Якщо проїхати кілометрів зо 20 від Херсону, а то й менше, потрапляєш до зовсім іншого світу. 

Більшість селян, які потерпають від ворожих обстрілів, змушені жити в темряві та невизначеності – без води, без грошей, без ліків, доїдаючи останній харч.

Всі фото з архіву Дар'ївської громади.

У селі Дар'ївка 23 листопада люди кілька годин простояли біля зачиненої сільради. Селяни обурювалися, адже їх напередодні запросили на зустріч із головою громади Іваном Коренем, який був відсутній з квітня.

Насамперед людей цікавило, коли з'являться електрика та водопостачання, і коли ж, нарешті, почнуть роздавати гуманітарну допомогу.

- Я ще жодного разу не бачила тої гуманітарки! – емоційно каже місцева жителька Галина.

До розмови долучається ще одна жінка.

- Я теж не отримувала, чула, хтось отримав, та це одиниці. Знайома розповідала, що приїжджала якась машина, водій швиденько пороздавав пакунки тим, хто був у той час на вулиці, і поїхав далі. А ми сидимо доїдаємо останні запаси. Магазини хоч і працюють по кілька годин на день, а за що купуватимеш? Грошей немає.

Голова сільради, який усе ж таки з'явився в селі посеред дня, сповіщає: із Житомира приїхала фура з гуманітарною допомогою. Понад 900 продуктових наборів, які треба розділити між усіма селами Дар'ївської територіальної громади. Але це крапля в морі. Отримати допомогу зможуть не всі. Розподілятимуть її між тими, хто має найбільшу потребу. Та місцеві мешканці мають великі сумніви, що розподіл відбуватиметься чесно.

По питну воду дар'ївчани не ходять до річки, у селі є невеликий колодязь. Воду з річки використовують лише для технічних потреб. Дехто має власні свердловини, але без електрики помпи не працюють. Можна сказати, трохи пощастило тим, у кого у дворі є  резервуар для води, і його встигли наповнити. Адже селянам вода потрібна ще й для худоби. Десяткові курей чи качок потрібно на день відро води.

Можна було б хоч на годинку вмикати помпи, якби в селі був потужний генератор, адже село велике. Але його громада не має. А слабенькі генератори в селі є лише в кількох магазинах, які працюють по кілька годин.

На відміну від Дар'ївки, де вцілів газогін, сусідня Федорівка залишилася не тільки без води й світла, а й без блакитного палива. Хтось користується скрапленим газом, а хтось змушений готувати їжу на вогнищі.

Черга за гуманітарною допомогою.

Гуманітарну допомогу, за розповіддю місцевої мешканки Ірини, теж мало хто зміг отримати, щоправда, людям роздавали медикаменти.

У селищі Молодіжному ситуація з гуманітаркою трохи краща ніж у Дар'ївці та Федорівці. Селище невелике, люди здебільшого встигають сповістити одне одного, коли волонтери щось привозять. Але продукти роздають хаотично, привезеного вистачає не на всіх.

За словами місцевих мешканців, часто буває так – хто що схопив, те і їстиме. Кому  крупа дісталася, а кому – сало з тушкованкою.

З приємного – нещодавно запускали генератор і вмикали водогін. Тож люди змогли, принаймні, запастися водою.

Та попри всі труднощі випробування та біди, життя повертається в зруйновані села.

Навіть проїжджаючи повз розбомблене Посад-Покровське, можна побачити поодинокі постаті, білизну, що сушиться на дроті біля майже повністю зруйнованої хатини, кволі дими над оселями.

Люди в селах скрізь потребують допомоги. Вони сподіваються, що в кожному селі чи селищі визначать місця, де могли б постійно отримувати найнеобхідніші речі, продукти та ліки, мали змогу набрати питної води, зарядити телефони. Щоби вони більше ніколи не почувалися кинутими напризволяще, як було в темні часи окупації. І дуже сподіваються, що влада, яка потроху починає відновлюватися в області, швидко реагуватиме на їхні запити.

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.