Херсонка Юлія Ястребова разом із волонтерами виготовляє “Херсонський борщ” для воїнів із різних бригад. Від червня 2022 року вони передали на фронт близько 5 000 упаковок, що еквівалентно 25 000 літрам готового борщу. 

Юлія Ястребова з волонтерками

Зараз волонтери нарізають, сушать овочі та порційно розкладають їх по пакетах у невеличкій квартирі в одному з мікрорайонів Івано-Франківська.

“Це вдячність, за те, що я жива, що мої діти живі. Що ми можемо бути тут у відносній безпеці. Я маю змогу зайти до хати… Я завжди згадую хлопців в окопах і не маю права здаватися”, – розповідає про ініціативу “Херсонський борщ” його засновниця Юлія.

Порційно розфасований “Херсонський борщ”

Покинути все

До великої війни Юлія Ястребова мешкала в херсонському мікрорайоні Шуменський. Перебуваючи в декреті, займалася виготовленням фруктових чипсів та пастили – з кавунів, динь, полуниць, персиків. Створила сторінку в інстаграмі, відкрила свій невеличкий цех, найняла кількох працівників, проте повномасштабне вторгнення Росії змусило родину залишити дім.

“Ми все залишили… У мене було 600 кг яблук, повні морозилки малини. Все  погнило, бо  не мали можливості все це забрати. Під час окупації Херсона росіяни вимагали по 300 баксів за перетини блокпостів. Тому і всі сушарки залишилися там”, – пригадує Юлія.

На фото Юлія Ястребова

Виїжджали з міста девʼятеро людей в одній машині – четверо дітей та пʼятеро дорослих. Попрямували до села Велика Олександрівка, де проживають батьки Юлії. За кілька днів росіяни зайшли й у це село – родина провела півтора місяця в окупації.

“Вони (ред. росіяни) бігали з автоматами, стріляли по околицях, літала авіація. Спочатку нам було страшніше виїжджати, ніж залишатися там. Але якось вранці за дві вулиці від нас впала ракета, діти дуже злякалися і ми вирішили виїжджати й звідти”, – розповідає Юлія.

До Франківська привів кіт

Спочатку родина зупинилася в Кривому Розі, згодом поїхали до Хмельницького, а до Івано-Франківська їх привів кіт. Тварина захворіла через стрес, тому родина шукала клініку, яка б взялася за її лікування.

“Кіт дарував нам відчуття дому, тому ми за нього боролися до останнього, але врятувати так і не вдалося. Ми вирішили залишитися тут (ред. у Франківську), бо це одне з міст, де, можна казати, зараз більш-менш спокійно”.

Херсонський борщ, протестований на чоловікові

Перші партії “Херсонського борщу” Юлія Ястребова почала виготовляти самотужки. Придбала невелику сушарку та комбайн, а напрацювання “перевіряла” на чоловікові.

“Своїм я нічого не сказала, що спробувала висушити перший борщ, і дала спробувати чоловікові. Він сказав, що дуже смачно, ніби зі свіжих овочів. Тоді  зрозуміла, що ця робота має сенс, що військові будуть їсти нормальні продукти”.

Сушіння буряка для борщу

Під час третьої вагітності Юлія носила на восьмий поверх кількакілограмові пакети з морквою, картоплею та буряком, адже через вимкнення електрики ліфт не працював. Всі овочі купувала за гроші, що отримувала як допомогу для ВПО. За тиждень волонтерці вдавалося виготовляти по 10 пакетів сухого борщу, один пакет – 5 літрів борщу.

“Мішок моркви я спочатку чистила близько трьох годин, потім вкладала дітей спати та продовжувала роботу. Близько двох годин терла овочі на тертці. У мене були стерті руки… Вночі розкладала все сушити, а в 6-7 ранку вже прокидалися діти. Близько місяця я так пропрацювала і злягла у лікарню через виснаження”.

