Захист дітей від жорстокості, попередження злочинів проти них в нашій країні, окрім працівників поліції, мають забезпечувати представники соціальних служб, органів опіки, медичні установи та психологи. Та чи в змозі всі ці служби і залучені фахівці своєчасно і адекватно реагувати, щоб припинити насильство та надати своєчасну допомогу жертвам жорстокого поводження, особливо у сільській місцевості?

В темі розбирався наш координатор у Полтавській області Сергій Жук.

Як працівники поліції, що працюють у громадах, реагують на випадки домашнього насильства розповів Роман Дорош – старший інспектор Управління превентивної діяльності ГУНП у Полтавській області.

«Зараз багато говорять про зростання домашнього насилля в умовах карантину. Хочу сказати, що ми не спостерігаємо значного збільшення таких випадків. Так, з початку 2020 року і до початок карантину,12 березня ми реєстрували в середньому 9 звернень на добу, а в період карантину - отримуємо в середньому 11 повідомлень щодо вчинення домашнього насильства. Якщо жертвами насильства стають діти, до складу бригади швидкого реагування включається офіцер ювенальної превенції, який разом з представниками служби у справах дітей має забезпечити безпеку дітей. І тут починаються проблеми. По-перше, якщо група прибуває на місце після 18-00, а як правило, такі виклики надходять о 21-22-й вечора, ми не можемо залучити представника служби, бо відділ вже не працює. І по-друге, якщо необхідно тимчасово вилучити дитину бо обоє батьків знаходяться у неадекватному стані, і не має близьких родичів, доводиться направляти таку дитину до районної лікарні, бо маємо в області лише 2 центри психологічної допомоги дітям - у Полтаві та Кременчуці».

Сона Нагієва - інспектор з особливих доручень відділу ювенальної превенції ГУНП у Полтавській області:

«Одразу хочу сказати, що всі події які відбулись з дітьми фіксуються службою ювенальної превенції і передаються на планшет найближчій групі швидкого реагування. Якщо дитину необхідно терміново вилучити з родини - перш за все шукаємо родичів. Проблема полягає у тому, що значна частина дітей постраждалих від насильства - вихідці з неблагополучних родин, де обоє батьків зловживають алкоголем і як правило не працюють. Частіше за все дітей з таких родин передати нікому, бо родичі теж соціально неблагополучні. От і доводиться офіцеру ювенальної превенції "на особистих зв'язках" домовлятись з районною лікарнею або, якщо у громаді є дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), домовлятись з ними і везти дитину туди.

Якщо інспектор бачить у дитини травми, викликає "Швидку", яка після надання необхідної допомоги доставляє дитину до лікарні для проведення ретельного обстеження. На підставі висновку лікарів може бути відкрите кримінальне впровадження проти кривдника. Як правило, коли мова не йде про кримінальну відповідальність, суд призначає кривднику пройти спеціальну програму психологічної корекції, яку мають проводити навчені спеціалісти районних центрів соціальних служб. Нажаль, сьогодні таких спеціалістів в області просто не має, не зважаючи на те, що багато фахівців пройшли відповідне навчання. Лише один сертифікований психолог працює у Полтаві. Враховуючи, що тільки з початку року жертвами жорстокого поводження стали 17 дітей з неблагополучних родин, соціальні служби мають активізувати свою роботу у цьому напрямку».  

Як в сучасних складних умовах забезпечується безпека дітей розповіла провідний фахівець із соціальної роботи Диканського районного центру соціальних служб для сім'ї. дітей та молоді Валентина Книш.

«Ми теж стикнулись з проблемою тимчасового розміщення дітей, вилучених з родин, які не можуть забезпечити належні умови проживання та виховання. Враховуючи, що ми знаходимось не так далеко від Полтави, мали можливість відправляти дітей у центр соціально-психологічної реабілітації "Любисток", але розуміли, що це все ж таки інтернатна установа, а дітям краще у родині. Саме цьому ще у 2018 році в нашому районі була створена перша патронатна сім'я. Всього ж в області таких сімей створено чотири. Патронатні вихователі Алла та Володимир Тарасюки змогли створити чудові умови для психологічної та соціальної адаптації дітей, які були тимчасово вилучені із своїх неблагополучних родин. За півтора роки вони надали допомогу п'ятьом дітям.

Згідно діючого законодавства діти можуть перебувати у такій родині до 6 місяців, доки не буде визначена їхня подальша доля. У нашому випадку за цей період двох дітей було всиновлено, а двоє повернулись до матері, яка за цей час пройшла лікування від алкогольної залежності, знайшла роботу і привела до ладу своє житло.

Ми впевнені, що така практика - це найкращий спосіб вирішення проблеми щодо тимчасового вилучення дітей і тому відібрали кандидатів на створення ще однієї патронатної родини. Зараз вони проходять навчання».

Про те, як живе патронатна родина, ми запитали у Алли Станіславівни Такасюк - патронажного вихователя.

«Ми з чоловіком нещодавно вийшли на пенсію: я працювала у шкільній бібліотеці, він - механік. Коли я вирішила, що можу допомагати дітям, в яких не має бабусі і звернулась з такою пропозицією до центру соціальних служб, чоловік мене підтримав. Діти в нас дорослі і живуть у Полтаві, онуків привозять не часто, тому вільного часу вистачає. Ми пройшли навчання у Полтаві і на при кінці 2018 року офіцер поліції і психолог центру привезли нам перших двох вихованців. Це були дівчинка 8-ми років та хлопчик 9 місяців. Вони прожили в нас півроку, потім їх передали до тітки (сестри їхньої матері), але вона не впоралась з дітьми і через 4 місяці вони знов повернулись до нас.

Найбільша проблема - це розставання з дітьми. Адже за рік, що діти жили в нас, ми стали для них більше ніж просто вихователі. Зараз, коли дітей всиновила добра родина, ми підтримуємо з ними контакт, посилаємо подарунки на свята та дні народження, а зі старшою Олею листуємось - вона розповідає про свої успіхи і досягнення. Сподіваємось життя цих дітей буде добрим.

Всього у нас перебували за цей час 5 дітей. Звісно вони різні і мають не прості долі, але діти є діти і якщо їх оточує увага, любов і піклування, швидко наздоганяють однолітків у своєму розвитку».  

Наведений приклад успішної взаємодії фахівців причетних до проблеми, нажаль, не відображає реальну ситуацію, оскільки існуюча статистика ювенальної поліції і соціальної служби не враховує значної кількісті випадків коли жертви нікуди не звертаються.

Так, у районних відділеннях працюють групи швидкого реагування та офіцери ювенальної поліції, але мешканці невеликих сіл можуть розраховувати лише на допомогу дільничного, який має забезпечити громадську безпеку на значній території. Іі не завжди в нього «доходять руки» до проблем окремої сім'ї.