Про роботу в окупації та гуманітарну допомогу херсонцям розповідає заступник голови Херсонської міської військової адміністрації з гуманітарних питань Антон Єфанов.

У перші дні війни

Раніше основним завданням Антона Єфанова, тоді ще очільника Херсонського міського Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, була турбота про людей, які потрапили в кризові ситуації. На новій посаді, яку він отримав минулого січня, його повноваження значно розширилися.

Але розширення сфери діяльності відбулося ще в період окупації Херсона. Тоді  життя поставило перед держслужбовцем і громадянином найгостріші виклики.

На час повномасштабного вторгнення Центр соціальних служб опікувався двома соціальними закладами. У Центрі матері та дитини перебувало шестеро жінок із новонародженими дітьми та одна вагітна дівчина. Ще п'ятеро жінок із дітьми старшого віку – у Кризовому центрі – притулку для жінок, які постраждали від домашнього насильства. Усі вони переживали скруту ще до 2022 року, і їм просто не було куди йти. Окрім підопічних, в обох установах був ще колектив, що переважно складався з жінок, зокрема, й чергових.

Тим часом у Херсоні лунали вибухи, а на околицях точилися запеклі бої. Антон мав подбати про сім'ю – дружину та маленьку дитину. Але відчував відповідальність і перед колегами (а це понад 20 підлеглих) та підопічними обох закладів. Тому довелося вирішувати, чи терміново вивозити близьких у безпечне місце – чи залишатися з людьми, які на нього покладалися, і продовжувати роботу настільки довго, наскільки вдасться.

Тоді він прийняв важке, але виважене рішення не на користь своїй сім'ї.

Поїхати з міста, навіть на день, він не міг.

Деякі нагальні завдання потрібно було виконати терміново, це вимагало моєї  присутності, та й сказати підлеглим: ви тут працюйте, а я поки вивезу свою сім’ю, – я не міг.

Пізніше його дружина з дитиною евакуювалися самостійно.

Така вимогливість Антона до самого себе не розповсюджувалася на його підлеглих. Насамперед вирішили не наражати на небезпеку водія Центру соціальних служб і, відпустивши його, Антон сам їздив містом. Колег не агітував. Дозволив їм самостійно обміркувати – виїздити з міста чи лишатися. Більшість вирішила залишитися разом із керівником. 

Коли 24 лютого він приїхав до міської ради скоординувати свої подальші дії, побачив що, як і він, фактично всі розгублені, тож зрозумілих вказівок не буде.

Уже ширилася інформація, що в будівлі обласної держадміністрації немає нікого, хто міг би прийняти хоч якесь рішення. Говорили, що почалася евакуація силових структур. 

Зрозумівши, що ніяких вказівок від влади не буде, вирішив діяти на власний розсуд.

Першочерговим стало забезпечення функціонування притулку та Центру матері та дитині. В останньому припинилося водопостачання — треба було терміново дати людям питну воду.

Тоді було прийнято рішення забезпечити заклади харчами з тривалим терміном зберігання, засобами гігієни, дитячим харчуванням і медикаментами щонайменше на два тижні наперед. Адже будь-якої миті могли розпочатися вуличні бої.

Забезпечення центру.

На базі одного з закладів оселили всіх підопічних та передбачили можливість розміщення й частини колективу з їхніми родинами, адже там могло бути безпечніше, ніж у домівках. Та й гуртом було простіше забезпечувати людей усім необхідним.

А в майбутньому планували організувати евакуацію.

Ще до захоплення Херсона, кермуючи авто, він дорогою підбирав людей та відвозив до місць, де можна було сховатися під час обстрілів.

Вдячний Антон церкві в Таврійському мікрорайоні за прихисток для містян та надану їжу. 

У великих напівпідвальних приміщеннях одного з колишніх садочків збиралося чимало людей. Вони самоорганізувалися щодо охорони, а Антон скомунікував їх із муніципальною вартою – добровольцями, які слідкували за порядком у місті замість відсутньої з перших днів війни поліції.

Робота з гуманітарною допомогою

Наступного дня після захоплення Херсона Антонові зателефонували з міської ради й запропонували долучитися до організації гуманітарної допомоги. Потрібно було забезпечувати життєдіяльність міста. Інші посадовці опікувалися забезпеченням херсонців комунальними послугами, харчами та іншим. Йому доручили комунікацію з різними організаціями та волонтерами для транспортування до Херсона хоча б малими партіями продуктів, засобів гігієни та медикаментів.