Після цього Юлія почала шукати приміщення, щоб залучити до роботи інших волонтерів. Отримала відмови в різних установах, а згодом дізналася про роботу “Херсонського хабу”. У перший день на заклик прийшли близько 20 херсонців, які допомагали чистити та різати овочі.

“Тоді я все це готове забирала додому і сушила. Вже після деокупації Херсона нам вдалося вивезти до хабу мої сушарки. Почали збирати донати, аби купляти овочі. Сформувалася вже стабільна команда з 40 людей, які приходили в різні дні”.

Фото з “Херсонського хабу”

Перепони на шляху

Наприкінці 2023 року працівники з приміщень, які межували зі “Херсонським хабом”, почали скаржитися на “їдкий, гострий запах сушеної петрушки” та вимагали припинити виробництво борщу.

“Володимир Клюцевський (ред. керівник БО “Херсон нескорений”) тоді сварився з ними. Казав, “а ви підіть понюхайте, як в окопах пахне, або поспіть там”. Нам вдалося ще певний час пропрацювати у хабі, але згодом нас попросили припинити виробництво. Бо люди платять оренду за приміщення, а ми тут безплатно”.

На місяць виробництво “Херсонського борщу” стало на паузу, та волонтери й надалі отримували запити від військових. Юлія почала шукати, куди б могло переїхати виробництво, проте у різних комунальних установах їй відмовляли.

“Тоді оголосили збір, щоб винаймати квартиру і там виготовляти борщ. Все, що нам було потрібно, аби у квартирі було кілька розеток вмикати комбайн та сушки. За добу нам вдалося зібрати потрібну суму”, – розповідає Юлія.

Обладнання для приготування борщу у квартирі

Зараз волонтерки годують близько 20 бригад, які боронять Україну на різних напрямках. І не раз отримували відгуки від військових, що “поїли як вдома, ніби це мамин борщ”.

“Деколи нам хлопці розказують, що вони топлять сніг для приготування борщу. І ми з дівчатами ридаємо, що ми можемо хоч щось зробити. Що хлопцям є що їсти”.

Інна Бойченко переїхала до Івано-Франківська з Нової Каховки та вже близько року теж допомагає виготовляти “Херсонський борщ”. За її словами, головний секрет борщу – це любов та душа, які у нього вкладають волонтери.

“Якось нас у таксі підвозив хлопець. Він поділився спогадами, як сидів в окопах і їм прийшов “Херсонський борщ”. І після того, як вони його поїли, їм це нагадало про дім, Вони аж заплакали. Для них дуже важливе відчуття, що ти комусь потрібен, ніби мама про тебе турбується”.

Волонтерка Інна Бойченко з мамою

Інша волонтерка Алла ділиться, що “на борщі” спочатку волонтерив її чоловік, який зараз служить у ЗСУ. Родина виїхала з Херсона вже після деокупації міста.

“Великий плюс цього борщу – його можна швидко приготувати, адже у хлопців не завжди є час. Вода закипіла, закинули туди овочі з пакета, додали томатної пасти, яка йде у комплекті. Пару хвилин – і вже є борщ. За бажання хлопці додають тушкованки”.

“Херсонський борщ” неабияк виручає воїнів, каже Алла, адже вони можуть сидіти в окопах по 30 днів без можливості зʼїсти чогось рідкого.

Журналістка Тетяна Зелінська

Волонтерки відзначають: тепер значно зменшилася підтримка від суспільства, чимало людей вже “втомилися” від війни та волонтерства.

“Спочатку ми думали, що ця війна – це спринт, але тепер розуміємо, що це марафон. І нам потрібно розраховувати сили на довгу дистанцію, щоб продовжувати нашу роботу”.

Кожен охочий може долучитися до “Херсонського борщу” – принести потрібні овочі (картоплю, буряк, капусту, моркву, томатну пасту) чи допомогти їх нарізати та сушити.

Всі фото Юрій Валько

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.