Про життя в окупації молодої матусі
27 — 12 — 2022
/Херсон
749
Анна Щидловська
Анна Щидловська
Автор
всі статті автора

Ще в грудні Альона Мовчан та її чоловік Віктор жили щасливим подружнім життям, із нетерпінням очікували появи свого первістка та навіть уявити не могли, з чим їм доведеться спіткатися. Їх синочок – Добромир народився наприкінці січня, а майже через місяць в Україну прийшла біда. 

Віктор, Альона та їх син Добромир.

Дитина як порятунок

Добромир зазвичай спав неспокійно і часто прокидався й плакав. Того ранку, підхопившись від його плачу близько шостої, вона почула сильний гуркіт, схожий на грім. Прокинувся й чоловік. 

Ми довго прислухалися. Нарешті з жахом зрозуміли, що то не гроза. Ми тоді винаймали квартиру поблизу парку Слави. А бахакало наче з боку Олешок. Потім в інтернеті знайшла інформацію, що почалася війна. А Віті подзвонили з роботи й сказали: “Збір – аварія”.

Чоловік Альони працював пожежником у ДСНС. Він мав дві години, аби приїхати на роботу й отримати подальші інструкції. Щоби не залишати дружину з сином вдома самих, він відвіз їх до тестя з тещею, які теж жили в місті. Дорогою бачили стовп диму в районі аеропорту. Альона згадує відчуття нереальності того, що відбувалося, і страх.  

Чоловіка відпустили тільки в обід, а вже зранку він мав заступати на зміну.

Жінка перші дні взагалі не спала – весь час читала новини та чекала, коли вже напишуть, що війна закінчилася. Але мала тримати себе в руках, маленький і безпорадний син потребував цілодобового піклування й любові. Молода матуся запевняє, що саме завдяки дитині їй вдалося зберегти здоровий глузд і навчитися жити в нових обставинах.

Першу ніч війни родина провела у квартирі біля парку Слави. Саме тоді ворог вдарив по розташуванню прикордонників на вулиці Гімназичній. Віктор та інші  рятувальниками гасили там пожежу. А незадовго до вибуху Альона чула, як над будинком пролетів гелікоптер. Це було дуже страшно. Як і бої на Антонівському мосту, за ними вона спостерігала всю ніч та не вірила, що це може відбуватися у ХХІ столітті. 

Херсон окупували, а в області ще точилися запеклі бої. Віктор увесь час працював за графіком – через добу. 

Альона з сином гостювали у її батьків, тоді окупанти не пропустили колег Віктора, що жили в області, на роботу до міста. Віктору та ще декільком рятувальникам довелося працювати аж чотири дні поспіль. 

У ці дні вона місця собі не знаходила, переживаючи за коханого і батька своєї дитини. 

Альона з малюком.

Але, як це не дивно, через деякий час, молоді люди звикли до жахливої реальності, і вже спокійніше реагували на тривожні новини з фронту й постійне бахкання за вікном. Лише Добромир перші місяці війни прокидався від вибухів і плакав. Та згодом звик і вже не здригався, коли його виносили до єдиного більш-менш безпечного місця  – коридору.

Десь за два тижні життя з батьками, подружжя вирішило повернутися до зйомної квартири. Щоб менше думати про погане, дівчина няньчила синочка, безперервно прибирала квартиру, щось готувала й писала вірші. Цим, за її словами, вона і рятувалася.

Шукайте і знайдете…

В окупації життя херсонців кардинально змінилося.

Аптеки та супермаркети закрили. Люди стояли в довжелезних чергах за хлібом, картоплею, солодощами... Шукали питну воду, шукали, де зняти готівку. На ринку продавали хліб за демократичні 15 гривень, картоплю – середню по 30 гривень за кілограм, дрібну (я таку в кращі часи в селі худобі згодовувала) за 15 гривень. Пізніше ціни злетіли ще. Добре, що у чоловіка весь час була робота, і хоча б грошей на прожиття нам вистачало.

Та найбільшою проблемою став не дефіцит продуктів, а відсутність ліків і вакцин. Малюкові потрібно було робити календарні щеплення. Вакцини Альона розшукувала по всьому місту й публікувала дописи з сигналом SOS на своїх сторінках у соцмережах. Маленького щеплювали на три тижні пізніше, а зволікати з цим не можна – щеплення роблять від гепатиту, дифтерії, правця, кашлюка та поліомієліту. Мама на всяк випадок шукала ліки від них. Зрештою, вдалося роздобути вакцину, але щеплення малюк переніс дуже погано.

Кілька днів синок був дуже кволим, трималася висока температура, дуже боліла ніжка. Він увесь час плакав… 

Ще однією проблемою, точніше, витратною статтею були памперси. Альона розповідає, що в одному з захоплених окупантами магазинів їх упаковка коштувала дві з хвостиком тисячі гривень. Але жінка влаштовувала пошуки та примудрялася знайти їх за більш доступною ціною, ще й українського виробництва.

На питання, чому вона тоді не виїхала з окупації, Альона відповідає: спочатку сподівалася на швидке закінчення війни. Потім зважувала ризики й усвідомлювала, що Добромир дуже маленький, щоб вирушати з ним у довгу й повну небезпек дорогу. 

