Кінозал на колишньому смітнику та свічки від переселенців. Як Новоукраїнка змінюється під впливом документального кіно
28 — 11 — 2023
/Кропивницький
665
Альона Мартинюк
Альона Мартинюк
Автор
всі статті автора

Розповідаємо, як Мережа кіноклубів документального кіно DOCU/CLUB заохочує людей в українських містах і селах самостійно розв’язувати локальні проблеми та яких результатів вдається досягти.

Культура, війна, волонтерство

Знайомтесь із Тетяною Савою з Новоукраїнки на Кіровоградщині, яка працює на двох роботах, волонтерить для потреб ЗСУ в місцевій пекарні, а ще вона модераторка кіноклубу документального кіно.

Кіноклуб медіапросвіти з прав людини Docudays UA “Docu Club NA” створили при громадській організації “В єднанні сила”, її Тетяна з однодумицями заснували в рідному місті.

“Активна волонтерська діяльність ніби і втомлює, але й наповнює. Є основна робота, яку потрібно виконувати – я заступниця директора з навчальної роботи Центру творчості й керівниця дитячого гуртка «Оберіг»”, – пояснює Тетяна. 

Також вона викладає в місцевому ліцеї образотворче мистецтво. Здавалося, її графік роботи уже не вмістить додаткову діяльність, але коли під час однієї з освітніх поїздок до Кропивницького Тетяна познайомилась із документальними фільмами Мережі DOCU/CLUB, одразу подала заявку на створення кіноклубу.

Далі підписала кілька меморандумів про співпрацю: з міським головою, службою сім’ї молоді і спорту, центральною бібліотекою міста. Фільми на різні теми для різних вікових категорій Тетяна показувала і в школах, і на гуртках – усі, хто бажав познайомитись із документальним жанром, отримали таку можливість.

Кіно і свічки для переселенців

Місто Новоукраїнка Кіровоградської області невелике – тут трохи більше ніж 16 тисяч жителів. Після початку повномасштабного вторгнення Новоукраїнка прийняла близько 2 000 нових мешканців, проте не з доброї причини – до міста почали приїжджати внутрішні переселенці, які були змушені залишити свої домівки через російську агресію.

З початку повномасштабної війни Росії проти України організаторки ГО “В єднанні сила” стали волонтерками воєнного стану. Вони працювали в центрі надання гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям, у швейній майстерні, плели маскувальні сітки, приймали допомогу від місцевих жителів, розвантажували гуманітарні вантажі, формували й видавали продуктові та гігієнічні набори новоприбулим до міста людям.

Для переселенців почали приводити до ладу покинуті будинки – наразі 90 людей мешкає в 17 новооблаштованих оселях.

“До нас приїхали класні люди, ми їх покликали в кіноклуб. Їх треба було “витягти із чотирьох стін”, бо багато хто закрився в собі й майже не виходив з дому. Жахи, які вони пережили, тікаючи від бомб, залишаючи свої домівки, нікуди не поділись – і ми хотіли, щоб хоч на кінопоказах люди могли розслабитися і відволіктися.

У нашому місті тяжко адаптуватися. Містечко невеличке, підприємств немає, а значить, немає і роботи. Люди затримуються в місті тільки через безплатне житло. А ми в кіноклубі через документальне кіно і творчість надихаємо їх шукати нові ідеї для самореалізації”, – пояснює Тетяна.

У місті вже працював сімейний хаб, де люди могли відпочити, поспілкуватися та вийти зі своїх “чотиристінних” бульбашок. Після перегляду документальних фільмів переселенцям надсилали ґуґл-форми з опитуваннями, чого їм бракує – і зрозуміли, що люди, крім фінансової підтримки, мають потребу творчого самовираження.

“Якось під час тривоги ми сиділи з дітками в підвалі й переглядали фільм «Габріель повідомляє із чемпіонату світу» нідерландської режисерки Ельс ван Дріль. У фільмі йдеться про звичайну дитину, яка живе в такому ж маленькому містечку, як наше. У його місті починаються проблеми, його містечко хочуть зруйнувати й збудувати магістральну дорогу, але Габріель не пасивний спостерігач. Він намагається діяти й рятувати своє місто, свій район, свою вулицю. Ми з дітьми говорили про те, що коли ти діяч, творець, то в тебе з’являється сила, твій талант розквітає, ти можеш зробити для свого містечка щось справді важливе”, – розповідає Тетяна.

Так після обговорень у кіноклубі народилося кілька майстерень: свічковаріння, створення екосумок, флористики, навчання макіяжу. Активісти хотіли, щоб внутрішньо переселені люди отримали нові практичні навички у творчості, а їх згодом можна буде монетизувати та створити додатковий дохід. Деякі із цих ідей у розробленні, деякі вже в процесі реалізації – Тетяна зі своїми колегами постійно в русі, намагаються максимально допомогти людям втілити їхні мрії.

