Фото Ірини Єременко

Педагог за освітою, інспектор у душі - Діна Бушневич стежить за правопорядком в ОТГ Новорайськ.

Робочий день у шерифа з села Новорайськ Бериславського району починається з прийому громадян. Охочих поділитися з помічником дільничного інспектора своїми проблемами і пропозиціями в селі з двотисячним населенням завжди вистачає. Йдуть люди до свого шерифа в бойовому настрої і з твердою впевненістю, що їх почують і їм допоможуть. А по-іншому і бути не може! Перевірено і доведено на багатьох прикладах з життя Новорайська.

Сьогодні ж у шерифа Діни Бушневич особливе ранок. У гості завітав «невловимий месник» і штатний порушник спокою в селі.

- Коля, він же Сергій, він же Ляля, наш сільський універсал, - Діна Валеріївна представила на вигляд скромного хлопчину, що сидів навпроти. - Він без пригод жити спокійно не може і нам нудьгувати не дає. На стовпи підіймається без електромонтерських кігтів, всюди проникає невидимцем, завжди знайде, де і що погано лежить у сусідів. Нещодавно ось застукали його за трапезою - вкраденою сусідською куркою ласував. А сьогодні прийшов до нас на відпрацювання. Суд засудив його до громадських робіт відповідно до протоколів про адміністративні порушення. Дякую, що добровільно прийшов, що не довелося тебе виловлювати по селу.

Діна Валеріївна суворо покартала порушника і відправила свого горе-підопічного на прибирання території в центр села.

- Начебто кмітливий хлопець, але без криміналу і дня прожити не може. А все його пригоди трапляються, як правило, під випивку, - розповідає помічник дільничного інспектора. - Микола вже був судимий. Рік тому як звільнився. Він з багатодітної сім'ї, де ні писати, ні читати не вміють. Він - єдиний, хто ходив в школу, навчався, і не зовсім безнадійним учнем був. Свого часу я взяла над ним опіку. Змусила скласти іспити і вступити до училища в сусідньому селі. Спочатку вчився, навіть стипендію отримував, але незабаром взявся за старе. І зізнатися, дуже шкода. Шкода, коли на твоїх очах руйнується доля людини. Ти начебто і поруч, а допомогти не можеш.

- Напевно, тому ви в інформаційному плані активно працюєте з підлітками?

- Я намагаюся щомісяця відвідувати нашу сільську школу. Глибоко переконана, що своєчасна виховна робота зі школярами може попередити злочинність, спрямувати в потрібне русло підлітка. Я проводжу лекції в школі на актуальні нині серед молоді теми про шкоду наркотиків, алкоголю, куріння. Яка у нас сьогодні молодь - таке нас чекає суспільство в майбутньому.

- І як би ви охарактеризували нинішнє покоління?

- По-перше, недисциплінована і егоїстичне. Мало кому з них знайоме почуття відповідальності і товариськості. Почасти в цьому винні ми самі - дорослі. Мало приділяємо увагу нашим дітям, не завжди готові їх вислухати, зрозуміти, перейнятися їхньою проблемою і дати слушну пораду.

- Школярі сприймають вас як вчителя, чи як поліцейського?

- Оскільки я прийшла в шерифи з педагогічного середовища (за освітою я вчитель молодших класів), то сміливо можу стверджувати, що ставляться до мене як до поліцейського - більше бояться і отже, уважніше слухають, особливо, коли приходжу до школи в формі. Доволі часто до мене звертаються самі вчителі, щоб я була присутньою на уроках і втихомирювала деяких учнів. Приходжу, сідаю разом з ними за парту і починаю вчити правил поведінки. Тісно співпрацюємо ми з соціальною службою. Дуже багато у нас дітей з багатодітних сімей, які живуть, скажімо так, за межею бідності. Незаможні і соціально незахищені сім'ї - актуальна тема для нашого села.

- А чому ви взагалі вирішили ступити на шлях громадського працівника-правоохоронця?

- У всьому винен чоловік (сміється). Раніше він працював тут опорником - у нас повелося так називати помічників дільничного офіцера. Потім Анатолій перейшов на посаду завгоспа при сільраді і запропонував мені спробувати себе в амплуа соціального працівника правопорядку. Я пройшла в 2012 році навчання від Херсонського обласного Центру зайнятості й очолила опорний пункт у нас в селі. Також я є головою громадського формування «Народна дружина».

І як ви зважилися перекласти на жіночі плечі ці нежіноче обов'язки? - поцікавилася я у чоловіка Діни - Анатолія Бушневича.

- Діна у мене активна, справедлива, цілеспрямована. Їй ця робота за характером підходить. Та й я завжди поруч. На кожен виклик в будь-який час доби вирушаємо удвох на нашому сімейному авто.

- І як далеко доводитися виїжджати? Охарактеризуйте ОТГ Новорайськ?

У ОТГ Новорайськ з населенням більше п’яти тисяч входять шість сіл - це Новорайськ, Червоний Маяк, Заможне, Монастирське, Крупиця і Костирка. Відстань між ними - 7-12 кілометрів. Тому дільничний, який перебуває в райцентрі, і якому підконтрольні ще ряд сіл, крім нашої ОТГ, фізично не в змозі оперативно відстежувати обстановку і пересуватися по всій території. Ось для цього ми й існуємо - щоб допомагати представникам закону і запобігати злочинам.

- На всю ОТГ Новорайськ ви єдиний помічник дільничного?

- Зовсім недавно у мене з'явився колега по громадській діяльності - тепер свій шериф є в сусідньому Червоному Маяку. А взагалі ми вже за крок від створення при ОТГ Новорайськ своєї окремої поліцейської станції. Вона буде розташована в головному адміністративному будинку села. Зараз там проводять ремонт.

І ще про перспективи. Торік я за наполяганням нашої сільського голови Олександра Анатолійовича Шокурова їздила в Донецьку область ознайомитися з роботою Центрів безпеки громад. Так ось, окрім поліцейських станцій до цих центрів входять і пожежні станції. Щось схоже ми хочемо організувати і у себе в Новорайську.

- На які проблеми ви в першу чергу змусили б чиновників звернути увагу?

- Є, наприклад, чимало недоробок у законодавчій базі, що стосуються дільничних офіцерів і нас, громадських помічників. Скажімо, актуальна для нашої місцевості проблема дармоїдства. А як з нею боротися за законом? У примусовому порядку притягнути до робіт ми не маємо права. Так як і домашнього агресора ми не маємо права усамітнити для профілактики на 15 діб. Тільки за рішенням суду. Припустимо, виніс суд рішення призначити 60 годин громадських робіт, наш порушник у кращому випадку буде працювати по чотири години на добу, в гіршому - взагалі «заб’є» на цю справу. А наші дії за такого розвитку подій обмежуються лише складаннями протоколів.

В цілому ж, проблем у селі вистачає. Просто ми, сільські жителі, більш, скажемо так, стійкі та загартовані. Ми не звикли чогось чекати і просити від великих чинів. Ми власними силами намагаємося долати всі труднощі з оптимізмом і десь з гумором. А головне, що ми з нашим сільським головою - однодумці і чітко бачимо завтрашній день, тому й працюємо з натхненням, настроєм і ентузіазмом.