Артур Дронь — 23-річний уродженець Прикарпаття. До великої війни жив у Львові, вивчав журналістику в Франковому університеті, працював у видавництві «Старого Лева», друкував власну поезію. Згодом хлопець добровільно взяв до рук зброю, аби боронити Україну.

Нещодавно Артур зустрів на фронті вже другий день народження. Паралельно з боями на "нулі"  у складі 125 бригади ТрО написав і видав свою другу збірку "Тут були ми". Всі надходження з тиражу він передав Фонду "Голоси Дітей". Благодійний збір проводив й на власний день народження, сподіваючись зібрати 73 тисячі гривень, а вдалося — аж удвічі більше. 

У розмові з журналісткою Жанною Головенко Артур Дронь розповів, чим займався до фатального 24 лютого й чому пішов воювати. Поділився роздумами про екзистенційну кризу на передовій, про значення культури у  війні, а також планами.  

Народжений не для війни

Артур не пам'ятає моменту, коли усвідомив, що хоче займатися творчістю. Здається, ця ідея, ніби тінь, — була при ньому завжди. З дитинства хлопець багато читав і писав, а згодом вступив на журфак Львівського університету. На магістратурі влаштувався працювати у видавництво "Старого Лева", де організовував презентації письменникам й писав тексти про їхні книги. 

Але найбільший хист Артур Дронь має до поезії. У 17 років взявся за написання віршів, а до 20 вже видав першу збірку “Гуртожиток №6”.

Обов’язок 

Незабаром  поет поставив на паузу свою творчість і вирушив на Донеччину захищати державу від окупантів. Артур зізнається: у те, що росіяни наважаться на повномасштабний наступ, не вірив до останнього. Бо не міг собі уявити таку глобальну й жорстоку війну в центрі сучасної Європи. Та коли   вторгнення  сталося, наступного ж дня пішов у військкомат — іншого варіанту не бачив:

“То є очевидна і закономірна реакція людини. От прийшли росіяни й хочуть вбити мою маму, моїх рідних і друзів. Як я можу їх не захистити? Ніколи не сприймав це за героїзм. Звичайно, хлопці й дівчата,  мобілізовані на самому початку,  дуже втомилися. Ми потребуємо заміни, але то було єдине можливе правильне рішення”, — каже Артур Дронь. 

З університетської аудиторії хлопець потрапив на військові навчання, де й дізнався “як тримати автомат”. Поряд з ним тренувалися такі ж “невігласи” у військовій справі, але професіонали в чомусь своєму. Люди, які залишили вдома бізнес, освіту, сім’ю й поїхали вчитись убивати тих, хто прийшов вбити нас: 

“Серед моїх побратимів є механіки, ковалі, науковці й дизайнери.  Усі ці люди настільки різні, але об’єднує їх одне — усвідомлення загрози смерті для близьких і бажання їх захистити. Для цього не обов’язково бути військовим експертом.  Обов’язковим було тільки оце розуміння. Це те, що об’єднує найбільше”.

Артур узяв собі псевдо “Давид” і став стрільцем окремої бригади тероборони ЗСУ. Провоював в гарячих точках на Донеччині 11 місяців, а коли батальйон фактично розбили, їх перевели до Харківської області:

“Там не такі насичені бойові дії. Немає штурмів, хіба що артилерійські обстріли. Можна сказати, після попередньої локації для нас це можливість передихнути й відновитися, щоб потім знову вирушити на важчі напрямки”, — каже військовий.

Окопне мистецтво

З початком великої війни Артур зневірився у письмі та читанні:

“Мене вганяло в розпач, що зараз стоїть питання життя і смерті, а література ні вбити, ні врятувати життя не може. Але зрештою зрозумів, що вона не має ні вбивати, ні рятувати. У неї інша функція, але також важлива. Якщо порівнювати мою другу книжку і першу збірку, то друга наче  написана іншою мовою. Я дуже тішуся, що все-таки ту мову знайшов і зрозумів, що література важить”, — розмірковує Артур Дронь. 

За кілька місяців на фронті віршів назбиралося на збірку — “Тут були ми”. Автор обрав таку назву, бо хотів передати спільність українців, попри різність наших досвідів:

“Мені було дуже важливо, щоби назва засвідчувала різноманіття голосів. Там є вірші не тільки про військових. Є від імені цивільних, звертання і прощання з загиблими, розмови з дітьми або слова дітей. Мені хотілося наголосити, що весь наш біль — спільний. Ми по-різному бачимо війну, по-різному проживаємо, але ніхто з нас не є з цим болем сам. Оце різноманіття і  спільність голосів мені хотілося вкласти і у зміст, і у назву книжки“, — пояснює автор.

Всі вірші зі збірки Артур написав на фронті, але наголошує — це поезія не про війну, а про людей, “які люблять більше, ніж бояться“:

“Головне не те, що  сталася війна, а те, що під час війни сталося конкретно з нами. Ми всі різні, але ми об’єдналися. Скажу так: це книжка про воєнний час, але не про війну. Війна — то про росіян, а те як ми справляємося з їхньою війною — оце про нас. Суть не в тому, що на нас напали, а в тому, що ми лишилися тут і як захищаємося”. 

Культура як щит 

Артур впевнений, культура — це символічний кордон, що підтверджує окремість і позначає присутність нації на тій чи іншій території. Ця межа між своїм і чужим особливо актуальна для України, адже по сусідству з нами  величезна імперія, котра поглинає держави через привласнення їхньої спадщини й насильницьке насадження своєї:

“Це війна всього — не тільки автоматів. Це війна літератур, музики, дизайну… Зараз чітко видно, що Стус — наш письменник і ми з ним разом можемо воювати. А, припустимо, якийсь там Бродський на тлі цих подій ще більш явно має вигляд  їхнього, це “рускій” поет, ми і проти нього воюємо також. Культура зараз мала б нагадувати нам про нашу окремішність, нашу персональність — це ж якраз те, що називають ідентичністю. Щоб ми ні з ким себе не плутали й були собою. Щоб тут були ми, можна сказати”, — ділиться роздумами поет. 

Артур не відносить себе до когорти потужних українських діячів слова, але значно об’єктивніше про його вплив на процеси в країні говорять факти. Книга “Тут були ми” знайшла чималий відгук в літературній спільноті, серед військових і серед цивільних українців.

Поезію Артура Дроня вже переклали англійською, польською, італійською, литовською, фінською, норвезькою, білоруською, естонською, іспанською та французькою мовами. До слова, власне його вірш про загиблого побратима “Доку” й цитувала прем’єр-міністрка Італії Джорджа Мелоні на прес конференції з Президентом України.

А іншу Артурову лірику “Лука” поклав на музику український композитор та літератор Віктор Морозов, найбільш відомий за перекладами усіх книг про Гаррі Поттера.  

Не лише воює, а й волонтерить 

Така популярність творчості Артура Дроня має подвійну користь. Насамперед це чудова репрезентація України на міжнародній арені. А крім того, всі авторські надходження й прибуток з продажу Артур спрямував до Фонду “Голоси дітей”, він надає психологічну допомогу дітям, що постраждали від війни.

“Я хотів, щоб ця книжка діяла трошки більше, ніж книжки зазвичай діють. Тому вона є повністю благодійною. Ні я, ні видавництво не заробляємо з цієї книжки, а все віддаємо Фонду “Голоси дітей”. Там працюють з дітьми ВПО, дітьми, які втратили рідних через війну…. Фонд забезпечує безплатні заняття, сесії від хороших, професійних психологів. У цю свою справу вони вкладуть також кошти, які ми передамо з продажу книжки”. 

Для БФ “Голоси дітей” Артур проводив збір і у свій 23-й день народження. Збирав для Фонду, а ще на ремонт автівок для їхньої бригади. Попередній день народження він також зустрів в окопах. Замість святкування  вони з побратимом тоді тікали від ворожого дрона: 

“Ми зі Шнапсом застрибнули в ямку і після чергового вибуху я сказав, що це не зовсім ідеальний день народження. Шнапс відповів: “А в тебе день народження? Ну, дай Бог, щоб не останній”. І то був таки не останній”, — пригадує військовий. 

З нагоди 23-го дня народження Артур хотів зібрати 73 тисячі гривень. 50 тисяч — своїй бригаді, а символічні 23 тисячі планував передати дітям.

Однак за добу на його “банці” назбиралося аж удвічі більше. До кінця збору сума пожертв склала 167 тисяч гривень, тож довелося вигадувати план “Б”.

Благодійному фонду “Голоси дітей” він спрямував 33 тисячі гривень. Ще 40 тисяч переказав колезі Марії Хоменко, яка в ті дні збирала на потреби підрозділу свого батька.

“Змогли закрити збір Марії так, аби хлопці з підрозділу її батька теж отримали трохи більше, ніж планували”, — додає Артур. 

А 94 тисячі залишили на ремонт автівок. За них куплять запчастини, оплатять роботу майстра і ще довго заправлятимуть відремонтований транспорт.  

“Дякую усім, хто долучився до цього збору і так зворушив у той день”, — звертається до небайдужих поет-боєць Артур Дронь. 

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.