“А для діток ми зробили акцію «Ні поліетилен». Зі старих футболок та майок пошили круті шопери, вийшли в центр міста і просили кожну людину, яка йшла з пакетиком, обміняти його на красиву екосумку. Емоції людей були такі позитивні, такі вдячні, що це й складно переказати!” – розповідає активістка.

Кінозал на звалищі

“Транспортний зв’язок із віддаленими мікрорайонами в нашому місті дуже поганий. Автобуси їздять рідко, я дістаюсь до центру пішки десь за 40 хвилин. Як за таких умов залучити людей, особливо старших, до перегляду документальних фільмів? Але знайшли спосіб”, – розповідає Тетяна.

Один із пустирів міста люди давно перетворили на сміттєзвалище. Але місцева молодь згуртувалася, долучила мешканців із віддалених мікрорайонів – і поле, яке засмічували роками, прибрали за кілька днів. Місцева влада підтримала ініціативу і замість величезного сміттєзвалища в Новоукраїнці з’явився красивий спортивний майданчик.

Саме там Тетяна хотіла організувати для всіх мешканців міста перегляд фільмів просто неба, проте не знайшла коштів на цей проєкт. Але на допомогу їй прийшли діти.

Якось на гурток до Тетяни прийшов навчатися хлопчик з особливими освітніми потребами – він мав проблеми з розвитком моторики. Викладачка дуже довго працювала з ним, підбирала спеціальні творчі практики, щоб допомогти.

“І коли саме ця дитина запропонувала створити вуличні меблі для нашого кіноклубу у віддаленому мікрорайоні, я ледь не заплакала”, – згадує жінка.

Меблі з підручних матеріалів робили гуртом. Кінотеатр просто неба запрацював. На перший перегляд документального фільму прийшло понад 60 глядачів – це стало святом для всього району.

Люди були раді, що на них звернули увагу та організували такий захід. А Тетяна мала стільки організаційної та модераторської роботи на першому показі, що навіть не встигла зробити фото – не вистачило рук.

Адвокаційний проєкт

У 2020 році Тетяна Сава, за підтримки Мережі DOCU/CLUB, ініціювала адвокаційний проєкт для протидії булінгу. Тетяна працювала над ним у колаборації з місцевим відділом освіти.

“Було важливо пояснити освітянам природу цього явища: як виникає булінг, як діяти, якщо зафіксували його в школі. Говорили, як його розпізнати, побачити найперші прояви. Я переконалася, що перегляд і обговорення такого фільму, як, скажімо, “Булер” американського режисера Лі Гірша, може бути більш ефективним у роботі з дітьми, ніж звичайна лекція на тему булінгу. Упродовж кампанії ми показували освітянам та учням документальні фільми й продовжуємо це робити до сьогодні”, – пояснює Тетяна.

Ефективною під час адвокаційної кампанії була і співпраця з експерткою та тренеркою правозахисної організації “Ла Страда” Світланою Моргун, що долучалася до обговорень та дискусій після показу фільмів.

Добрі історії

Уже після початку повномасштабного вторгнення Росії під час однієї із зустрічей у кіноклубі Тетяна запропонувала учням подивитися фільм “Казка про Коника” режисерів Уляни Островської та Дениса Страшного. Фільм розповідає про монаха, який під час війни пише добрі історії. Тетяна подумала: а чому б не зробити те саме з “її” дітьми? Чому б не записати добрі історії, які стались у місті від лютого 2022 року?

“Ми зібралися і почали працювати – зістарили папір і зробили “пергамент” за допомогою заварної кави, а потім кожному роздали ці аркуші. І діти записали на них власні добрі справи, які вони зробили для людей, тварин та природи під час війни”, – розповідає модераторка кіноклубу.

Тетяна впевнена: просто показати фільм недостатньо, особливо в роботі з дітьми. Якщо людей не зацікавити, вони не прийдуть до кіноклубу вдруге. Тому на показах вона має ґрунтовно пропрацьований план роботи для кожної вікової категорії – з ретельно підібраними арт вправами, можливим переліком експертів, питаннями для дискусій. Усе це, на її думку, потрібне, щоб люди глибоко занурилися у фільм, прожили його і зробили висновки.

Так, переплітаючи два мистецтва – кіно й образотворчу діяльність – Тетяна Сава творить у  рідному місті спільноту активних і небайдужих людей.

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації й не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
1019
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
948
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
928
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
926
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
1261
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
1197
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
1359
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
983
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
1193
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook