Коли Херсон окупували росіяни, і більшість закладів у місті зачинилися,  рятувальники продовжували працювати за українським законодавством. Вони до останнього залишалися вірними присязі.

Про те, як працювала служба в час окупації і як героїчно діє у фронтових умовах розповіла заступниця начальника Головного управління ДСНС України в Херсонській області Катерина Гаврилова. Вона єдина з керівного складу обласної служби залишилася в Херсоні й мусила взяти на себе управління всіма підрозділами області. 

Рятувальники за роботою

Окупанти приходили кожного дня – погрожували, тиснули психологічно

Херсонщину окупували на самому початку повномасштабного вторгнення. Але Катерина Гаврилова деякий час не могла повірити, що в європейській країні у 21-му столітті спалахнула війна.

Здавалося, це якийсь жахливий сон. Було дуже страшно. Ми не розуміли, що робити, як далі  жити, як працювати. І справді, кожного дня сподівалися, що це все закінчиться, – згадує Катерина.

Згодом прийшло усвідомлення, що надзвичайній службі доведеться знаходити можливості продовжувати працювати в окупації.

Десь через три місяці на рятувальну службу почався тотальний тиск. Окупанти змушували переходити під керівництво Російської Федерації, а також обіцяли укомплектувати службу власними кадрами. Але, пояснює пані Катерина, їхня робота вимагає залучення дуже кваліфікованих співробітників. Як кажуть, з вулиці взяти таких фахівців неможливо. Тож окупанти дали якийсь час, щоб рятувальники могли працювати, і їх не чіпали. Однак і спокою не давали. 

Допомога постраждалому

З початку літа щодня до мене навідувалися кадрові співробітники якихось їхніх спецслужб. Погрожували, розповідали, що знають, де живу я, де живуть наші співробітники, у кого які родини. Тиснули на мене дуже, вимагаючи працювати під їхнім керівництвом, – розповідає Катерина.

За її словами, окупанти навідувалися не тільки до головного управління. Тиску зазнали очільники всіх 25 структурних підрозділів ДСНС Херсонщини. Окупанти розуміли: більшість працівників будуть брати приклад із керівництва. Отже, якщо керівник погодиться на співпрацю, решта співробітників вчинить так само.

Але керівники до останнього не здавалися. З 1-го вересня всі співробітники одностайно залишили підрозділи й припинили роботу. Бо бачили, що загарбники формують свій особовий склад і розуміли, відлік іде вже не на місяці, а на дні. Наші співробітники завчасно попередили, якщо хоча б одна людина отримає від окупантів призначення в службу, вони всім караулом, або ж усією частиною перестануть працювати, – зазначає Катерина Гаврилова.

Гасіння пожежі

Більшість співробітників побували в катівнях окупантів

Звичайні рятувальники, як і їхні керівники, теж відчули окупаційну сваволю. Людей час від часу затримували й по кілька днів тримали в ув’язненні. Більшість працівників пробули в катівнях близько 3-5 днів. Їх затримували для проведення так званої роз'яснювальної роботи, після якої декому доводилося загоювати рани та синці.

Катерина Гаврилова згадує:

Підставою для затримання могли стати фото в телефоні. У нас їх постійно перевіряли. Гаджети забирали, щось із ними робили, потім віддавали. І от якісь там листи або фотографії, або мало зрозумілі якісь контакти слугували приводом для затримання людей.

Вона розповідає, що начальник Білозерської рятувальної частини Сергій Коваль пробув в ув'язнені близько 90 днів. Його затримали за відверті проукраїнські погляди. Він і в розмовах з окупантами відмовлявся переходити на російську. Упродовж трьох місяців над ним знущалися, залякували розправою над родичами та колегами по службі. А відпустили тоді, коли більшість співробітників уже виїхали на підконтрольну Україні територію. На щастя, його здоров’я не сильно постраждало і бранець зміг повернутися до роботи. Продовжує працювати й зараз.

Сергій Коваль – начальник Білозерської пожежної частини (фото зі сторінки “Білозерка Інфо” у фб.

За словами керівниці, під час окупації чимало співробітників ДСНС побували в катівнях окупантів, але майже всі повернулися. Та, на жаль, є й випадок, який закінчився трагічно. У червні минулого року окупанти забили до смерті Сергія Бойченка підполковника служби цивільного захисту. Сергій був заступником начальника управління - керував відділом запобігання надзвичайним ситуаціям Скадовського районного управління ГУ ДСНС України у Херсонській області. 

Сергій Бойченко фото з інтернета

Багатьом окупанти погрожували фізичною розправою, шантажували тим, що заподіють щось лихе їхнім близьким.

Щоб зберегти людям життя, керівництво закликало співробітників потроху виїжджати на підконтрольну Україні територію. Глобальний виїзд почався влітку 2022, коли вже стало зрозуміло, що працювати за правилами й законами України рятувальній службі не дадуть.

Катерина Гаврилова наголошує, що Державна служба з надзвичайних ситуацій зробила все, щоб працівник, який виїжджає з Херсонщини у будь-яку область України, отримав відрядження і продовжував трудитися за спеціальністю.

До останнього всі підрозділи ДСНС працювали під прапором України й виконували завдання згідно з українським законодавством. Рятували людей та їхнє майно від пожеж і надзвичайних ситуацій. Були періоди, коли скрізь спалахували пожежі, через активні бойові дії й просто через спеку. І в нас було багато роботи, – згадує Катерина.

Працювати було дуже важко, і я б ніколи не хотіла пережити це ще раз

На питання, як їй вдалося втримати управління в таких умовах, і як до її роботи в окупації ставилися в сім’ї, Катерина Гаврилова розповідає:

Я намагалася не розповідати близьким, що відбувається на роботі. У мене був страх звідти не повернутися. Ідучи з дому, я ніколи не знала, чи повернусь. Здається, за ці 3-4 місяці прожила 10 років. Я б ніколи не хотіла пережити це ще раз, – зізнається Катерина.

Вона каже, коли війна тільки почалося, вона не могла передбачити всіх проблем, що випали на долю служби. Змотивувала її згуртована робота всіх співробітників, які рівнялися на неї. І сумлінно продовжували виконувати свої обов’язки. Залишити підлеглих вона просто не могла.

За мною стояло більше ніж 700 співробітників, які покладалися на мене, на мій характер, вчинки, на мої подальші дії. А військові РФ одразу попередили: якщо керівництва головного управління не буде, то вони самі візьмуться за управління підрозділами. Тож поки вони не втручалися безпосередньо в нашу діяльність, ми продовжували працювати за українськими законами.

Катерина Гаврилова

Героїчна робота

На флагштоці головного управління довго висів прапор України. Окупанти  постійно його зривали, але рятувальники знову вивішували. Прапори були зображені й на формі, яку носили рятувальники. Та десь у липні приїхали російські військові й попередили, що можуть забрати всіх, хто буде продовжувати вивішувати український прапор. 

Вони не повісили свій, але заборонили вивішувати наш. Фактично ми залишалися на території Херсонщини єдиним структурним підрозділом, який носив погони й підпорядковувався Україні, – розповідає Катерина.

Згадує вона й випадок, коли один із рятувальників, повертаючись з пожежі, увімкнув на машині гімн України. Це сталося на сотий день окупації Херсонщини. Після того до управління приїздили ледь не всі російські служби, шукали цього пожежного, але не знайшли. На запитання: хто він, де живе, в управлінні відповіли, що він уже виїхав на підконтрольну територію.

Майже одразу після деокупації, до 14 листопада, весь особовий склад повернувся до Херсонщини. Рятувальників на рідній визволеній землі   зустрічали земляки. Вони були вдячні за те, що рятувальники не кинули область і до останнього – допомагали, рятували, гасили пожежі.

Коли повернулися до своїх підрозділів, хоча й не сподівалися на інше, але все ж було дуже болісно побачити, що там пустка. Викрали все – не тільки техніку, обладнання й меблі. Вивезли аж до дрібниць. Фактично служба починала працювати з нуля. Ні документів, ні обладнання, ні техніки, нічого не було, – згадує Катерина Гаврилова.

Порожнє приміщення одного з підрозділів після пограбування окупантами.

За її словами, основну частину техніки для подальшої роботи отримали від держави. Державна служба з надзвичайних ситуацій наразі продовжує нарощувати фінансування для забезпечення Херсонщини всім необхідним обладнанням. Але допомагають рятувальникам і благодійні, громадські організації та волонтери. Зокрема, під час повені спровокованої підривом Каховської ГЕС, допомогу рятувальникам  надавали Херсонський обласний БФ “Об'єднання” , Благодійна організація БФ «Восток СОС, ГО “Культурний центр Україна - Литва”.

Очільниця центру “Україна-Литва” Наталія Бімбірайте уточнює, що за кожною переданою допомогою, стоять люди, які долучилися до збору коштів.

Пані Наталя наголошує: 

Гроші ми зібрали з донатів людей. Про це важливо згадувати й дякувати всім причетним.

Відео тут >>>

Після підриву каховської ГЕС наші люди вкотре відзначилися згуртованістю. Не тільки рятувальники виконували завдання з порятунку людей під час повені. Допомагали і працівники поліції, і волонтери, і звичайні люди, незалежно від своїх статків, професії чи освіти.

Буквально наступного дня після затоплення, рятувальники вже мали достатньо плавзасобів. Звідусіль їм везли і човни, і мотори, і мотопомпи, і заброди для особового складу. Катерина Гаврилова запевняє: були на 120% укомплектовані всім необхідним.

Робота рятувальників під час повені

Зараз робота рятувальників набагато складніша, ніж при окупації. У ці дні робота пожежників – просто героїчна робота. Вони гасять пожежі під час обстрілів. Загинуло вже дев’ять співробітників і 30 постраждало. Але  рятувальники роблять усе, аби рятувати людей, їхнє майно та довкілля.

За словами Катерини Гаврилової, усі рятувальні підрозділи Херсонщини вже потрапляли під обстріли, приміщення зазнали руйнувань. Але люди ходять на службу й віддано виконують свою роботу. Вона вірить у своїх співробітників. А сьогодні найжаданішою її мрією є перемога й подальший розквіт нашої області.

Можливо, це станеться в сільськогосподарському секторі чи туристичній сфері, але я впевнена, що це буде неодмінно.

Катерина Гаврилова з рятувальником – сапером Олександром Дворецьким

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.