У мене на руках була мала дитина, тож не було можливості ходити на мітинги разом з усіма моїми друзями, хоча дуже цього хотіла. Ми навіть сварилися через це з Вітею. Але душа кричала: Херсон – це Україна, це наша земля. І поки залишалася там, ніби відстоювала цю позицію. Я думала, що залишати рідну землю це зрада. І зараз, коли ми все ж виїхали з окупації, почуваюся зрадницею, хоча й усвідомлюю: ми не мали іншого виходу. Адже наше життя дедалі ставало небезпечнішим для нас і для дитини.


Віктор з дитиною.

У травні Альона з Віктором вирішили переїхати до іншого району, щоб ніхто з чужих не знав їхньої нової адреси. Незадовго до цього сталися дві тривожні події. На початку місяця один із завсідників поетично-музичних зустрічей, які проводила Альона в мирні часи, зателефонував і запропонував їй організувати захід на день захисту дітей, який планувала урочисто відзначити окупаційна влада. Жінка, зрозуміло, відмовилася. А після цієї розмови замінила сімку, яку придбала заздалегідь через проблеми зі зв'язком. Відтоді телефонувати їй могли лише близькі люди. А потім трапилося й таке:

Навколо будинку, де ми тоді жили, було чимало об'єктів, які заполонили окупанти: будівлі СБУ та Нацполіції, офісна будівля сальдо, Порт-Елеватор. Якось у травні я розвішувала білизну на балконі, а чоловік погукав мене в хату і показав у вікно. Ми побачили на даху елеватора військового, він дивився на наш балкон у бінокль. 

Фестиваль, підпільні заходи, партизанські привіти

Після того, як подружжя перебралося в Шуменський мікрорайон, вони дізналися, що в будинку за старою адресою окупанти проводили обшуки.

На новому місці здавалося безпечніше. Але інколи з’являлося відчуття безвиході, а потім знову брали гору оптимізм і віра в ЗСУ та визволення Херсонщини. 

У цей час Альона, яка є керівницею літературно-драматургічної частини театру, дистанційно долучилася до підготовки фестивалю “Мельпомена Таврії”.

Цьогоріч він відбувався онлайн. Також вона організовувала підпільні заходи для творчої молоді. Збираючись у дружній компанії, молоді херсонці співали українських пісень, читали вірші, написані в часи війни, і просто підтримували одне одного. Таких таємних зустрічей було три: у березні, червні й у серпні.

А що найбільше зігрівало серце – акції херсонських партизанів. Альона не раз бачила, як відчайдухи малюють на стінах прапори та іншу українську символіку. Раділа, коли помічала ввечері, як один з пам'ятників у Херсоні підсвічувався кольорами українського прапора. Таке ж підсвічування бачила й на одній з адмінбудівель. 

Поїхати, не можна лишитися 

ДСНС, яка не скорилася ворогам, працювала під українським прапором до 1 вересня. Віктору потрібно було виїжджати з міста, аби продовжувати службу на підконтрольній території. На той момент із Херсона виїхало чимало друзів та знайомих подружжя, а також лікарка та медсестра, до яких батьки возили малого Добромирчика на щомісячний огляд і регулярне зважування. 

А ще Віктор дізнався від друзів, що в телеграмі є група, де пишуть про херсонських нібито нацистів, а там – їхнє спільне з дружиною фото, фото ніжок малого в жовто-блакитних пінетках і всяка нісенітниця про нацистські погляди Альони.

Як не боляче було залишати рідне місто, Альона з Віктором мусили це зробити.

А за три тижні до виїзду ми гуляли по набережній і побачили в одному з кафе орків у цивільному одязі. Вони почали кричати нам: “Какой у вас красівий мальчик, єму би автомат”.

Родина під час евакуації з Херсона.

Виїхали вони 20 вересня власним авто. Спочатку їм щастило, бо ввечері того ж дня дісталися до Запоріжжя. Їхати десь далеко не хотілося, тож спершу планували перебратися до Одеси. Але передумали, дізнавшись, що туди вже переселилося чимало херсонських пожежників, тому Віктору важко буде влаштуватися на роботу. Обрали Вознесенськ. Траса через Кривий Ріг була закрита, рушили в об'їзд через Кропивницький.

За сорок кілометрів до Кропивницького, о восьмій вечора, наша машина потрапила в яму. Порвалися два скати, а запаска була лише одна й та не накачана. Ми вже думали, що доведеться ночувати з дитиною в полі. Аж тут небо послало нам янгола Юру. Чоловік якраз їхав рятувати своїх знайомих, що теж застрягли десь на дорозі. Він віддав нам своє запасне колесо і дав насос. Ми “перевзулися”, добралися до Кропивницького, а наступного дня – і до Вознесенська. 

Там подружжя пробуло два дні. Альона розповідає, що Віктор був геть виснажений довгою дорогою, навіть температура підскочила до 39 градусів. Однак з житлом у Вознесенську не вийшло, довелося шукати інші варіанти. 

Обирали між Миколаївщиною, Закарпатською областю та Кіровоградщиною, а опинилися в Києві, де Альона свого часу жила.

Там через  знайомих протягом трьох днів вони знайшли житло, а Віктор  прикомандирувався до обласної рятувальної частини. 

Альона з посмішкою розповідає, як у Києві у перші дні на автоматі запитувала, чи можна розрахуватися гривнями й думала, де шукати готівку. Вона запевняє, що сирени їх з Добромиром не лякають, і хоча зараз їм ще потрібна певна адаптація, проте вони потроху оживають і радіють просуванню ЗСУ на Херсонщині.

Фото з соціальних мереж Альони Мовчан

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
647
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
501
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
540
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
580
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
742
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
580
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
727
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
606
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
667
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook