Від Львова до Києва з «зупинками» у Вінниці та Одесі — так у вересні-грудні проліг маршрут виставки «Херсон inside/outside», створеної херсонськими митцями, учасниками «Майстерні Артивізму».

Фото Ігоря Бойченка

За невеличким винятком, експозиція не мала якихось матеріальних мистецьких речей, які ми звикли споглядати на художніх виставках — лише величезні банери із зображеннями різних творів та історіями херсонців. Недарма ж Влодко Кауфман, куратор львівського Артцентру «Дзиґа», де стартував проєкт, порівняв цю незвичну виставку з книгою, яку треба читати.

Перед стартом проєкту у Львові. Фото «Майстерні Артивізму».

Читати про страхи та зневагу, біль та мрії, зневіру та надію, про реалії та спогади... Херсонські митці через образи та символи розповіли свої історії, поділилися емоціями. І ця мозаїка думок, почуттів та візій сприймалася як мистецький спротив нескорених херсонців, де б вони не перебували — на ще окупованих землях, на території вільної України чи за кордоном.

Весь калейдоскоп відчуттів — в одному фото «Майстерні Артивізму».

Херсонська культурна «туса» не здалася

Цієї виставки не мало б бути, якби не війна, зізналась Олена Афанасьєва, керівниця Центру культурного розвитку «Тотем», в надрах якого напередодні повномасштабної війни (на початку 2022 року) і народилася «Майстерня Артивізму». А потім уточнила, що була б — але зовсім іншою, де митці разом із громадськими активістами створювали різні культурні та соціальні акції для Херсона: мурали, флешмоби, перформанси, вуличні скульптури, виставки та вистави. Підсумком стала б виставка з кращими практиками арт-активізму.

Олена Афанасьєва, керівниця Центру культурного розвитку «Тотем», кураторка виставки «Херсон inside/outside» на відкритті виставки в Одесі. Фото Ігоря Бойченка.

Через війну, яка розкидала земляків по всіх усюдах, все пішло не за планом. Але непосидюча пані Олена зібрала докупи 27 херсонських митців, які продовжували творити в окупації та еміграції.

«Треба було якось збирати себе і своє життя заново. І стало зрозуміло, що без нашої херсонської «тусовки» це буде важко, адже всі свої, рідні, все життя пов’язане з Херсоном. І спалахнула злість: та невже ми дозволимо якимось оркам зруйнувати те, що любимо? Херсонська творча спільнота була відомою не лише в Україні. Нас знали в Європі й у світі. Ми завжди були веселі, іронічні, самобутні, невгамовні. Якщо ми це втратимо — втратимо себе, втратимо свою неповторну херсонську культурну «тусу», і це означатиме, що вони перемогли. От так прийшло розуміння, що таке «культурний фронт».

Олешківська художниця Юлія Пляс, намагаючись висловити особисте відчуття війни, додала свій голос у спільний хор голосів, обравши для роботи відомий скриншот з відео, який нагадує херсонські поля.

Але ж як той культурний фронт тримати? Почалось з того, що поступово народ став збиратися онлайн на «П’ятничні зуми», питали, хто де, чим зараз живуть. Спочатку херсонців, які залишилися в місті, навіть боялися запрошувати, бо це було небезпечно. Але вони стали ображатися, знаходили інтернет і приєднувалися. Потім почали шукати спільне — те, що об’єднує попри відстані. Так виникли «творчі завдання», які б мали допомогти пережити травму з окупацією, з евакуацією — наприклад, знайти у своїй «тривожній валізці» щось, що  взяли на згадку про дім. Або намалювати план свого тимчасового житла. Або розказати історію і зробити ілюстрацію. І вони це робили — попри проблеми, попри втрату рідних і друзів, попри те, що світ кожного розлітався на друзки. Олена Афанасьєва каже, що у такому стані їй самій було надзвичайно складно виходити в онлайн, говорити, генерувати завдання, обговорювати творчі плани:

«Тобі хочеться вити від болю, а показувати цього не можна, бо у всіх свій біль. Було складно, але принципово важливо не перетворитися на «жилетку» для інших і не бідкатися самій, затиснути себе в кулак і працювати. Мені здається, це відчували й усі наші учасники та учасниці — що ми тут не просто новинами обмінюємося і не свої травми обговорюємо, а робимо щось більше».

До дослідження свого відчуття оптимізму/песимізму Олену Шиян підштовхнув пакет АТБ, в який була загорнута одна з речей у "тривожній валізці".

Перетворення війною

Війна змінила людей та вплинула на їхню творчість. Пані кураторка навіть дослідила ці зміни та виділила три пласти митців, що по-різному відреагували на події, які перевернули їхні життя. Власні рефлексії на події, напряму пов’язані з війною та окупацією, робив майже кожен — у власній техніці та манері. Ці постери та картини, створені під враженням військової агресії росії, арт-активізм у чистому вигляді, складають перший, найбільш видимий пласт творчості. Другий пласт — це зміна “творчої мови”, що відбувається на тонкішому рівні. Наприклад, коли художниця, прихильниця реалістичного живопису, раптом створює справжній концептуальний проєкт на основі листування. Третій пласт складають автори, в кого пережитий стрес надовго відключив їхні «творчі м’язи», і які лише через кілька місяців почали повертатися до творчості. Ззовні начебто все без змін: вони малюють те саме, що й до війни — натюрморти, портрети, щось досить просте. Але зараз це робиться для того, щоби нагадати собі, хто я є, щоби сказати собі: «Я — художник». Це потреба у відновленні, у самоідентифікації

Та найяскравіше особисте відкриття війни пані кураторка назвала «феноменом блокпоста»:

«Коли ти в окупації, то творчість “відключається”. Але варто лише перетнути наш український блокпост — все повертається. Я на якомусь фізичному рівні відчула, що творчість = свобода».

