Анастасія Соха – 34-річна юристка родом із Санкт-Петербурга. З 2018 року вона живе в Івано-Франківську і саме наше місто називає рідним. Вдень жінка працює операторкою "Нової пошти", а після роботи волонтерить для ЗСУ. 

Раніше Анастасія плела українським захисникам маскувальні сітки, але відчувала, що цієї допомоги недостатньо. Тому закупила всі необхідні компоненти та перетворила власну кухню на виробництво багаторазових грілок. За три місяці волонтерка відправила на фронт близько 700 кишенькових обігрівачів. 

Зрозуміти Україну

Анастасія переїхала в Україну у 2018 році. Її чоловік – франківець, а вона родом із Санкт-Петербурга. Майбутнє подружжя познайомилося в інтернеті та згодом разом оселилися на Прикарпатті. Анастасія розмовляє чистою українською, адже вивчала мову ще до переїзду в Івано-Франківськ: 

"У чоловіковому "Вайбері" є чат з його ріднею, і він мене туди додав. Спочатку я просто читала. Розуміла хіба що окремі слова, які схожі з російськими. А потім, якщо хотіла щось написати, то писала не російською, а через перекладача. Вже в Україні, коли йшла у магазин чи ще кудись,  старалася говорити українською. Складно було, але все рухалося поступово. А останній такий рубіж стався 24 лютого 2022 року. Прокинулася, прочитала новини й усе – більше російською взагалі не говорю", – пригадує Анастасія Соха. 

У Франківську Анастасія почала занурюватися в українській контекст і відкривати для себе справжню історію: 

"Я зацікавилася історією України. В Росії ніколи, ніде не було навіть згадки про Голодомор, так ніби його не існувало. І багато такого є, це лише приклад. Може, це пафосно прозвучить, але в мене тут очі відкрилися. Коли   в Росії жила, мене дратувало, що по новинах завжди говорили як гірше в когось, а не як у нас. Мене дивувала ця величезна кількість суб'єктів у складі РФ. Ну от нащо? У якутів добувають діаманти, а самі якути ледве виживають. Я й раніше цього не розуміла, але тепер розумію багато...".

Анастасія Соха

З початком повномасштабного вторгнення в Анастасії погіршилися стосунки з батьками. Через ідеологічні розбіжності вони не спілкуються вже майже рік: 

“Коли мала сили на це, я намагалася щось їм донести, пояснити. Був такий проєкт у Міши Кацуріна “Папа поверь”, де розповідали, як говорити батькам про війну. Я навіть звідти деякі рекомендації брала, але потім зрозуміла: немає сенсу щось доводити. Тому ми зовсім перестали контактувати. Хіба ось недавно мама привітала мене з Новим роком, але я їй не відповіла. Я не знаю як спілкуватися, не зачіпаючи війну”. 

Чому волонтерить 

Анастасія Соха каже, що завжди відчувала обов’язок допомагати українській армії. Не раз приходила до церкви плести маскувальні сітки, а в листопаді 2023 року власноруч і за свій кошт почала виготовляти багаторазові грілки для ЗСУ: 

“Це потрібно, щоб наші захисники не замерзали в окопах”, – пояснює Анастасія Соха. 

Рецепт і процедуру виготовлення вона дізналася з “ТікТоку”: 

“Я гортала стрічку й мені трапилося відео, як жінки роблять багаторазові грілки. Подумала собі: “не так вже й складно. Може, і я зможу?”. В принципі, я завжди хотіла допомагати. Влітку ми у церкві плели сітки, а ще наш знайомий від 2014 року веде благодійний фонд “Свій за свого”, їм ми також помагали”, – пригадує Анастасія. 

Що таке багаторазові грілки і як вони працюють

Багаторазова грілка — це пластиковий контейнер, завбільшки з долоню, наповнений розчином, який кристалізується й нагрівається при контакті з повітрям.  Щоб зробити хімічну грілку потрібний ацетат натрію (саме ця речовина провокує теплову реакцію при контакті з повітрям). З 25 кілограмів можна зробити ±125 грілок. А ще потрібні вода, кольоровий барвник, дой-пак або будь-яка теплопровідна місткість, що закривається герметично, та активатор – пружинка, при згинанні якої відбувається хімічна реакція.

