Тимчасово встановивши свою владу на захопленій території Херсонської області, окупанти не гаяли часу. Грабували державні установи та заклади культури. Зокрема, пограбували Художній і Краєзнавчий музеї та Державний архів області. Про те, як архів пережив окупацію і чим живе нині розповіла директорка установи Ірина Лопушинська. 

Ірина Лопушинська

“До початку окупації Херсонщини наш архів налічував близько 970 тисяч одиниць зберігання. Це документи як на паперовій основі, так і фото, негативи, плівка”, – розповідає очільниця архіву.

За її словами, усі історичні періоди були відображені в численних та різнопланових документах. Зокрема, дуже багато нормативних документів періоду Голодомору. 

Фото коробок з документами та порожні стелажі після окупантів 

Коли окупанти розікрали архів, співробітникам здалося, що втрачено майже основу основ. Але потім вони роздивилися та зрозуміли: вивезена частина документів сягає близько 400 тисяч одиниць зберігання. Тобто більша частина документів залишилася. 

Наприклад, вивезли фонди, які акумулювали й узагальнювали документи, але залишилися фонди районів і міст, де можна знайти тотожну інформацію.

Ще до війни в архіві активно застосовувалася загальнодержавна програма оцифрування документів. Тож частину аналогів вивезених документів вдалося зберегти в цифровому форматі. Зокрема, і серію публікацій архівістів за період Незалежності України. 

“У нас дуже багато збірників, що стосуються періоду репресій та терору на Херсонщині. Частина цих документів також була оцифрована або опублікована в повному обсязі в наших виданнях. І сказати, що повністю знищена наша пам'ять, – ні”, – уточнює Ірина Лопушинська.

На її думку, загарбникам не вистачило часу вивезти все через архівні нюанси зберігання документів, які іноді переміщують не тільки з однієї полиці на іншу, а й зі сховища до сховища. Окупанти майже повністю вивезли архів із центрального корпусу,  де зберігалися документи 19-го кінця 18-го століття, а інший корпус майже не зачепили.

Грабіжники зналися на архівній справі

Ірина Лопушинська розповідає: у другому корпусі архіву, який розташований  віддалено, і туди важко добиратися, навіть під час окупації працювала охорона. Але коли наприкінці жовтня туди заявилися російські солдати – 50 озброєних чоловіків –  охоронці не могли їм протистояти.

“Серед окупантів були й цивільні, які вміли працювати з нашими топографами. У кожному архіві є пошуковий портал «Топограф». Він містить відомості, де який фонд зберігається, у якому сховищі, на якій полиці, на якому стелажі”, – розповідає директорка й  зауважує, що, українська архівна система повністю збігається з будь-якою архівною системою в країнах пострадянського простору. Тому будь-яка людина, що розуміється в архівній справі, може зорієнтуватися

Одним із найбільших потрясінь для пані Ірини стало ось що. Серед росіян, які вивозили документи з архіву, були архівісти. Утім, вона запевняє, ніхто з її колег відкрито, як в інших установах, на бік окупантів не переходив. Принаймні їй про це наразі невідомо.

Архівні документи

Коли розпочалася масова агітація державних службовців різних рівнів, різних управлінь, щоб вони працювали на Росію, керівництво  архіву вирішило  не продовжувати роботу навіть в онлайн форматі, щоб не наражати на небезпеку людей.

Охоронці архіву казали, що співробітники роз'їхалися, і де вони нині перебувають, ніхто не знає.

Ризикуючи життям, дівчата виносили паперові та цифрові документи

Насправді частина людей залишалася в місті й час від часу навідувалися до архіву. 

“Ми виносили техніку, наскільки це було можливо, виносили деякі справи. Тихенько так, у рюкзаку – по парі справ, виносили й ховати по домах”, – зізнається пані Ірина.

Вони з колегами потім навіть жартували: як у роки Другої світової війни музей зберігав свої колекції під диванами в співробітників, так само відбувалося й з архівом у наші дні.  Вона дуже шкодує, що не змогли винести більше документів. Згодом це стало надто небезпечно – на всіх блокпостах людей і машини дуже ретельно перевіряли.

Вдалося винести з архіву й частину флеш-накопичувачів з оцифрованими документами: 

“Дівчата ризикували життям, переносили документи та в цифровому форматі пересилали мені, наприклад, у Київ. Я вже звідти завантажувала на сайт”, – розповідає директорка.

Вона констатує, що нині загальносвітовою тенденцією є – цифровізація архівів, бібліотек, музеїв, створення онлайн-екскурсій, створення 3D-моделей експонатів. В інтернеті можна знайти копії документів, книг, стародруків. Доступ користувачів до архівної інформації значно спростився.

Ірина Лопушинська наголошує – архівні документи, дуже цінні для України й для  самоідентифікації громадян. Попри те, що більшість керівників, які перебували на Херсонщині в період становлення радянської влади, не були українцями та знищували архіви, залишилися документальні підтвердження того, що переважна кількість населення за різними статистичними даними тут – українці

В оцифрованому вигляді й не тільки збереглися зразки листування, з яких зрозуміло, що люди прагнули створювати театри, ставити п’єси українською мовою. Є документальні звернення до урядових органів влади від вчителів, котрі хотіли викладати українською мовою, казали, що українці вчаться російською і не розуміють її. 

“Близько 30 років роботи  архіву, істориків, та дослідників, які використовували архівні документи у своїх публікаціях, підтверджують факт того, що Україна була окремою і незалежною державою. Що ми відмінні, ми інші, у нас інші погляди на життя та культуру”, – переконана Ірина Лопушинська.

Не всі архівні установи змогли відновити роботу

Після деокупації міста архів поступово почав відновлювати свою роботу. Щоправда,  співробітникам довелося паралельно освоювати суміжні спеціальності, адже частина людей виїхала й боїться повертатися до міста. 

“У когось діти, у когось зруйновані будинки. І ми змушені виконувати не тільки свої посадові обов'язки. Наприклад, секретар може шукати документи для довідок. Я власноруч зараз вантажу справи релігійних установ, які ми встигли оцифрувати”, – говорить директорка.

На превелику радість співробітників архіву, окупанти вивезли лише один із трьох дорогих сканувальних апаратів. Забирали лише застарілі комп’ютери, які використовувалися для набору тексту. 

Однак велика проблема в тому, що система архівних установ дуже розпорошена, є міські архіви, є трудові, є районні. І якщо на звільненій частині Херсонщини робота низки установ почала відновлюватися. То є й зруйновані архіви. Наприклад, у Великій Олександрівці частина архіву під час обстрілів згоріла та не підлягає відновленню.

Контакти з колегами, що залишилися на окупованих територіях, втрачено. 

“Я з жахом розумію, що архіви, які були в Голій пристані, в Олешках, напевно були затоплені. І це не відновлювальний ресурс”, – із жалем констатує пані Ірина.

Евакуація архіву після підриву ГЕС та руйнація другого корпусу на Михайлівський 

Нові колекції, нові архівні фонди

Ірина Лопушинська розповідає, що нині в архіві створюється окремий фонд, колекція його поповнюється новими експонатами періоду повномасштабної війни та окупації. Це й рекламки, проспекти, газети та фотографії. За її словами, в окупації дівчата-архівістки  брали участь у протестних мітингах, і, як могли, робили знімки.

Тож велика частина фотографій, яка нині зберігається в архіві, зроблена співробітниками. Також вони збирали інформацію в соціальних мережах і вели перемовини з місцевими журналістами.

“Знаю, багато людей знімало у своїх селах. Ми з задоволенням приймаємо ці матеріали. Колекції формуються, ми вже навіть їх почали передавати та приймати на зберігання”, – звітує керівниця.

Сьогодні, окрім документування періоду окупації міста, в архіві створюється колекція відновлення міста після окупації й такий підрозділ – ліквідація наслідків підтоплення. 

“Ми навіть ніколи не думали, що в нас з'являться такі напрямки роботи. Коли евакуювали наш архів із зони підтоплення,  працювали під мінним обстрілом. Цінність цих документів покаже час, а для нас вони неоціненні”, - говорить пані Ірина.

На її глибоке переконання – історія України не обраховується в гривневому чи доларовому або будь-якому іншому еквіваленті.

Фото з Державного архіву Херсонської області

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.