До війни херсонська громадська діячка, виконавча директорка громадської організації «Громадський центр «Нова генерація»» Оксана Глєбушкіна займалася розвитком громадського сектору, проводила тренінги, створювала партнерства на підтримку мікробізнесу та жіночого підприємництва. Опинившись в окупації, Оксана та її команда стали займатися гуманітарними питаннями. Виїхавши з Херсона на початку травня, активістка відновила роботу «Нової генерації», адаптувавши її під умови війни — але вже в Івано-Франківську. Тепер вони розробляють програму підтримки для жінок-переселенок, створили хаб для херсонців і розвивають місцевий громадський сектор.

Про «криве дзеркало» окупантського світосприйняття

Оксана Глєбушкіна згадує: коли російські війська окупували Херсон, команда «Нової генерації» була в місті. І саме тоді, 1 березня, вони вперше почали дбати про свою безпеку. Першими цілями полювання росіян були працівники правоохоронних органів, ветерани АТО і керівники органів самоврядування. Розуміння, що активісти будуть у наступній хвилі, мали, але не було впевненості, наскільки організація відома для місцевих колаборантів.

Небезпека підкралася в квітні, коли захопили хаб організації, де були всі матеріали, вся інформація та ще й техніка, придбана за кошти міжнародних партнерів. Зараз директорка дуже радіє, що команді вдалося вчасно виїхати, бо залишатися в Херсоні було дуже небезпечно.

«Ми розуміли, — каже пані Оксана, — що вони зможуть дізнатися, наскільки ми пов’язані з міжнародними організаціями (це у росіян проходить червоною лінією). Зараз знаю, що вони про нас говорили як про спонсорів тероризму, і що ми «дуже небезпечна організація, яка підконтрольна Сполученим Штатам».

Причина такого ворожого ставлення до громадських організацій — образ ворога, який формує російська пропаганда і під гнітом якої люди живуть уже кілька десятиліть.

«Це просто різні світи — констатує Оксана Глєбушкіна. — Ми бачимо наслідки застосування пропаганди тоталітарною державою, наскільки вона «вичищає» будь-яку здатність аналізувати, шукати правдиву інформацію. Громадянське суспільство України тому потребує і заслуговує великої підтримки, бо ми працювали і в цьому полі, щоб не дати будь-якому уряду, державі схилятися до тоталітаризму».

Про розбудову спільноти херсонців поза межами нашої області

Пані Оксана радіє, що в Івано-Франківську, де вона знайшла прихисток, її команді вже у травні вдалося зібрати херсонців, які займалися волонтерською діяльністю. Багато хто з них жив у різних містах України, але всі родом з Херсона. Основу команди організації склали люди, що займалися волонтерською діяльністю. Хтось закуповував медпрепарати, хтось одяг або засоби гігієни, і фактично кожен третій мав досвід надсилання допомоги на Херсонщину.

«Це була наша ініціатива, — розповідає Оксана Глєбушкіна, — а давайте зберемося ті, хто поряд з Івано-Франківськом. До нас приїхали наші херсонські колеги з Закарпаття, зі Львова, Чернівців, Польщі. Було дуже тепло, емоційно, ми пережили і переживаємо травми й будемо ще відчувати наслідки, тому на перших зустрічах обіймалися, говорили, плакали... Дуже важливо було відчути своїх поряд, бо всі виїжджали в різний момент, у різний час. Також ми говорили про проблеми, ділилися, хто чим займається, де ми можемо один одному допомагати».

Група, яка займалася волонтерськими передачами, почала знаходити в ланцюжках поставок потрібних людей. Разом робити корисні речі, щоб працювати на інформаційному фронті і робити гучнішим голос херсонських активістів, щоб і на національному, і на міжнародному рівні Херсон звучав як територія, яку не можна, як розмінну монету, віддати Путіну.

