Робочий день Миколи Івановича починається о 6 ранку з обходу набережної міста Гола Пристань. (Фото Павла Мамонтова)

У мерії Голої Пристані на Херсонщині є окремий відділ - Інспекція благоустрою і правопорядку. У штаті, крім керівника, ще два інспектори. Микола Іванович Трайда відповідає саме за правопорядок. Його царина – центр міста: набережна, навколишні розважальні заклади, автостанція... Тобто місця, де найбільші скупчення людей.

Микола Іванович мріяв стати льотчиком. Але жив з батьками в невеличкому селі, мама й тато хворіли, тому після школи пішов вчитися до найближчого професійно-технічного училища. Освоїв фах тракториста, електрика, водія. Потім – строкова служба в армії, де потрапив до спецвійськ МВС, конвоював засуджених.

А коли повернувся додому – знайомий дільничний запропонував роботу в опорному пункті міліції, добровільним помічником. На цій посаді він уже «пережив» близько 40 місцевих керівників міліції/поліції.

- Спочатку нас, добровільних помічників (значилися як позаштатні працівники міліції), було шість, – згадує Микола Іванович. - Відповідали за благоустрій, правопорядок, охорону державних та комунальних об’єктів. Тепер працюю сам. Найважче було на початку двохтисячних з дітьми, що народилися в дев’яності минулого сторіччя: масово тікали з інтернатів, із неблагополучних сімей, бродяжили. Якось зимової ночі зателефонував директор санаторія-інтернату для хворих на туберкульоз (за 15 кілометрів від міста): двоє дітей утекли, а їх батьки живуть тут, у Голій Пристані. Припустили, що пішки йдуть додому, а на вулиці – мінус двадцять! Знайшли, повернули до інтернату, а вони – знову втекли. Тікали не тільки місцеві, а й з інших областей – у теплотрасах ховалися - ми кожен люк перевіряли, знаходили та відправляли додому. А якось увечері зустрів семеро чоловіків, одягнених не за сезоном – звільнилися з Голопристанської виправної колонії. А транспорт уже не ходить, переночувати немає де. Переночував з ними в опорному пункті, а зранку в автобус посадив, щоб нічого не сталося.

А наразі - інший "головний біль": так звані мажори, які у відповідь на зауваження погрожують впливовими батьками та зв'язками, їх адвокати скарги до поліції пишуть про перевищення інспектором своїх повноважень (а повноважень зі зміною законодавства справді стало менше).

Втім, за роки роботи, як розповідають місцеві жителі, Микола Іванович жодного разу ні на кого не підвищив голос. До будь-якої людини завжди звертається: «шановний». Інспектор з охорони правопорядку каже, що така звичка у нього дуже давно. Бо зрозумів – грубістю конфлікт тільки роздмухуєш. А коли з людиною говориш ввічливо, - та заспокоюється й починає дослуховуватися.

Однак зізнається, що трапився в його житті випадок, якого він довгий час соромився.

- Був у мене на контролі складний хлопчик, - пояснює «шериф». – Скільки я з ним бесідував, пояснював-роз’яснював – не «доходило». Якось не витримав, суворо пригрозив відшмагати ременем, якщо не виправиться. І знаєте, спрацювало! Однак мені якось неспокійно через ту погрозу було, переживав. Минув час, заходить до мене в кабінет високий міцний парубок. Вітається і каже: «Що, Івановичу, не впізнаєте? А пам'ятаєте, як хотіли мене ремінцем виховувати? Після того я закінчив коледж, працюю, тепер у мене родина: гарні діти, дружина. Спасибі вам»…

Формально робочий час у пана Трайди має починатися о 8 годині ранку. Але о 6.00 він уже на ногах – оглядає, чи не зламали лавки на набережній та в парку, чи не пошкоджено скульптури, чи не висипали десь сміття. Якщо щось можна виправити швидко – бере молоток з цвяхами, або фарбу з пензликом, і виправляє - щоб люди відпочивали у комфорті й не засмучувалися від безладу та руйнувань. Потім переглядає записи камер спостереження – що відбувалося вночі, чи не порушував хтось правопорядок. А о 8 годині вже доповідає меру міста Олександру Бабичу про ситуацію на території його відповідальності.

І якщо немає ніяких інших доручень – їде за адресами: хтось із сусідами посварився та просить допомоги у вирішенні конфлікту; комусь потрібно довідку, що дійсно проживає у цьому будинку, а не за місцем реєстрації – тому сусідів треба опитати; або необхідно перевірити інформацію про випадки домашнього насилля.

Микола Іванович каже, що поліція звертається до нього переважно тоді, якщо вночі трапляються якісь крадіжки – просять записи з відеокамер, щоб встановити зловмисників. Але частіше постраждалі воліють не звертатися до правоохоронних органів, бо соромно – нап’ються у місцевих барах до нестями і не пам’ятають, куди поділися гроші, речі або документи. Тому протверезівши, теж прибігають до опорного пункту: «Іваничу, гляньте, будь ласка, де я вночі блукав, хто біля мене був».

Оскільки Трайда знає всіх місцевих (навіть приїжджих запам’ятовує – хто, звідкіля, у яких справах та до кого приїхав), зловмисника, якщо він є, дуже швидко знаходить та запрошує на бесіду до свого кабінету. І ще ні разу не було такого, щоб крадій не повернув власнику його речі. А інспектор для себе відзначає, що та людина схильна до правопорушень й надалі пильніше приглядається до неї.

Мер Голої Пристані Олександр Бабич каже, що такі люди, як Микола Іванович, суттєво впливають на порядок та спокій населеного пункту. Люди знають, що він завжди десь поруч і все бачить. Отже. якщо комусь «кортить» побешкетувати – оминають його територію. Навіть поліція туди майже не заходить, говорять: «А що там патрулювати, - там Іванович, він сам справиться».

Але Микола Іванович вважає, що нічного патрулювання не вистачає, бо краще попередити правопорушення, ніж потім виправляти його наслідки. Звертався декілька разів до місцевого відділення поліції з пропозицією запровадити спільні рейди, але кажуть, у них на це кадрів не вистачає. А самому патрулювати - небезпечно. Бо вже були випадки, коли п'яні неадекватні відвідувачі навколишніх кафе та магазинів кидалися на робітниць закладів із кулаками (іноді навіть з ножем), - а потім і на "шерифа", коли той прибігав на виклик раніше за групу швидкого реагування поліції.

У його особистому житті теж не все так добре. П’ять дружин уже покинули Трайду, хоча зі всіма своїми дітьми та колишніми коханими він і далі підтримує теплі дружні стосунки. Однак і шоста вже погрожує розлученням: «Ти на кому одружений, на мені, чи на своїй роботі?».

Втім, коли інспектор засиджується на роботі у справах, жінка попри "погрози" періодично привозить йому в кабінет гарячу домашню вечерю.