У перші місяці війни єдиний шлях із міста пролягав через Олександрівку до Миколаєва, або польовими дорогами. Миколаївське шосе прострілювалося російськими військовими та було повністю закрито для пересування.

Гуманітарні вантажі до Херсона не пропускали. За словами Антона Єфанова, попри те, що Херсон був під контролем окупантів, вдалося налагодити контакти й отримувати необхідні консультації в держпосадовців та навіть митників інших міст.

Антон уточнює, що вони з колегами були лише комунікаторами. Більше, ніж влада, робили для містян волонтерські та громадські організації та просто окремі люди, які на свій страх і ризик привозили ліки та іншу допомогу. І їх було дуже багато.

“Громадянське суспільство швидше пристосовується до таких ситуацій, ніж ми – влада. Деякий час ми просто надолужували це й врегульовували законодавчо, – згадує Антон.

Згодом постало питання, як обліковувати та розповсюджувати допомогу по медичних та інших соціальних закладах. З міркувань безпеки видавати гуманітарку вирішили через волонтерські організації, але супроводжуючи актами зі своїми гербовими печатками.

Усе робилося за певними безпековими алгоритмами. По-перше, люди які йшли на співпрацю, ставили свій підпис на державних бланках.  А по-друге, розмірковували так, якщо одну з груп Центру соціальних служб під час передачі затримають окупанти, інші зможуть на якийсь час сховатися, а потім продовжувати справу або евакуюватися.

Інформацію про гуманітарну допомогу завантажували до декількох електронних скриньок на гугл диску, передавали на вільну Україну, після чого все видаляли.

Більшість паперових документів знищували. Періодично повністю видаляли програми, коли відчували загрозу.

Як дбали про безпеку співробітників

Через те, що доводилося спілкуватися з багатьма незнайомими людьми, була чітка заборона проводити робочі зустрічі поблизу від місця проживання.З усіма колегами Антон домовився: якщо когось із них затримають і питатимуть адреси, наприклад, його – керівника, ніхто не повинен геройствувати, бо це нічого не дасть, адже окупанти вміли розговорити полонених.

Ми проговорювали як мантри, що ми цивільна організація й не зробили нічого поганого, працюємо виключно в соціальній сфері.

Антон Єфанов заборонив співробітникам займатися партизанщиною, тому що це ставило під загрозу весь колектив та їхню важливу справу.

Я казав їм – обирайте, чим ви будете займатися, або соціальною сферою – або підпільною громадською активністю, бо поєднувати це – ризиковано.

Він наполегливо радив підлеглим при спілкуванні з людьми не заглиблюватися в деталі, щоби менше знати про людину. І не розповідали своїх особистих даних, щоби не нашкодити одне одному. Коли везли гуманітарну допомогу, спереду їхала порожня машина, яка розвідувала ситуацію, виявляла блокпости, що постійно переміщалися. Заради безпеки часто змінювали маршрути пересування містом.

Великі й малі – важливі справи

Навесні вдалося завезти медикаменти від ООН, призначені для жінок, які постраждали від сексуального насилля. У зв'язку з тим, що про такі випадки за відсутності в місті поліції могли знати хіба що медики, набори препаратів вирішили передавати до лікарень, щоби жінки, які звернуться по допомогу, могли отримати необхідні медикаменти, яких у місті вже не було.

Співробітниці центру.

За словами Антона Єфанова, однією з громадських організацій, яка тривалий час допомагала з гуманітарною допомогою, була Бізнес-асоціація "Ми Херсонці". Вони збирали вантажі, шукали гроші на транспортування та водіїв, які погоджувалися їхати до Херсона. Але таких громадських організацій було багато.

Особисто Антон відповідав за логістику. Готував супроводжувальні документи, де було чітко вказано, що везуть, хто, навіщо і для кого. Але ці документи стосувалися тільки для перевезень на неокупованих територіях. Вони були на офіційних бланках із печаткою та передавали їх у сканованому вигляді.

Ще одну дуже важливу справу зробили майже потайки, бо, за словами Антона, навіть мер Херсона Ігор Колихаєв спочатку не знав. Працівникам Центру соціальних служб разом із кількома працівниками міської ради вдалося підготувати запасну базу для мерії, оснащену необхідною технікою з доступом до інтернету, про яку ніхто не знав. І після захоплення міської ради, знадобилося б буквально два дні для організації нових робочих місць, зокрема, і для бухгалтерського сектору.

Приміщення з технікою.

Антон Єфанов наголошує: після викрадення мера, Центр соціальних служб став фактично єдиною державною організацією, яка продовжувала виконувати свої функції в місті, хоч і на нелегальному становищі.

Допомагали вони й своїм колишнім підопічним. Так, жінці з дітьми, яка перебувала в притулку до війни, а потім знову звернулася, бо їх розшукав її чоловік (він бив її та дітей, а старшого сина навіть намагався задушити), допомогли сховатися, а пізніше й виїхати з міста. Після евакуації їй допомогли з прихистком. Це також вдалося завдяки  співпраці з Фондом народонаселення ООН.

Крім того, співробітники Центру допомагали евакуюватися сім'ям деяких працівників правоохоронних органів і родинам активістів, які брали участь у вивезенні документів і побували на підвалі. Для цього вони домовилися про фінансування купівлі пального з  перевізниками-волонтерами за умови, що ті  вивозитимуть людей безоплатно. 

Влітку була велика черга на безоплатну евакуацію, яку волонтери проводили  самостійно чи за допомогою неурядових організацій. А інакше виїхати можна було лише за великі гроші.

Також Антон Єфанов і його колеги аналізували поточну ситуацію в місті, та інформували тих на вільній території, кому це було потрібно.

Коли окупанти перестали пропускати машини на Василівському блокпості, усі зусилля Антон Єфанов та його колеги спрямували на допомогу літнім і маломобільним містянам, які перебувають на обліку в територіальних центрах соціального обслуговування. Через обмежені можливості, довелося звузити коло людей, яких постійно підтримували, до ста осіб.

Фактично, усі, хто цим займався, були волонтерами, тому помічників не бракувало, але не вистачало самої гуманітарної допомоги, ми часто за власні гроші щось купували для підопічних.

Підопічні територіальних центрів.

Найголовніше, що вдалося зберегти – це люди

Центр соціальних служб став осередком вільної України в Херсоні. Але не все було добре.

Ще до війни, було заплановано розширення Кризового Центру. Для цього завчасно   придбали холодильники, пральні машини та іншу побутову техніку. Під час окупації вивезти великогабаритну техніку було неможливо через те, що навпроти розташовувалася адміністративна будівля, захоплена росіянами. Там постійно чергувала окупаційна поліція. Та ще й двері цієї будівлі виходили саме на центральний вхід до Кризового центру.

Якось, прийшовши до притулку, Антон зрозумів, що там побували непрохані гості. На столі вони забули теку з документами, але прихопили телевізор. Залишені викрадачами папери він сфотографував. Це були рішення та розпорядження окупаційної влади з оригінальними підписами виконавців зі зворотного боку. Фото документів Антон передав до правоохоронних органів України. А самі документи залишили, щоби простежити за тими, хто ймовірно за ними повернеться.

До приміщення Центру було декілька входів, і Антонові вдалося навіть зафіксувати на камеру злочинців, коли вони дійсно повернулися. Це були місцеві колаборанти, які вирішили прихопити чуже майно. На відеокадрах є і люди і транспорт,  яким вони вивозили всю техніку.

Антонові з його батьком вдалося навіть відстежити, куди все вивозили.

Потім вони надіслали заяву до прокуратури Одеси. Там наразі відбуваються слідчі дії. За наданими фото та відеоматеріалами слідчі вже з'ясували, хто ці люди й куди забрали вкрадене.

Після деокупації Херсона заклади соціальних служб уже відновили роботу, адже найнеобхідніше вдалося зберегти.

І попри те, що в місті досі не працюють суди та мало поліції, постраждалим, зокрема, і від бойових дій, надають допомогу. Для цього сформували бригаду запобігання домашньому насильству, у складі якої є фельдшер і психолог. І за першими зверненнями вже надана допомога. Також консультації надаються в режимі онлайн. 

Є проблема – не вистачає фахівців, особливо працівників служби в справах дітей. І все ж робота проводиться.

З великим сумом, Антон Єфанов говорить, що частина його колег наразі перебуває в окупованій частині Херсонщини. Були, на жаль, у міській раді й такі, що пішли на співпрацю з ворогом. Однак він радіє з того, що їх дуже мало. За його словами, здебільшого колаборантами ставали люди, які нічого не добилися в  житті, але мали бажання стати керівниками. Більшість колег зберігала вірність українському народові.

Саме це й надавало мені сили продовжувати боротьбу, наголошує Антон Єфанов, і додає що найголовніше, що вдалося зберегти – це люди.

Підпільне весілля заступниці Антона Єфанова 2 червня 2022.

Усі фото з архіву Антона Єфанова 

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.