Активісти збираються раз на місяць, до них приїжджають колеги з різних міст, близьких і далеких. Атмосфера і тема зустрічей є ланцюжком, який тримав і тримає зв’язок із Херсоном і Херсонщиною. Ще за часів окупації згадували про необхідність говорити про відбудову Херсона після деокупації, про нашу ідентичність, про те, як більше не допустити російських наративів, які люди споживали десятиріччями. Про ілюзію, що тут не було України, що історія краю нібито розпочалася з того моменту, коли сюди прийшла росія. Відреагували вони і на фейковий референдум, коли активісти збиралися на зустріч, щоб висловити свою позицію, до них прийшли журналісти — результатом спільної роботи стали сюжети й інтерв’ю. Допомагає «Нова генерація» і в організації виставок — доклали рук, щоб Тетяна та Ліза Євсеєви з Новокаховського товариства охорони пам'яток культурної спадщини змогли представити франківцям мандрівну виставку «Окупована спадщина: кам’яні вишиванки Нової Каховки».

«До речі, в Івано-Франківську, не так багато людей знає про кам’яні вишиванки — додає активістка. — Ця культурна спадщина Херсонщини зараз під ризиком зникнення через окупацію. Ми допомагали зробити виставку на Промприладі — це дуже відоме місце в Івано-Франківську, а потім навіть був воркшоп, на якому вчили робити таке різьблення за технологією художника Григорія Довженка - автора кам’яних вишиванок. Тому для нас тема культури також є способом і приводом говорити про Херсонщину та про наші надбання.

Хаб «Я – Херсон»

«Нова генерація» разом з організацією «Херсон нескорений», Херсонською міською радою та Херсонською ОВА долучилася до створення в Івано-Франківську хабу «Я – Херсон». На Івано-Франківщині майже 7 тисяч вимушеним переселенців з Херсонщини. І дуже багато з них знають, що є хаб, де допомагають їм вирішувати соціальні та побутові питання, отримати гуманітарні набори, ліки та предмети гігієни. Також тут людям допомагають з пошуком житла або роботи. Тут проходять курси української мови, двічі на тиждень приймає лікар. Тут можна вакцинуватися, проходять освітні ігри для дітей, відбуваються різні заходи, які проводять для херсонців різні організації. Саме в цьому хабі оселився «Нескорений Херсон» — виставка фотокореспондента медіаплатформи «Вгору» Олександра Корнякова, яка розповідає про херсонські мітинги протесту і життя міста в період окупації.

«Хаб стає таким місцем, де люди можуть відчути своїх – каже Оксана Глєбушкіна. – Прийти і знати, що тут є свої, це теж важливо. Тому створили коворкінговий простір, люди можуть приходити сюди працювати зі своїми комп’ютерами, тут є доступ до вай-фаю, облаштовані робочі місця, можна сісти і працювати».

Про гуртування та самоорганізацію

Пані Оксана пишається що в Івано-Франківську, люди знайшли класне слово, яке замінює безлике «ВПО» — «новомістяни». Є містяни, а є новомістяни, які переїхали з інших міст. З таких новомістян вже сформувалася група жінок, її назвали «Ластівка» – символ гніздування. Серед ініціатив – гаражні розпродажі, на яких пропонують людям позбутися непотрібних речей за якісь умовні кошти, або просто віддати. Завдяки цьому люди, які потребують нових речей або вимушені купувати щось наново, можуть придбати потрібне «не за всі гроші світу». Обов’язковою умовою було, що 50% від продажу йшло на благочинність — спочатку збирали Сергію Жадану на автівку для ЗСУ, потім Олегу Каданову, який теж має фонд допомоги нашим військовим. Загалом на потреби ЗСУ передали 70 тисяч гривень.

Наступний крок — «Теплий маркет». Можливо, хтось може віддати зайву ковдру, плед, або щось, що сприятиме людям пережити зиму. Мова йтиме і про нові технології, буде лекторій. Також подається заявка на платформу «Тепле Місто», де щоквартально відбирають ініціативи, які можна профінансувати з бюджету цієї організації.

Важливими можна назвати багато ініціатив «Нової генерації» — і створення майданчиків для спілкування, бо питання соціальної інтеграції лунає, але зараз всі настільки травмовані і вразливі, що варто робити умови такими, де людям буде безпечно; і участь у різних культурних подіях, які дають можливість «легалізувати» розмову про складні речі, бо всі намагаються бути сильними.

«Сльози на наших зустрічах сигналізують, що всім треба давати емоційний вихід, і я рада, що нам вдається бути дотичними до таких речей. І ми намагаємося пояснювати, що це нормально, бо ми всі страх переживаємо, і треба з цим якось справлятися», — підсумовує Оксана Глєбушкіна.

Місточок між людьми

Під час війни громадські організації стали справжніми місточками між людьми (переселенцями і тими, які залишаються на окупованих територіях) і владою. «Нова генерація» знайшла декілька форматів зв’язку з херсонцями.

Перший — юридичні консультації. З червня, юристи, з якими співпрацює організація, надали близько 100 консультацій, обробили запити з різних питань, підготували заяви. Консультування може відбуватися дистанційно й очно. Для дистанційного достатньо зайти на сторінку «Нової генерації» у Фейсбуці і задати питання, а юристи проконсультують.

Другий формат — створення невеличкої програми стипендій для активістів і волонтерів, які залишилися в Херсоні. Це вдалося зробити завдяки підтримці партнерів. Є певні обмеження кількості таких стипендій, але організація намагається фінансово підтримувати людей, щоб безвихідь не примушувала їх йти на певні компроміси.

Щоб втілити в життя третій формат - організацію щоденного харчування людей, довелося поєднати групу волонтерів у Херсоні, яка могла б готувати щодня обіди, і фінансову підтримку. Так створили дві точки харчування в Дніпровському районі та на Житлоселищі. Туди раз на день привозять гарячу їжу, і люди, які не мають можливості купити продукти, можуть пообідати.

До речі, пані Оксана навіть дослідила, як змінювалося ставлення окупантів до волонтерів. Спочатку не зрозуміла для російського мозку волонтерська діяльність викликала подив і навіть захват. Коли весною російські військові зайшли у зачинений заклад громадського харчування, де волонтери готували обіди, в тому числі і для лікарні, вони не могли зрозуміти, чому одні люди готують, а інші приносять продукти («Та ладно, такого не може бути!»). Щире захоплення («Молодці, добру справу робите!») приводило до того, що волонтерів навіть відпускали, якщо зупиняли на блокпостах. Забрати щось, звісно, могли, але, принаймні, людей не чіпали, бо для них це була каста тих, хто допомагає — «місіонери».

Поступово ці волонтери перетворилися на “кістку в горлі”, бо зрештою росіяни зрозуміли: завдяки ним херсонці трималися до останнього, не йшли за рублем, за російським паспортом і залишалися в ланцюжку комунікації, яка тримала зв'язок з Україною. Тому з часом, на думку активістки, волонтери стали для окупантів джерелом роздратування та злості, яке треба прибрати.

«Прокинувся, каву випив — і задонатив»

Оксана Глєбушкіна впевнена, що в різних частинах України відчувають той біль, який довелось і доводиться переживати в окупації. Тому люди охоче донатять на ЗСУ:

«Ви бачите, як вся Україна працює, щоб повернути людей, повернути території і зробити так, щоб тут духу російського не було. Навіть ті, хто перебував у окупованому Херсоні, іноді по 5—10 гривень донатили на ЗСУ, а для багатьох з тих, хто опинився у відносній безпеці, це стало «за замовчуванням». Прокинувся, каву випив — і задонатив».

Громадська діячка вважає, що першочергова задача українців на окупованих територіях — вижити, тому, перш за все, вона просить людей берегти себе, дбати про свою безпеку, щоб дочекатися своїх визволителів живими.

Фото взяті зі сторінки у Фейсбук Оксани Глєбушкіної