У перерві між плетінням сіток вони разом зустрічали Новий рік та Великдень – місцеві та переселенці, які об'єдналися у волонтерській ініціативі "Маскувальні феї" в Івано-Франківську.

За місяці роботи, фактично без вихідних, команда сплела сотні маскувальних сіток, площею на тисячі квадратних метрів. Цим допомагають українським захисникам уникати незапланованих зіткнень з ворогом.  

Аби не збавляти обертів, "Маскувальні феї" постійно шукають волонтерів — разом з охочими навіть плетуть сітки в центральному парку міста.

“Волонтерське мислення” та сімейність

Минулого року простір “Лоцман” надав волонтерам у користування приватний підприємець. Закинуте промислове приміщення за короткий час перетворили у дуже затишне місце: 

“Це промислова територія, тому під час блекауту світло в нас не вимикали. Ми провели сюди інтернет, встановили пічку. Цілу зиму в футболках просиділи. І найсмішніше, що ми не просто купили пічку, а ще й заагітували її продавчиню, і вона стала однією з наших “фей”. Також разом повторили тут усю шкільну програму, бо мами приходили з дітьми, й вони собі так вчилися дистанційно. Навіть вчителі звідси уроки проводили”, – згадує організаторка Олена Николин.

Голова волонтерського центру “Маскувальні феї” Олена Николин

У “Маскувальних фей” є троє співзасновників: Олена Черкас, Олександр Савчук та, власне, Олена Николин. Усі вони франківці, проте до великої війни ніколи не перетинатися. Познайомилися в лютому 2022 року, поки плели сітки в Ліцеї №10, й відтоді працюють, як єдиний механізм.

Колеги кажуть, що мають абсолютно різні темпераменти, а через те гарно доповнюють один одного. Всі важливі рішення вони приймають шляхом голосування й завжди зважають на думку іншого. 

Та попри будь-які дискусії, всі вони поділяють спільну філософію. Їх об'єднує єдине уявлення про сутність волонтерського руху: 

“Вся цінність волонтерства – у твоєму намірі, в самому прагненні допомогти. Іноді дуже розчулюють такі історії, коли ми пишемо, що треба овочі, і пенсіонерка приносить нам три бурячки. Це набагато, так, але може у неї їх всього було чотири? Хтось скидає 1000 гривень, а хтось 15 гривень, але ці донати однаково цінні, бо за кожним стоїть благодійний задум”, – каже голова волонтерського центру “Маскувальні феї” Олена Николин. 

“Маскувальні феї” з Івано-Франківська

Центр “Маскувальних фей” на базі “Лоцман” працює з 9:00 до 20:00. Волонтери приходять сюди і в будні, і у вихідні, і навіть на свята: 

“Ми збирались на Новий рік, пили шампанське й аж під вечір розійшлися. Великдень теж у центрі відзначали. І я рада, що в нас склалися такі відносини, коли люди хочуть приходити навіть на свята, і що вони мають з ким святкувати. Бо поки ми, галичани, можемо поїхати десь у село до родини, нашим ВПО немає куди їхати. Тому такі моменти дуже цінні”, — розповідає співзасновниця. 

Керівниця вважає, що їхня організація дещо нагадує психотерапевтичний гурток, адже люди тут знаходять нових друзів, асимілюються та вчать мову:

“Одна наша помічниця, яка виїхала з окупації, ходила до нас ще з квітня минулого року. Вона постійно повторювала, що це допомагає їй повернутись до нормального життя. І ось з дня на день ця дівчина має народжувати. Вона щаслива, а ми щасливі за неї”.

До речі, про ВПО. За словами Олени, понад 30% “фей” – це переселенці:

“Мене дратують історії, нібито ВПО десь ходять-гуляють, паразитують. Це такі дурниці! Місцеві хіба не гуляють? Теж гуляють, бо байдужі люди є скрізь, просто, якщо це байдужі люди, то це не наші люди”, – ділиться роздумами Олена. 

“Своїх” людей лідерка організації розпізнає по завзятості. Їхня наполегливість не залежить ні від місця народження, ні від статі, ні від віку. Приміром, пенсіонерка Оксана Олександрівна до центру їде з двома пересадками, щодня вона витрачає 40 хвилин на дорогу тільки в один бік:

“Я взагалі не планувала волонтерити. Не тому, що не хотіла, а тому, що у мене хворі ноги. А потім я раз пішла і мені дуже сподобалося. Колись ходила в центр, який ближче до мого дому, але там зробили вихідні на суботу-неділю. Мені стало забагато вільного часу, тому я знайшла ще цей центр. Тепер ходжу сюди щодня. Мені тут подобається, колектив хороший, і я знаю, що роблю добру справу”, – говорить пані Оксана. 

