"Патріотична цукерка" – волонтерська ініціатива з Івано-Франківщини, Під час неї виготовили більше ніж 2 тонни солодощів для українських захисників, провели десятки майстер-класів і залучили до благодійної справи тисячі небайдужих. 

Пошуки рецепта  

За словами засновниці проєкту Лесі Дикун, "Патріотична цукерка" планувалася як заняття на кілька тижнів. Дитяча фотографка, за її словами,  придумала готувати солодощі для військових, коли у їхньому волонтерському центрі не вистачало матеріалів для регулярного плетіння маскувальних сіток для наших військових:

"Коли зрозуміли, що завтра не збираємося, то постало питання: "а що робити?". Кожен хотів бути чимось корисним, особливо діти. У дорослих є професія, якісь домашні справи, а молодь не мала куди себе подіти – весь час у новинах. Спочатку думала, це на тиждень-два, просто перебитися якоюсь роботою, поки немає тканини. Ніхто й не уявляв, що це зайде так далеко", – пригадує керівниця центру Леся Дикун.

На фото засновниця проєкту “Патріотична цукерка” Леся Дикун

Того ж вечора волонтерка взялася шукати в інтернеті рецепти солодощів без випічки – щоб не бути прив'язаними до духовки. Обрала "шоколадну ковбаску" й одразу подзвонила подрузі Марії Кондрат:

"І вона мене підтримала. Ми переписувалися десь до 11 години вечора, майже до півночі. Марійка навіть вдома пробувала щось колотити. А наступного дня докупили продукти, потім зібралися з дівчатами й почали готувати", – згадує Леся. 

Волонтерка дуже завдячує соцмережам у розвитку "Патріотичної цукерки". Коли найперша пробна партія цукерок була готова, волонтерка поділилася фотографіями й короткою розповіддю зі своїми підписниками: 

"Я маю досить активну аудиторію в фейсбуці. І, здається, вони сприйняли цей задум серйозніше, ніж ми самі", – жартує Леся. –  "Буквально за два дні мені на карту скинули 10 тисяч гривень. Тоді я відчула, що шляху назад вже немає. Усі ці люди повірили в нас, тому хотілося виправдати їхні сподівання".

Серед підписників знайшлися й кондитери, вони порекомендували викреслити з рецепта молоко, аби продовжити термін придатності, а військові запропонували додавати більше горіхів для калорійності. Нинішню формулу "Патріотичних цукерок" Леся з волонтерами вивели шляхом постійних експериментів: 

"Ми безліч разів щось міняли, коригували та випробовували. Я ставила одну цукерку на сонце, іншу – в холодильник, а ще одну – просто на кухні. Казала чоловікові: "якщо щось, то я йду куштувати", щоб знав що зі мною. До речі, мій чоловік нам змайстрував формочки, щоб всі цукерки мали однакову вагу і розмір. І якось так, поступово, це стало на "конвеєр", – розповідає Дикун. 

Наразі рецепт “Патріотичної цукерки” має такий вигляд:

• подрібнене печиво “До кави”;
• масло;
• цукор;
• какао;
• вода;
• арахіс/волоський горіх/мигдаль/соняшникове насіння/родзинки;
• “секретний інгредієнт” (насправді це дві ложки горілки). 

“Я коли на “ICTV” сказала про секретний інгредієнт, то мені стільки народу дзвонило й писало. Питалися: “а що то таке?”. Вони думали, там справді щось надзвичайне, а то горілка, щоб подовжити термін придатності. Ми працюємо з дітками та, щоб не казати, що то горілка, називаємо її секретним інгредієнтом”, – сміється Леся.

Місцевий бізнесмен Михайло Яцев’юк постачає центру продукти за собівартістю. Організаторка каже, що це дуже допомагає, бо вони закуповують багато печива “До кави”, а так на ящику вдається зекономити близько 30-40%. Масло та какао завжди беруть однакового бренду, бо з часом підібрали ідеальну жирність і консистенцію. Проте з горіхами є деякі складності: 

“Люди передають багато горіхів, ми їм вдячні, але не встигаємо це все лущити. Скажу так, моя основна робоча сила – це діти, а вони як лущать, то ще три кілограми йде у відхід. Крім того, це небезпечно, бо треба брати або ніж, або молоток. Тому, будь ласка, приносьте вже лущені горіхи, це дуже спростить нам життя”, – пояснює Леся Дикун. 

Щоправда, із чищенням горіхів часто допомагають пенсіонери:

“У нас у селі є пара стареньких, ми їм привозимо горіхи, вони сидять лущать, а потім віддають нам готові”, – каже Леся Дикун. 

Всі ці небайдужі люди, вважає організаторка, також є важливою частиною проєкту. За її словами, “Патріотична цукерка” розвивається не тільки завдяки тим, хто готує солодощі, але й тим, хто опосередковано сприяє спільній справі. Наприклад, благодійники з Отинії нещодавно забезпечили волонтерів гумовими рукавичками, а поліграфічна компанія “Пагорб” ще з моменту заснування “Патріотичної цукерки” безплатно друкує етикетки (до слова, логотип Леся розробила власноруч):

“Ми якось рахували, то вже в таких тисячах воно надруковане, а вони з нас беруть гроші лише за папір – без вартості друку. Коли ми тільки починали цим займатися, все було закрито. Я до них подзвонила, кажу: “нам треба етикетки, бо ми тут придумали таку класну штуку” і директор особисто приїхав, щоб нам це видрукувати”, – ділиться спогадами Леся Дикун. 

А якщо говорити про тих, хто, власне, і готує цукерки, то це переважно діти. Вже понад рік волонтерський штаб розташовується в Лесі вдома – у селі Ворона на Коломийщині. Щотижня сюди навідується щонайменше десятеро дітей: 

“У нас є свій чат, я їх запрошую в певний день на певну годину. Дрібню все, розкладаю інгредієнти. Діти приходять, їх вже чекають бутерброди з чаєм, бутерброди я  роблю завчасно, щоб вони поїли собі після школи. Це вже наша така традиція. Працюємо три-чотири години, потім вони йдуть додому, а я ще прибираю”, – розповідає Леся Дикун. 

Керівниця проєкту впевнена, що доля України в руках сучасної молоді, тому навіть з найменшими дітьми необхідно розмовляти про війну: пояснювати їм хто на нас напав і хто нас захищає.

На її переконання, найкраще, що батьки зараз можуть зробити для майбутнього своїх дітей – це дати їм привід відчути, що вони теж зробили вклад у перемогу:

“Є дітки, які в п’ять років знають, що намалювати чи написати на листівці військовому. Я завжди їм кажу, що наша сила в єдності. Ми не ховаємося в тилу, а тримаємо тил. Дітей не варто відгороджувати й позбавляти можливості робити свій внесок у спільну перемогу. Нехай маленький, але їхній. Ви б бачили як вони радіють! Я й сама іноді зі сльозами на очах дивлюся фотографії від військових, а уявіть як це дитині, коли вона там впізнає свій малюнок чи чує подяку за цукерки”, – каже Леся Дикун.

Саме через усвідомлення того, скільки щастя дітям дарує допомога військовим, і наскільки ця допомога цінна для самих військових, Леся проводить виїзні майстеркласи у школах і таборах. Волонтерка радо зголошується на запрошення, але наголошує, майстеркласи – це не показове дійство. Патріотичне виховання дуже важливе, але основна мета – зготувати якомога більше цукерок:

“Найкраще залучати і старші, і молодші класи, бо готуємо ми від трьох до чотирьох годин. Малечі цей процес цікавий, але вони швидко виснажуються, тому бажано, аби були й старшокласники. Ще одна необхідна умова – це морозильна камера. Всі інгредієнти ми привозимо з собою, від шкіл треба тільки морозилка, щоб продукти не зіпсувалися”, – пояснює керівниця проєкту. 

Семирічній Домініці подобається готувати. Вона вкладає солодку масу в формочки, а тоді акуратно викладає готові цукерки на тацю. Дівчинка каже, ці цукерки точно припадуть до смаку військовим: 

"Тут є горішки й смачний шоколад. Такі цукерки сподобаються всім, навіть дорослим. Вони не можуть ходити в магазин і купувати собі що хочуть, тому будуть раді. Це домашнє і корисне", – каже Домініка. 

Коробочки – витвори мистецтва

Кожну окрему цукерку волонтери запаковують у синьо-жовту обгортку, а тоді складають їх в особливі коробочки:

“Ми з Марійкою, чисто навмання, замовили в інтернеті крафтові коробочки. І так пощастило, що в одну, ніби на замовлення, вміщаються рівно 40 цукерок. Якраз партія”,  – сміється волонтерка. 

Але ідеальна місткість – це зовсім не те, що робить упакування особливим. По-справжньому цінними коробочки стали після того, як донька Лесі “підкинула” ідею для дизайну: 

“Вона взяла коробочку, сіла за стіл і почала перемальовувати картину, яка висіла на стіні. А я дивлюся й думаю: “це ж крута тема”. Я закинула її малюнок у фейсбук і написала: “хто має бажання помалювати – будемо раді”, – розповідає засновниця проєкту. 

Згодом до оздоблення коробочок доєдналися школи та художні гуртки зі всієї області:

“Місцеві діти прибігають до мене, беруть пару коробок і потім приносять вже розмальовані. Хтось малює фарбами, хтось олівцями, хтось фломастерами. А головне, що звідусіль. Наприклад, з Тисмениці є дівчинка Настя, вона малює маркерами різних тваринок і так гарно з мамою підбирають тексти, що Настині коробочки навіть окремо замовляють”. 

Осторонь не залишилися й бабуся організаторки: 

“Їй скоро 88 років, а вона сидить і розмальовує коробочки. Хлопці теж просять спеціально її роботи відправляти, бо вона малює, знаєте, у такому давньому українському стилі: козаків, дівчат у вишиванках, сільські пейзажі”, – каже Леся. 

Керівниця “Патріотичної цукерки” впевнена: головна місія їхнього проєкту полягає у тому, щоб дарувати військовим позитивні емоції та турботу. За її словами, їжа на фронті – важлива, але для людей, які перебувають за сотні кілометрів від дому й щодня ризикують власним життям, не менш важливо відчувати, що їхні зусилля не сприймаються як належне: 

“Якщо ми знаємо до кого їде посилка, то завжди стараємося ще й коробочкою підкреслити, що тут їх люблять і про них думають. До мінометників коробочка йшла – робили тематичний малюнок, а від них вже отримали фотографію міни підписаної “від Патріотичної цукерки”. А для дівчат військових на коробочці малювали квіти. Повірте, їм це дуже цінно. Знаю історії, коли хлопці ці коробочки з позиції на позицію перевозять, зберігають там якісь свої речі й на згадку навіть додому забирають”, – розповідає Леся. 

Окрім солодощів у стандартний набір “Патріотичної цукерки” обов’язково входять ще й “послання до захисника”. Це можуть бути листи чи ті ж малюнки, проте вже на папері. 

Про те, як глибоко військові цінують дитячу підтримку, Лесі відомо не з чуток. Разом з маленькими волонтерами вона регулярно навідується в госпіталі до захисників: 

“Майже в кожного військового є своя папка з малюночками та записками. А у реабілітаційних центрах, де хлопці перебувають довше, вони їх вішають на стіну біля ліжка. Тому я завжди закликаю вчителів і діток малювати щось чи писати. Ми надсилаємо абсолютно всі картинки й листівки, які нам передають. Був навіть цілий зошит, де дівчинка ділилася своїми переживаннями та розказувала, за що вона вдячна ЗСУ. Цей зошит 100% до когось потрапив і тепер цей “хтось” знає, що для дитини він – супергерой”, – зазначає Леся Дикун.

Волонтери навідуються до військових у реабілітаційні центри

А самі військові не раз приходили до Лесі додому побачитися з дітьми й особисто подякувати за турботу:

“Все почалося з того, що Іван, воїн з нашого села, приїхав у відпустку й сказав, що хоче зустрітися з дітками, які готують цукерки. Ми з ним домовилися на коли прийти, але дітям я не казала – це був сюрприз. Вони так зраділи, як його побачили! Він розповідав всякі історії про побратимів, про цукерки, і тут раптом з військового квитка дістає такий вже потертий, старенький листочок, який ми колись поставили в коробку. Ми всі тоді плакали, бо це був доказ, що все не просто так. Якщо він стільки часу той листочок зберігав – значить ми все робимо правильно”, – ділиться спогадами керівниця проєкту “Патріотична цукерка” Леся Дикун.

На фото військовослужбовець Іван Нестерук з дітьми 

Іван Несторук розповів, що для нього та його побратимів дитячі малюнки та цукерки – ніби талісмани:

"Ми носимо їхні малюнки у "бронику", а цукерки беремо з собою на пости. Леся мені прислала фотографію нашу з ними... Важко навіть словами сказати, як це. Це як Різдво для нас, це не може не розчулювати. Ви ж бачили, які там малесенькі є? Ті діти, замість того, щоб гратися й радіти дитинству, сидять і готують нам цукерки. Це дуже мило, але й дуже страшно, бо вони вже в такому віці розуміють, що таке війна. Розуміють, що десь там, далеко від дому, є люди, які чекають їхніх солодощів і малюнків", – говорить військовослужбовець Іван Нестерук. 

Фото Юрія Валька

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.