У селищі Велетенському Білозерської громади Херсонщини, попри постійні обстріли, люди продовжують жити й працювати. Дбають про сади й городи, худобу, самостійно лагодять пошкоджене вибухами електропостачання та не втрачають оптимізму.

Але з темрявою щільніше затуляють вікна й не вмикають світло, лише обережно користуються ліхтариками. Адже примітили – як десь у віконці блимне промінець, незабаром туди “прилітає” з ще захоплених ворогом територій Голопристанської та Чулаківської громад.

Велетенське розташоване на правобережжі заплави Дніпра, вздовж протоки Борщівки. 

На фото плавні біля Велетенського зі сторінок садиби “Рибальський стан” в інтернеті

Засноване у 30-ті роки минулого століття, як селище радгоспу “Городній Велетень” – гіганта з вирощування овочів для херсонського консервного комбінату. До речі, місцеві в розмовах й досі часто називають населений пункт не Велетенським, а Городнім Велетнем, або просто – Велетнем.

До окупації російськими військовими Херсонщини тут жило постійно майже 1400 людей. Працювали ФАП, аптека, магазин, ліцей, ясла-садок, будинок культури та сільська бібліотека. Були зерновий тік, майстерні агрохолдингу “Роднічок”, потужна місцева зрошувальна система та гуртожиток агрофірми “Білозерська”, у якому проживали сезонні робітники.

На березі Борщівки розташовувався комплекс відпочинку – садиба “Рибальський стан”  з готельними номерами й камінами, з лазнею, мангалом, настільним тенісом, дитячим майданчиком й басейном. Також – з альтанками уздовж узбережжя, прокатом вудок, човнів й послугами провідника. Тут ловилася різноманітна риба: судак, лящ, краснопірка, тараня, окунь, карась, короп, густера.

На фото комплекс відпочинку зі сторінок садиби “Рибальський стан” в інтернеті.

У липні 2018 року в селищі урочисте відкрили Центр місцевої активності з різними функціональними зонами:

• креативний простір для молоді – там проходили різні майстер-класи, зустрічі з цікавими людьми, тренінги, семінари, обговорення цікавих ідей, проводили фотовиставки;
• мінікінотеатр – для перегляду й обговорення кінофільмів та концертних виступів;
• дитячий простір – для відпочинку та ігор дітей.

На фото Центр місцевої активності зі сторінки Оксани Глебушкіної у фейсбук.

Російські військові захопили Велетенське в перші дні повномасштабного вторгнення на територію України. Але, як розповідають місцеві жителі, не базувалися постійно. Заїжджали на бронетехніці та Уралами “наскоками”, перевіряли – шукали наших військових. Переважно це були вояки з ДНР, ЛНР. Ходили з обшуками по домівках. Перевіряли, у тому числі кілька разів, й Олександра Гречка.

Олександр Петрович Гречко. Фото Олександра Корнякова

Чоловік народився й живе в селі з 60-го року минулого століття. Працював технологом хлібопекарства, тепер на заслуженому відпочинку. Коли до нього приходили додому, то переважно питали, чи він сам живе, чи ховає когось. І все. Але біля Білозерки  під час перевірки на російському блок-посту Олександр Петрович ледь не потрапив у халепу. Лише через те, що відмовився прилюдно роздягатися до трусів.

Усіх чоловіків з маршрутки вигнали й наказали роздягатися, – розповідає пан Гречко. – Я й питаю: “А почему я должен раздеваться перед всеми? Вы нарушаете мое человеческое достоинство. Не имеете права”. Той, що наказував, сіпатися почав, кричати. Інший каже йому, мовляв, ти що, не бачиш по його, ну, зовнішності, то ж пенсіонер, який він вояка. Ну, потім за документами подивилися, що я пенсіонер. Й, типу, “ладно, йди дед”. А молодих хлопців, було, роздягали. Це я бачив особисто.

Ще автоматники ходили по домівках, коли росіяни намагалися провести референдум за приєднання до них Херсонщини. Супроводжували колаборантів, які агітували голосувати. Пан Гречко каже, що за усе Велетенське не може відповідати, але з жителів його вулиці на вибори ніхто не пішов.

Селище звільнили 11 листопада.

Коли наші перші машини заїхали, ооо… – ділиться пан Олександр. – Весь Велетень вийшов на вулицю. І зустрічали, як... Я не знаю... Бабки, дітки, це... Та це таке було! Звісно, у нас теж були колаборанти. Я цього не заперечую. Була сволота, повтікали. Але не всі. Чому я так вважаю? Тому, що по селу за наведенням стріляють. Це я вам відповідаю. Тут не треба бути сильним військовим. Цілять саме туди, де люди живуть.

До речі, місцеві ще й човни визволителям подарували. Один з човнів передав садівник Сергій Ковальчук.

Сергій  Віталійович Ковальчук. Фото Олександра Корнякова

Чоловік з родиною вирощують черешні, абрикоси, персики, сливи, консультує інших підприємців як доглядати за садами. Каже, коли наші звільнили селище, треба було перевірити ще острови, плавні. Проте плавзасобів у хлопців не вистачало. Сергій Віталійович одразу віддав свій човен. А потім ще клич по селу кинув. Загалом велетенці передали ЗСУ до 30 човнів.

А російська армія почала нищити цивільні будинки й заклади, інфраструктуру, вбивати мирне населення – мінами, градами, ракетами. Спочатку обстрілювали “за розкладом” – у конкретні години ранку та вечора. Щоправда, “розклад” іноді змінювався. І гатили, так би мовити, віялом, залпами – снаряди лягали не щільно, а з невеликою перервою на відстані 200-300 м один від одного. 

Сховищ у селищі немає, тож люди прилаштовувалися або ховатися десь, або бігати від вибуху до вибуху на потенційно безпечніші ділянки. Тепер стало трохи тихіше, але стрільба більш хаотична. 

Ще місцеві кажуть, що на селище навіть фосфорні снаряди скидали, – хати палали так, що люди ледь встигали вискакувати з них.

Багато вже будинків зруйновано, також пошкоджено будівлі дитячого садка ліцею, шкільна котельня.

Власник цього будинку раніше загинув від обстрілів, а потім росіяни ще й поцілили в його дім. Фото Олександра Корнякова

Та, мабуть, найжахливіша подія сталася 02 травня 2023 року. Російські війська скинули на острів, що поблизу Велетенського, дві керовані авіабомби.

Дівчинка працювала у нас в магазині, продавчиня. – розповідає пан Гречко. – А її чоловік там, на острові був. Вона поїхала по чоловіка. Та бомба туди якраз і вцілила. Чоловік загинув, а від неї навіть сліду не залишилося. Кажуть, можливо, її вибухом кинуло у Дніпро й течею віднесло. Вона зараз значиться зниклою безвісти.

За офіційною інформацією, у той день троє загинуло, п‘ятьох – поранено.

Ховали загиблих не в освяченій землі. Адже власного місця поховання у селища немає, до війни користувалися територією Кізомиського кладовища. Проте окупанти його замінували. Як і лісові насадження навколо Велетенського. За словами Сергія Ковальчука, один чоловік з їх селища вирішив у посадці зібрати хмизу для опалення й підірвався там.

Після підриву РФ греблі Каховської ГЕС Велетенське ще й затопило.

Через окупацію, обстріли й підтоплення, більшість жителів виїхало. Наразі залишається десь 20-30 відсотків населення.

З того, що працювало до війни, залишився лише магазин. 

Та місцеві підприємці, попри постійні обстріли, продовжують доглядати за садами та вирощувати фрукти.

Черешневий сад Сергія Ковальчука готується до зимування. Фото Олександра Корнякова

Також майже завжди в селі є електрика. Хоча вибухами мережа доволі часто руйнується, а працівники обслуговуючої компанії не ризикують приїздити – адже ремонтна бригада з шести робітників вже загинула. Лагодять електромережу місцеві майстри – колишні електрики, які вже на пенсії, але досвід залишився. Так само люди допомагають одне одному закривати розбиті вікна, діляться гуманітарною допомогою та вирощеними овочами й фруктами.

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.