей своїми тілами, щоб тих не поранило.

Я була вдома, – розповідає директорка комунального некомерційного підприємства «Херсонська дитяча обласна клінічна лікарня» Інна Холодняк. – Співробітники мені одразу зателефонували й повідомили про приліт і про  пожежу. Сказали, що, на щастя, ніхто не постраждав, пацієнтів спустили в бомбосховище, все гаразд. Через 20 хвилин я була вже на території закладу. Там вже працювали пожежники, гасили вогонь. Перш за все, ми перевірили, як почуваються діти. Фізично вони не постраждали, але були дуже налякані. У однієї дівчинки сталася істерика. Коли вдалося їх трохи заспокоїти, перевели наших пацієнтів туди, де ще вціліли вікна, у приміщення де їм було б тепло та більш-менш безпечно.

Вибухи зруйнували майже 50 відсотків відділення для дітей грудного віку в будівлі неонатального корпусу (для немовлят). Один зі снарядів не розірвався – пробив покрівлю будівлі (там утворилася прогалина діаметром близько метра) й застряг у технічному приміщенні.


Внаслідок обстрілу в іншому корпусі, головному, виникла пожежа і дві кімнати вигоріли вщент.

Також було зруйновано технічні приміщення, ангари, систему опалення, газопостачання кисню та загалом вибило близько сімсот шибок.

За допомогою керівництва місцевих адміністрацій та волонтерів колектив доволі швидко усунув пошкодження, які заважали закладу нормально функціонувати.  

Вночі, 10 січня, ХДОКЛ знову потрапила під приціл ворожої артилерії. Окупанти розстріляли будівлю лабораторного центру, зруйнували частину приміщення, обладнання, пошкодили вікна.

Наступній «приліт» стався вдень 16 січня.

Ми всі працювали, бо це був робочий час, – ділиться Інна Холодняк. – Вибухи пролунали так гучно, аж вуха заклало. Знову пошкоджено двері та вікна лікарні, ще – кисневу станцію, місткість для зберігання кисню. Вони (росіяни) обстрілюють дитячий заклад, знаючи, що тут немає наших військових. Тут лише лікуються діти та перебуває персонал. Вони дев’ять місяців були в місті, знають, що тут немає жодних військових об'єктів. Але все одно обстрілюють. «Воюють» з дітьми та жінками, з медиками...

На щастя, та завдяки заходам безпеки, під час цих обстрілів жоден пацієнт та працівник лікарні не був травмований.

Але приміщення та обладнання постраждали. Те, що не вдалося вкрасти, окупанти знищують снарядами.

А вкрасти майже нічого не вийшло. Хоча один з працівників лікарні, такий собі колишній заступник директора з медичної частини ХДОКЛ Віктор Бурдовіцин,  співпрацював із ворогом, окупанти призначили його головним лікарем. Крім того, коли загарбники втрапили на територію закладу, перше, що вони зробили – інвентаризацію медичного обладнання.

Коли в них вже зайшла мова про евакуацію, ми всі розуміли, які можуть бути наслідки, – пояснює директорка ХДОКЛ. – Тому наші медики, які продовжували працювати в Херсоні, частково забирали, з великою загрозою для свого життя, багатовартісне обладнання до себе додому; інше ховали в потаємних закутках лікарні, а на їх місце ставили обладнання, яке вже не працювало. У реанімобілів спустили колеса, а їх оснащення теж забрали та заховали. Я наразі жартую, що у лікарні лише мене пограбували. Дружина колаборанта (через зрадництво вони боялися виходити на вулицю, тому жили та ночували в лікарні) забрала з шафи мої особисті речі – пальто, чашки, та ще якісь дрібниці. Більше нічого їм не вдалося вивезти. Але частина обладнання наразі, на жаль, пошкоджена вибухами, згоріла при пожежі.

Директор та бухгалтер ХДОКЛ змушені були, через загрозу життю, працювати дистанційно. А співробітники, які залишалися на місцях, просто ігнорували вказівки Бурдовіцина. Особливо загострилося протистояння між самозванцем та колективом саме під час евакуації.

Вони хотіли примусово вивезти на лівий берег усіх сиріт та дітей без батьків, – розповідає директор. – Але наші медики написали усім «страшні» діагнози й пояснювали, що стан дітей вкрай складний, перевозити їх небезпечно. Не вдалося захистити лише двох немовлят із Будинку дитини, які втрапили до лікарні з гострими респіраторними інфекціями. Призначена росіянами директорка Будинку дитини (Тетяна Завальська) разом з Бурдовіциним вимагали їх негайної виписки та повернення в заклад. Наші лікарі відмовлялися, казали, що діти ще не одужали. Тоді до нас приїхали якісь дві невідомі жінки, оглянули цих дітей і забрали. Куди їх «евакуювали», де вони, як вони – досі не відомо.

Не вдалося врятувати також дівчинку, яка загинула від мінно-вибухових травм. Дитина просто гралася у дворі, коли Херсон обстріляли з лівого берега. Лікарі карети реанімації «качали» її усю дорогу до лікарні, – не давали серденьку зупинитися. Але до закладу вона потрапила вже у стані агонії.

Коли під час війни травмуються та гинуть діти, – це страшні трагедії, цього забути неможливо, пробачити нереально. – ділиться Інна Холодняк. – Спочатку до нас надходили діти з розстріляних машин під час спроби батьків вивести їх у безпечне місце. Потім були діти з опіками від обстрілів населених пунктів, потім знову під час спроб евакуюватися. На превеликий жаль, багато дітей надходять із травматичними ампутаціями рук і ніг. І це не припинялося і не припиняється…

За офіційною інформацією Офісу Генерального прокурора, Херсонська область третя після Донецької та Харківської за кількістю вбитих чи поранених дітей.

З початку повномасштабного вторгнення росіян у Херсонській дитячій обласній клінічній лікарні  врятували близько 100 дітей з мінно-вибуховими травмами.

А 11 жовтня цього року російські злочинці знову обстріляли лікарню, вже вчетверте.

На щастя, цей корпус пустував, був законсервований, тому ні медики, ні маленькі пацієнти не постраждали.

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
61
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
69
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
74
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
64
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
63
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
87
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
93
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
90
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
93
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook