Тимчасові батьки: як живе патронатна родина у селі неподалік Диканьки
23 — 06 — 2020
/Полтава
1177
Сергій Жук
Сергій Жук
Автор
всі статті автора

Патронатна родина – відносно нова форма опіки над дитиною. Вона - для забезпечення захисту прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може проживати разом із батьками або іншими її законними представниками. У 2016 році був прийнятий  Закон, що вперше в українському законодавстві закріпив таку сімейну форму влаштування дітей  як патронатна сім’я.

На Полтавщині два роки тому з’явилися перші такі сім'ї. Як живеться патронажній родині і яким  недитячим може бути дитинство розповіла Алла Тарасюк – «мама за наймом».

Це наша друга мандрівка до Диканьки, місця де мимоволі згадуєш і  «Вечори на хуторі….», і «Сорочинський Ярмарок», і, здається, майже вчора гетьман Мазепа гостював тут у полковника Кочубея та закохався в його доньку-красуню. 

Диканька Арка Кочубеїв

Сьогодні поряд з цією давниною живуть люди не байдужі до чужої біди, люди які допомагають дітям зі складною долею повернутись у дитинство.

Розповідає Алла Тарасюк:

Після того, як ми з чоловіком пройшли відбір до програми,  щоб стати патронажними батьками, треба мати досвід виховання рідних дітей, дозвіл від них та власне житло, почалося навчання у Полтаві. Разом з нами готувалися стати патронажними вихователями ще три подружні пари. Ми і тепер підтримуємо контакти між собою, допомагаємо один одному чим можемо. 

Перед тим, як взяти дітей на виховання, обладнали кімнату, привезли від своїх онуків іграшки для малюків та все, що потрібно для школи старшим дітям: книжки, олівці, зошити та альбоми для малювання.

Першими нашими вихованцями були братик і сестричка – 9-місячний Владик і 8-річна Оля. Їх вилучили від матері тому, що останній мамин “кавалер” ганявся за нею п'яний з ножем по подвір'ю. Офіцер ювенальної поліції разом з представниками служби привезли дітей до нас. Спершу ми намагалися допомогти цій жінці зберегти дітей, запрошували до себе, пропонували переночувати у нас, щоб вона могла побути з дітьми, але все марно. Вона продовжувала пиячити зы своїми черговими “чоловіками”. Тож суд позбавив її батьківства.

Діти прожили у нас майже рік. Владик почав ходити, вчився вимовляти перші слова. З ним не було ніяких проблем, крім тих, що зазвичай виникають в сім'ї, де підростає малюк. З Олею було складніше, оскільки заняття в школі були запущені,  ми приділяли їй більше уваги. Потроху вона стала забувати ті жахіття, що їй довелося зазнати. 

Коли дітей готували до усиновлення, приїхали їхні «нові батьки», жили кілька днів у нас, мали змогу побути з малюками, подружились і сподобались одне одному. Зараз Оля і Владик живуть у чудовій родині на Західній Україні, ми листуємося, передаємо дітям подарунки до днів народження.

До речі, патронатним вихователям можна підтримувати зв’язок з дітьми, які були в них під опікою. Навіть більше – нові прийомні батьки самі цього хочуть. Діти також дзвонять, жаліються або діляться своїми досягненнями, просять поради. Про конкуренцію між «батьками» не йдеться, бо дітям, коли вони потрапляють у патронатну сім’ю, одразу пояснюють, що це тимчасово, що вони просто приїхали ненадовго в гості.

З наступними нашими підопічними двома сестричками 2-х і 3-х рочків від самого початку було складно –  діти були дуже занедбані. Видно не солодко їм довелося, бо старша спочатку весь час ходила за мною і просила: «Дай кусять!» І ще нас з чоловіком здивувало, що дівчатка не звертають уваги на ляльок, а роблять собі якісь «мотанки» і ними граються. А потім зрозуміли – в них ніколи не було іграшок,  вони не знають, що з ними робити.  Дивлячись на таке, розумієш,  що дітям довелося пережити. Ну що зробиш – викупали, причесали, нагодували -  діти стали схожими на дітей. Ми з чоловіком сусідами звали їх «Куколки», такі вони стали гарненькі. Дівчатка прожили в нас півроку.

Слава Богу, їхня мама вчасно схаменулася – вигнала с хати чергового «чоловіка»,  пройшла лікування від алкогольної залежності, влаштувалася на роботу, благала  повернути їй дітей. Фахівці соціальної служби перевірили, як відремонтована оселя, чи все приготували, щоб діти могли жити з матір’ю. Після лікарні жінка часто відвідувала дітей. Ми зрозуміли, що далі вона сама зможе дати їм належне виховання. Тоді наші «куколки» повернулись до своєї мами і сподіваємось, все у них далі буде добре.

Останнім у нас на вихованні був 10-ти річний Артурчик, хлопчик з непростою долею. Спершу він був дуже закритим і напруженим, постійно насторожі, начебто весь час чекав якоїсь загрози. Під час підготовки психологи навчали нас, як говорити з такими дітьми. Досить часто до патронатних вихователів приходять замкнуті в собі діти і часто саме в сімейній атмосфері вони потихеньку починають «відтавати». Так вийшло і з Артуром. Поступово, крок за кроком, ми стали друзями. Він почав майже щодня писати мені повідомлення і дарувати свої малюнки.

Артур прожив у нас півроку. На жаль, діюча практика не дозволяє дитині перебувати у патронатній родині більше 6 місяців. Тепер він у інтернаті, доки вирішується його подальша доля.

Хочу сказати, що Постанова, яка упорядковує діяльність патронажних сімей, потребує змін. Ось, наприклад, зараз ми  очікуємо на нових вихованців, а їх немає, тому, що ми можемо прийняти дітей тільки з нашого Диканського району. І це я вважаю неправильним. Ми обговорювали це з нашими колегами з інших районів – ситуація така сама. Чому  не можемо допомогти дітям з інших районів нашої області? А я знаю, що така допомога вкрай необхідна саме зараз. Зверталися з пропозицією до спеціалістів Полтавського центру, але поки що все по старому.

Коли ми вдруге завітали до родини Тарасюків, з’ясувалося, що поруч з ними – прямо через паркан мешкає пані Юлія, яка стала прийомною мамою для двох дітей – Ігоря і Маргарити. Тобто існують поруч патронажна і прийомна родини, по сусідськи допомагають і підтримують одне одного. Діти живуть у прийомній сім'ї вже п’ять років, ходять до школи, допомагають по господарству і відчувають себе повноцінною родиною. Як не без гумору пояснила Юлія: “У мене тепер четверо дітей, двоє менших – прийомних і двоє старших – “саморобних”.

Ось так і живуть на хуторі поблизу Диканьки дві родини, такі різні і такі схожі – люди з відкритим добрим серцем.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
У Херсоні створили анімаційні ролики на виклики часу для дітей
27 — 12 — 2021
/Херсон
509
У Херсоні створили анімаційні ролики на виклики часу для дітей
Команда проєкту “Шерифи для нових громад” презентує три мультфільми для дітей про булінг, кібербулінг та домашнє насилля. Кадр з…
докладніше
Штрафи домашнім кривдникам: досвід практиків, або Прогалини законодавства
20 — 12 — 2021
/Аналітичні статті
336
Штрафи домашнім кривдникам: досвід практиків, або Прогалини законодавства
Заборонні приписи, профілактичні бесіди з домашніми кривдниками фахівців соціальних служб та правоохоронців, штрафи та навіть…
докладніше
З січня 2022 року на Миколаївщині запрацює “Барнахус”
20 — 12 — 2021
/Миколаїв
413
З січня 2022 року на Миколаївщині запрацює “Барнахус”
У Миколаївській області презентували відкриття другого в Україні центру по роботі з дітьми, які постраждали від злочинів чи стали їх…
докладніше
Генічеськ: конструктивна співпраця “по гарячих слідах” у протидії домашньому насиллю
17 — 12 — 2021
/Херсон
385
Генічеськ: конструктивна співпраця “по гарячих слідах” у протидії…
Освітяни, профільні соціальні служби Генічеської територіальної громади та правоохоронці домовилися захищати інтереси та права дітей…
докладніше
Нова Водолага: «Коли навколо світло, лиходіям дуже незручно»
15 — 12 — 2021
/Харків
547
Нова Водолага: «Коли навколо світло, лиходіям дуже незручно»
За останні чотири роки у Нововодолазькій селищній громаді Харківської області я бував неодноразово. Влаштовував показ документальної…
докладніше
“Булер” у генічеській гімназії
13 — 12 — 2021
/Херсон
384
“Булер” у генічеській гімназії
Дев’ятикласники гімназії міста Генічеська дивилися та обговорювали документальну стрічку “Булер” й вчилися протистояти…
докладніше
«Шерифи» від центрів зайнятості: «червона зона» вносить свої корективи
01 — 12 — 2021
/Херсон
502
«Шерифи» від центрів зайнятості: «червона зона» вносить свої корективи
У 2021 році фінансовий внесок органів місцевого самоврядування Херсонщини у забезпечення громадських робіт за проєктом «Шерифи»…
докладніше
Коли тирану «сяє сонечко», та як порозумітися з поколінням Google
26 — 11 — 2021
/Херсон
579
Коли тирану «сяє сонечко», та як порозумітися з поколінням Google
Звідки «береться» булінг/кібербулінг? Як він проявляється? Що з цим робити? Й при чому тут домашнє насилля? Про це й не тільки…
докладніше
За що команди проєкту “Шерифи для нових громад” та кіноклубу Docudays UA отримали подяки від Херсонської ЗОШ №36
01 — 11 — 2021
/Херсон
401
За що команди проєкту “Шерифи для нових громад” та кіноклубу Docudays UA…
Педагоги херсонської школи №36 звернулися до координаторки проєкту “Шерифи для нових громад”, голови благодійного фонду…
докладніше
всі новини
youtube facebook