Приготування грілок

Навіть у польових умовах такий “кишеньковий” пристрій здатний забезпечувати воїна теплом близько двох-трьох годин. Грілка багаторазова, відносно недорога й проста у виробництві. Аби її активувати, необхідно зігнути пружинку-активатор  або просто розкрутити кришечку герметичного пакета. Після кожного використання грілку треба кілька хвилин проварити у воді, щоб кристали знову перейшли у рідкий стан. Цю процедуру можна повторювати безліч разів:

“Ось у мене є грілка, яку я вже шість разів активувала і вона працює. Це ніяк не впливає на якість. Головне – закривати кришку. Бо були випадки, що хлопці не закручували й тоді вона не гріє”.

Готові грілки

За підрахунками Анастасії, собівартість однієї грілки десь 28 гривень, але ціна варіюється, оскільки компоненти часто  дорожчають чи дешевшають: 

“Недавно мішок водного ацетату на 25 кілограмів коштував 2 425 гривень, а наступний з такою ж вагою – 1 900 гривень. Я не розумію, чому так, але для нас це дуже добре. 300 дой-паків я за 1842 гривні замовляла, без урахування пересилки, тут теж залежить де і скільки брати. А ще на собівартість впливає активатор – чи є він, чи немає, бо один десь 4 гривні коштує”, – говорить волонтерка. 

Розвиток “кухонного виробництва”

Для першої пробної партії усі інгредієнти Анастасія купила за свої гроші. Замовила в інтернеті 5 кілограмів ацетату на­трію, сотню “дой-паків” і жовтий барвник. Цю суміш  зварила в каструлі на кухні й розлила по “дой-паках”. Тоді вийшло рівно 40 грілок: 

“Оці перші 40 штук я передала фонду. Вони краще знали, кому їх роздати, бо  спілкуються з хлопцями на фронті: дрони відправляють, різні посилки”. 

Незабаром її домашнє виробництво стало “на конвеєр”. Волонтерка опублікувала відео й коротку історію у своїх соцмережах, а відтак самостійно вийшла на контакт з військовослужбовцями та небайдужими українцями, котрі зголосилися підтримати благодійну ініціативу:

“Так склалося, що люди, яким потрібні грілки, приходять через “ТікТок”, іноді це самі військові, іноді – їхні дружини. А люди, які роблять донати, навпаки, приходять із “Фейсбуку”. Та й на роботі колеги часто докидають, якщо мені на щось не вистачає”, – каже Анастасія Соха.

Анастасія з грілками

Буває й таке, що бійці відмовляються брати грілки безплатно, а пропонують задонатити на матеріали для наступної партії: 

“Це моя така окрема любов, коли самі військові намагаються підтримати. Я раз вийшла  в “АТБ”, стою в черзі, а поруч двоє чоловіків у формі. Один купував устілки з підігрівом, пожартував до продавчині, що їм заборонено хворіти. Ну я тоді їм розповіла: так і так, роблю грілки, запропонувала принести хоча б десять штук. Військовий наполіг, що хіба купити їх за собівартістю й скинув на карту 280 гривень. А наступного дня пише: “треба більше”. Я віддала всі, що мала, а він знову переказав повну суму. За ці гроші замовила ще  ацетату”, – ділиться спогадами Анастасія. 

Як про грілки відгукуються військові 

Сергій Філь пояснює, що наполягав на оплаті грілок, бо наразі не перебуває на передовій, а на військових навчаннях. Тож розуміє, що ближче до фронту є люди, яким ці грілки значно необхідніші: 

“Нас відправляють у ліси на цілодобові заняття, деколи й на дві доби. Ми беремо грілки з собою, бо я ж не тільки собі купував, а й хлопцям. Вночі у лісі буває дуже холодно, але це не так критично, щоб безплатно брати. Хоча потім ми ці грілки можемо привезти собі у зону бойових завдань, вони ж багаторазові”, – каже військовий. 

За словами Сергія, існує безліч способів використовувати грілки. Ними можна нагрівати одяг, спальні мішки та навіть взуття:

“Я кладу дві  просто в кишені. Але у взуття їх також класти. Спочатку грілка еластична, тому може підлаштуватися під стопу. Словом, ми дуже задоволенні, це корисна і практична річ. Перші півтори години вони так гріють, що аж пече, з часом тепло трохи слабшає, хоча ще годину точно є. Великий плюс, що ці грілки можна використовувати багато разів. Мінус хіба у тому, що для поновлення треба опустити в окріп, але не завжди є можливість кип’ятити воду”, – говорить Сергій Філь. 

Військові з грілками

Анастасія Соха має намір масштабувати своє волонтерство і поділитися знаннями з іншими охочими – тож завжди рада до спілкування щодо роботи саморобних грілок.

Фото Юрія Валька

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.