Жахів окупаційного режиму довелося зазнати багатьом херсонцям і мешканцям області. З перших днів захоплення міста стала відчутною нестача продуктів та медикаментів. Люди почали виїздити з Херсона. Закрилося чимало приватних закладів лікування, зокрема, і через нестачу фахівців. Та колектив дитячої обласної клінічної лікарні продовжував працювати в штатному режимі. 

Про те, як допомагали найвразливішим маленьким пацієнтам, говорили з лікаркою гематологічного відділення Марією Яковенко.

Місце, де борються за життя

Марія Яковенко працює в дитячій обласній лікарні з 1979 року. Вона – лікарка гематологиня, спеціалізується на лікуванні захворювань крові. Марія Борисівна поєднувала роботу в стаціонарі з наданням консультацій у поліклініці.

У гематологічному відділенні дитячої лікарні перебувають діти з захворюваннями крові та онкологією. Тут маленькі пацієнти отримують обстеження та хімієтерапевтичне лікування. Допомогу дітям надають кваліфіковані гематологи та онкологи. 

Війна та окупація Херсона позначилися на роботі відділення. У квітні, побоюючись перебоїв із медикаментами та інших можливих проблем, лікарі вирішили евакуювати дітей із тяжкими захворюваннями на підконтрольну Україні територію. Виїзд  організували онколог Сергій Ляшенко та завідувачка відділення Римма Олександрова. Їм вдалося перевезти тринадцять маленьких пацієнтів до профільного медичного закладу на заході України. Частина дітей залишилися на лікування там, а деяких пацієнтів запросили закордонні клініки, які спеціалізуються на хворобах, діагностованих у цих дітей. Але у відділенні ще залишалися деякі пацієнти, курс лікування яких добігав кінця.

Згуртувалися, щоб вижити

Відтоді в гематологічному відділенні з лікарів залишилася тільки Марія Яковенко. Їй довелося, як кажуть, брати удар на себе. Марія Борисівна дуже скромна людина. Вона буквально вмовляла не робити її героїнею статті, бо вважає, що не вчинила нічого особливого.

В окупації було важко. Але всі гуртувалися та допомагали одне одному. І мої колеги, і всі херсонці взагалі. Так ми й виживали.

Власне, улюблена робота, відчуття згуртованості й допомогли жінці протриматися весь час окупації.

Отак ідеш на роботу, а назустріч бронетранспортер із зеткою, а ти намагаєшся не зважати, бо знаєш, що на тебе чекають пацієнти.

За словами лікарки, лікарня переважно була забезпечена необхідним. Зокрема, і завдяки підтримці волонтерів. Діти отримували харчування. А якщо не вистачало якихось медикаментів, варто було звернутися до інших лікарень міста, і одразу надходила допомога. Часто з ліками відділенню допомагав онкодиспансер.

Діти отримували весь перелік медикаментозного лікування абсолютно безоплатно – від розчинів для внутрішньовенного введення до препаратів для хімієтерапії.

З великою вдячністю Марія Борисівна розповідає про понаднормову роботу працівників лабораторії.

Не було такого, що аналізи брали до певного часу. У будь-який момент можна було зробити  обстеження.

Коли до відділення надійшло п’ятеро дітей, двоє з яких мали злоякісні утворення  – нейробластоми, пані Марії знадобилася допомога профільного фахівця. Вона розповідає, що її кваліфікації та знань достатньо для лікування  дітей зі злоякісними пухлинами, а от схему лікування та дози мав підібрати саме онколог.

Тож вона віддалено консультувалася зі своїм колегою Сергієм Ляшенком.

Через сильні болі бідолашні не могли навіть спати, – розповідає пані Марія. – А після правильно підібраного лікування їм стало значно легше. Перша хімія – п'ять днів без перерви, і вони одразу наче ожили.

Крім цих дітей, на той момент у відділенні перебувала чотирнадцятирічна дівчинка з лімфогранулематозом. Вона теж отримала медикаментозну допомогу в повному обсязі.

Не могли доїхати до лікарні…

За словами лікарки, протягом року до відділення надійшло чотири пацієнти з лейкозами. На жаль, одну дівчинку доставили в дуже важкому стані, вона одразу померла. Це був єдиний смертельний випадок у відділенні. Непоправне сталося тому, що через постійні обстріли батьки дівчинки не могли вчасно звернутися по допомогу.

Марія Борисівна розповідає, що час від часу до лікарні потрапляли діти з дуже задавненими хворобами, які було важко діагностувати.

У тринадцятирічного хлопчика підозрювали пухлину черевної порожнини. А після обстеження виявилося, що в нього апендицит.   

Через бої біля населеного пункту де мешкала сім’я хлопчика, протягом місяця він не міг отримати медичної допомоги. На щастя, лікування виявилося ефективним.  Народженого в сорочці хлопця виписали з повним одужанням.

З повагою до персоналу

На питання, чи вистачало медичного персоналу у відділенні, пані Марія каже, що пацієнтів у лікарні загалом було небагато, тож деякі відділення об'єднували  й так   уникали нестачі медсестер і санітарок. До гематологічного відділення, зокрема, перевели пацієнтів із сусідньої нефрології та деяких дітей, хворих на астму.

У нашому відділенні сестри – героїні, коли вимикали світло, вони навіть катетери переставляли з ліхтариком та продовжували працювати.

Дуже хвалить Марія Борисівна і молодших медсестричок, які тримали відділення в ідеальній чистоті.

А от що розповідає лікарка про візити окупантів до їхнього закладу.

Усього вони навідувалися, здається, тричі. Уперше припхалися при повному озброєнні. Але хтось зі співробітників зробив їм зауваження. Це ж дитяча лікарня!

До гематології, за словами лікарки, вони не заходили.

Радіє хоча б тому,  що її підопічних не потривожили.

Непросте рішення

Пані Марія розповідає, що вони з колегами трималися, як могли, й дуже чекали на ЗСУ. Про день звільнення говорить з тремтінням у голосі.

Коли нас звільнили, це була така радість і почуття свободи! Ну а потім почалися бомбардування…

Загроза життю, відсутність світла та води похитнули віру жінки у власні сили. Вони із сім’єю вирішили евакуюватися. Вочевидь, це рішення далося пані Марії нелегко.

Ми дуже не хотіли виїжджати, але стало вже надто страшно і важко, – зізнається вона після переїзду до Польщі.

За її словами, сьогодні в гематологічному відділенні залишаються переважно пацієнти, які вже вилікувані, але отримують хімієтерапію в пігулках для підтримання результату лікування. Наразі ними опікуються педіатри, які залишилися в Херсоні. Утім, Марія Борисівна та інші її колеги, за необхідності, будь-якої миті готові проконсультувати й призначити лікування на відстані. 

Але вони дуже сподіваються, що найближчим часом Херсонщина остаточно очиститься від окупантів, і всі співробітники зможуть повернутися додому та до роботи.

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.