Одна з найстарших волонтерок – пані Оксана

А найстаршій “феї”, каже Олена, 80 років. Через стан здоров’я жінка вже не може приходити на локацію, зате регулярно готує волонтерам їжу: 

“Наша бабуся Жанна часто куховарить для центру. Зробить щось смачне, а тоді дзвонить, щоб ми прийшли забрати”.

Такий шалений ентузіазм Олена Николин пов’язує із “волонтерським складом мислення” у членів команди:

“Волонтерський склад мислення – це коли немає дров, і наша дівчина, йдучи на підборах і маленькою сумочкою в руках, примудряється принести кілька брусків з сусідньої будови. Коли ти купуєш лаванду не тому, що красива, а тому, що вона відганяє міль… Немає такого дня, щоб ми не думали, як що облаштувати, де б те перезамовити й звідки щось перехопити”.

“Маскувальні феї” в роботі

Види, розміри та кольори сіток

Всього існує три види плетіння: “пружинка”, “бантик” та “змійка”. Коли люди вперше приходять у центр, то пробують плести по-всякому, а згодом знаходять свій метод. 

До прикладу, Людмила зазвичай плете “змійкою”, а її чоловік Ілля  – “бантиком”. З початком великої війни подружжя переїхало в Івано-Франківськ із Краматорська. А ще 8 років тому, знову ж таки, через російську агресію, Людмилі та Іллі довелося виїхати з рідного і наразі окупованого Донецька:

“Ми двічі тікали від росіян. Спершу з Донецька, а потім з Краматорська. І, знаєте, з’явилася така страшенна злість. Коли ми тільки приїхали у Франківськ, я одразу почала шукати різні волонтерські центри. І знайшла. Я хочу щось зробити для перемоги. Воювати не вмію, а так хоч якось допомагаю нашим хлопцям”, – каже Людмила.

Переселенці Людмила та Ілля

У середньому за місяць волонтерський центр “Маскувальні феї” виготовляє 70 маскувальних сіток. Однак, наголошує Олена Николин, результати плетіння правильніше підраховувати у квадратурі, – це приблизно 2 000 м². Сітки ж бо бувають різних розмірів та, відповідно, вимагають різної кількості тканини, робочих рук і часу. 

4 на 6 метрів — це стандартний розмір, такою сіткою військові накривають позашляховики. Однак, пояснює Олена, габаритні бойові машини займають значно більшу площу. Приміром, у кінці червня “феї” сплели сітку розміром 12 на 17 метрів:

“Ми плели її 13 днів. Поки працювали, вона була скручена, а як завершили, то йшли розкладати сітку на вулицю перед “Бізоном”, бо в приміщенні вона просто фізично не поміщалася”. 

Одна з найбільших сіток, фото з фейсбук сторінки “Маскувальних фей”

На початку повномасштабного вторгнення сітки плели з усього: одягу, постелі, старих штор. Але, каже Олена, за перші “незграбні” спроби їм не соромно, бо якби не було помилок, то вони б ніколи не вийшли на теперішній рівень: 

“Якщо ми не знали, чи підходить матеріал, ми вимикали світло й просвічували його ліхтариками. Підпалювали. Мочили тканину водою і дивилися, чи вона відблискує, чи поглинає воду. Це ж не може бути так, що військові місяць чекають, а потім отримають блискуче синьо-леопардове щось… У нас одразу була домовленість, що ми робимо або з душею, або не робимо взагалі. Бо тут ціна питання дуже велика — життя наших захисників”. 

Раніше навіть були спеціальні “польові агенти”, які ходили по секондхендах і скуповували все придатне для плетення, але тепер центр замовляє тканину з Дніпра. За словами Олени, найкращою основою для сіток є спанбонд, адже цей матеріал легкий, самозгасний, а також майже не промокає.

Благодійний фонд “ДОБРО-ДІЇ” регулярно проводить збори на тканину через соцмережі. Тільки на спондбонд кожного місяця організація витрачає по 30 000 гривень, адже один рулон коштує 5000 гривень, а запити на сітки дуже різні.

На смужки рулони зазвичай нарізають “домашні добровольці”. Це люди, які прагнуть допомагати, але не мають змоги приходити особисто. Хтось бере та приносить тканину сам, а до когось приїздить водій, аби передати чи забрати нарізку. 

Робоча сировина

Для того, щоб тактична сітка насправді виконувала маскувальну функцію, необхідно мати тканини багатьох кольорів й ретельно їх компонувати: 

“Навіть, коли ми робили зимові сітки, – здавалося б, логічно, що вони мають бути білі, – ми використовували 9 відтінків білого: біло-чорний, біло-жовтий, біло-коричневий, біло-сірий і так далі. Для зелених сіток теж є ціла палітра. Часто хлопці просять додавати багато чорного і коричневого, бо на фронті в принципі немає таких зелених кольорів, як ми тут у тилу звикли бачити. Там вся земля у вирвах, дерева понівечені, всюди багнюка”. 

Таблиця актуального завдання

Коли військові звертаються до “Маскувальних фей” із замовленням, то волонтери одразу розпитують про тамтешній ландшафт, часом навіть пропонують знайти схожу місцевість і надіслати фото: 

“Дуже важливо мати візуальне уявлення про локацію. Приміром, одного разу хлопці замовили сітку бірюзового кольору. Це незвично, правда? Ми теж спочатку здивувалися. Потім глянули фотозвіт, а там лісок березовий і тіні падають так, що воно дійсно просто ідеально підходило”, – зазначає Олена. 

За півтора року війни в центрі багато що змінилося. Більшість змін – на краще, але зізнається організаторка, через спад суспільної активності, знизився й темп роботи:

“Минулого року людей приходило скільки, що ми їм шукали додаткову роботу, а зараз шукаємо людей, бо не встигаємо. Військових доводиться ставити в чергу. Тобто, якщо вони замовляють сітку сьогодні, то отримують її аж через місяць. І то не знати, чи їм ця сітка досі актуальна. Найгірше відчуття – це коли ти дзвониш, щоб відправити, а забирати вже нікому”, – розповідає Николин. 

За умови, що плетуть десять людей, сітку стандартного розміру (4Х6) можна зробити за 12 годин. Але замовлень наразі стільки, що за одну сітку переважно беруться дві людини й плетуть її впродовж трьох днів. 

Зараз “феї” мають замовлення на 72 сітки, а це – майже 2 500 м². Попереду – ще більше роботи, адже “найвищий” запит припадає якраз на міжсезоння, оскільки завбачливі командири вже відтепер готуються до зими.

У серпні волонтери закуплять білу тканину, а з кінця вересня почнуть плести зимові сітки. 

Популяризація 

Аби залучити у волонтерську сім’ю якомога більше людей, “феї” вдавалися до усяких способів: розклеювали оголошення на під’їздах, роздавали буклети, “крутили” рекламу по місцевому телебаченню й просили священників розповідати про плетіння в церквах. 

Писали також місцевим блогерам, але безрезультатно:

“Під час нашого першого офіційного збору ми зверталися до п’ятьох франківських блогерів за розголошенням і від жодного не отримали відповіді. Причому, ми ж навіть не грошей у них просили, а просто, між іншим, згадати про збір. Далі вже й не намагалися достукатися, бо що то за інфлюєнсери, якщо вони не декларують свою громадянську позицію під час війни?”, –ділиться роздумати Олена. 

Найкраще для популяризації справи діє літня локація у парку імені Тараса Шевченка. Щовихідних волонтери приїздять туди вантажівкою, привозять дві триметрові рамки, тканину та інструменти. Годину розкладаються й годину складаються. Працюють з 12:00 до 18:00. Оленка Николин зауважує, що цей процес дуже енергозатратний, зате дієвий:

“Людина йде собі, п’є лимонад і тут бачить – щось плетуть. Вона раз спробує, з кимось подружиться, а потім вже свідомо почне приходити. Це я з практики знаю”, – каже Олена. 

“Маскувальні феї” в міському парку, Фото з фейсбук сторінки “Маскувальних фей”

Саме так до “Маскувальних фей” потрапила волонтерка Оксана:

“Я гуляла в суботу в парку, побачила, що плетуть сітки, й підійшла. У них тоді ще ярмарок був. Я купила собі прапор, з яким, до речі, потім піднялася на Говерлу. Якраз Таня продавала, я запитала у неї щось про сітки, ми розговорилися, а потім підійшла Олена й запропонувала спробувати. І ось вже скоро рік як я тут”, – згадує дівчина. 

Волонтерка Олена

У парку “феї” роздають листівки з адресами волонтерських центрів – не тільки своїх, а всіх, що працюють по місту. Йдеться про збір їжі чи екіпірування. Олена не бачить сенсу конкурувати з іншими центрами, адже, за її словами, всі ми працюємо на спільну перемогу:

“Мені, загалом, байдуже, чи друкувати дві локації, чи десять. Папір усе витримає. Якщо людина живе на Пасічній, і я розумію, що до нас вона не прийде, але точно хоче допомогти, то чому б мені не спрямувати її там поблизу на виготовлення батончиків? Наша мета – залучити якомога більше людей саме до волонтерського складу мислення”, – пояснює співорганізаторка Олена Николин.

Як стати “феєю”

Якщо ви хочете долучитися, то детальнішу інформацію можна дізнатися на сторінці волонтерів у мережі БО «БФ «ДОБРО-ДІЇ» – ВЦ «Маскувальні Феї».

В Івано-Франківську “Маскувальні Феї” мають дві основні локації, а по області – ще десять філій. 

Міські центри розташовані за адресами:

• на вулиці Вовчинецькій, бібліотека-філія №1 ЦМБС;
• на Максимовича, 15, в приміщенні рибної бази “Лоцман”.

Фото: Юрій Валько та фонд

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.