З огляду на цей «феномен блокпоста» пані Олена називає справжніми героями тих, хто продовжував творити (а дехто продовжує зараз), перебуваючи у тимчасовій окупації.

Інна Микуцька, перебуваючи в окупації, весь час вишивала та фіксувала події у “Хроніках вишиванки”. Для виставки довелося взяти псевдонім.

Не мистецтвом єдиним, або Внесок у безоплатну евакуацію

Олена Афанасьєва вважає символічним те, що перша виставка після деокупації Херсона відкрилася в Одесі у галереї благодійного фонду «Майбутнє», який займається реабілітацією дітей з інвалідністю. Для всіх пані Олена — кураторка мистецьких проєктів, класна й невсидюча. І лише після звільнення Херсона вона зізналася, що фактично все літо очолюваний нею «Тотем» займався організацією безоплатної евакуації:

«Ми це не афішували, бо я не збираюся йти в депутати. Я взагалі тих фоток не постила жодного разу, нікому про те не говорила, щоби не наражати на небезпеку людей, які допомагали займатися цим в Херсоні. Черга на безоплатну евакуацію, наскільки знаю, була за 15 тисяч. Пам’ятаєте, як це відбувалося? Стоїть автобус, люди приходять, стають у чергу. Якщо є місце — сіли та поїхали, кого не забрали, той йде додому. Ясно, що людина з дитиною-інвалідом не може 10 разів щоранку, о 5 ранку, приходити й чекати: візьмуть — не візьмуть».

Тож коли німецькі друзі та партнери «Тотему», незалежна недержавна організація «MitOst», яка завжди підтримувала сучасну культуру, запропонувала гроші для підтримки, Олена зателефонувала до херсонських колег (тоді ще був зв’язок з Херсоном) з питанням: є стільки-то грошей, що робитимемо? Відповідь була швидкою: «Безоплатну евакуацію». Тож вони знайшли автобуси й стали вивозити людей.

Фото евакуації з одного з фотозвітів, які отримувала Олена Афанасьєва.

Один із випадків Олена згадує як анекдот, коли разом з дітьми та жінками вивезли цілий котячий розплідник, десь зо три десятки тварин. Радитися часу не було, а породистих котиків теж треба було рятувати. Тож її поставили перед фактом: «Лєно, ти вивезла котів”.

«Я думаю, що карма нас сюди привела, — вважає кураторка, — така подяка за те, що ми робили, вивозили — багато насправді вивезли. Для мене було це дуже важливо. В Херсоні для цього постійно працювали багато людей. Вони  звітували списками, фотографіями, як все це відбувалося. І тут ми так символічно відкриваємось...»

Деокупація і нові акценти: Херсон як місто з новими можливостями

За часів окупації херсонській артспільноті начебто все було зрозуміло: треба чекати на визволення, розповідати про те, як вони розкидані по різних містах і різних країнах, шукати ниточки, які єднають усіх їх з Херсоном, тримати комунікацію з тими митцями, які залишились і працювали в окупації.

І поки про повернення до рідного міста мова навіть не йде, деокупація Херсона вже змінила ситуацію та змусила замислитися над тим, що робити далі, і поставила перед спільнотою багато питань. Чи повернуться ті, хто виїхав у країни Євросоюзу та за цей час облаштувався там (мова йде не про побутові зручності, а про творчі перспективи)? Чи втрачають херсонці-емігранти зв’язки з Херсоном? Чи закликати їх повертатися і разом відбудовувати Україну? Чи починати все з нуля — з новими людьми?

Останнім пунктом призначення виставки «Херсон inside/outside» став Київ, галерея “Ра”.

Сумніви кураторки розвіюють її підопічні. Вони вважають, що після звільнення Херсон став центром всесвіту не тільки для них самих, а й для всього світу. Багатьма (і зсередини, і ззовні) він став сприйматися як місце з новими можливостями. Є бажання відродити місто, зробити його магнітом культури, знайти якісь нові формати роботи, щоби ті, хто емігрував у далекі країни, самі захотіли повернутися. Та що вже там херсонці, дивіться ширше: відкриємо кордони, нехай до віртуального мистецького Херсону доєднається кожен, хто близький нам по духу.

Роботи Юлії Данилевської та Олександра Жуковського, який “сховався” за псевдонімом “Жук”.

Врешті-решт, недарма ж великі люди кажуть, що в Херсоні вирішується доля війни, доля світу, доля цивілізації.

“Як ми возимо виставку "ХЕРСОН inside/outside" Україною? А ось так: знизу гуманітарка від “Культурного центру Україна-Литва”, зверху виставка від Майстерні артивізму / Artivism Manufactory...” (Фейсбук Олени Афанасьєвої)

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.