«Я мрію повернути в музей життя»: директорка Охтирського краєзнавчого музею
30 — 01 — 2024
/Суми
137
Ольга Бабчук
Ольга Бабчук
Автор
всі статті автора

Розповідаємо, як кіноклуб при Охтирському міському краєзнавчому музеї допомагає музейникам працювати з містянами й гуртує їх навколо документального кіно.

Людмила Міщенко

24 лютого 2022 року директорка Охтирського міського краєзнавчого музею Людмила Міщенко під звуки обстрілів йшла на роботу. Охтирку, місто за 40 км від російського кордону, обстрілювала і ворожа артилерія, й авіація. Уже по 10-й через місто їхали ворожі танки. Людмила Міщенко разом із колегами всі найтяжчі дні початку повномасштабної війни продовжувала працювати, рятувати та вивозити експонати, техніку, музейні фонди, закривала будматеріалами вибиті під час обстрілів вікна і двері музею.

«Найстрашніше було почути, що музею більше нема, – згадує директорка. – Мені подзвонила приятелька й розповіла, що російська бомба влучила в міську раду – а її приміщення якраз навпроти нашого музею. Я зрозуміла, що пропали мої вікна. Ми саме перед війною замінили вікна у двох залах музею. Поставили красиві й добротні аркові вікна, замінили двері вхідні. Такий гарний вигляд усе мало – берешся за ручку дверей і вже розумієш, що ти в музеї. А тут вікон немає, двері вибиті, навіть металеві двері до фондосховища покручені. Я не знала, що робити».

Охтирський міський краєзнавчий музей на початку березня 2022 року

Людмила розповідає, що тієї миті їй хотілося кричати. А потім зібрала уламки пластику, гіпсокартону, щоб хоч якось закрити щілини, і почала шукати помічників. На той час частина співробітників музею вже виїхала з міста, Охтирка була знелюднена, будівельних матеріалів катма, адже росіяни розбомбили будівельні магазини й бази. А музей рятувати треба. П’ятеро співробітників, які залишилися в місті, покликали друзів та рідних, їм на допомогу прийшли МНСники – так 9 березня розпочався порятунок музею.

Людмила Міщенко шукала безпечні місця, куди можна вивезти музейні фонди. Частину врятованого заховали в храмі, частину вивозили за місто. Діяли на свій страх і ризик. Директорка пригадує: після визволення Сумщини від ворога військові, які дізналися про цю операцію з порятунку музею, дивувалися зухвалості її дій. Але тоді приймати рішення доводилося дуже швидко.

З 9 березня по 26 квітня музейники разом із мешканцями Охтирки розбирали завали музею й одночасно рятували експонати. Людмила Міщенко розповідає про ці тижні роботи:

«Було дуже важко, фізично важко. Будинок нашого музею старий, 1903–1905-го років побудови. Від обстрілів обсипався віковий тиньк, а він важелезний. Ми, звичайно, втомлювалися. Тривоги перечікували в підвалі. Але спільними зусиллями справилися. Зараз, коли повертаюся в ті дні, думаю, що все зробили правильно».

Зали музею після обстрілу

Директорка музею з помічниками після прибирання

Нині Охтирський міський краєзнавчий музей переживає непрості часи. Він не працює для відвідувачів, експозиції та виставки згорнуті. Будівля в центрі міста законсервована, а фонди та співробітників тимчасово переселили в приміщення колишньої жіночої консультації. Це приміщення зовсім не пристосоване до зберігання музейних колекцій. Колектив самотужки наводив там лад, співробітники вимили та вичистили все. З обігрівачами й осушувачами повітря допоміг Червоний Хрест і Центр порятунку культурної спадщини. Так вдалося «зігріти» колекцію і підтримати температурний режим у приміщенні.

Людмила Міщенко розповідає про нинішні музейні будні: «Якщо проводимо заходи, то вони зараз дуже маленькі за кількістю присутніх, бо в нас немає укриття. Але картини на вулицю виносимо, щоб вони на світлі погуляли. Фарби тьмяніють, яскравість втрачається, коли вони постійно в темному приміщенні. Наші картини можуть «подихати», а ми сидимо закриті. Ось таке в нас зараз життя. Сумно, звичайно, але такі нині умови».

Втім, директорка музею не опускає руки. Попри всі труднощі воєнного часу, вона шукає способів зберегти активне життя закладу:

«До війни було так приємно спостерігати за активним життям у музеї! Наші заходи об’єднували всю громаду. Приходили батьки з дітками, народні майстри проводили майстер-класи, приїжджали науковці з Харкова читати лекції – це було чудово. Ми дуже цінуємо аудиторію, яку напрацювали за ці роки, бо закохати в себе нашу громаду також було непросто».

Зберегти аудиторію – один із найбільших викликів для працівників музею. Людмила Міщенко постійно шукає нові способи тримати зв’язок із відвідувачами, зацікавлювати їх. Тож коли дізналася, що Мережа DOCU/CLUB надає можливість відкрити при музеї кіноклуб документального кіно, одразу подала заявку. Вона стала учасницею програми «DOCU ДІЄ 2.0», пройшла навчання і почала проводити покази в кіноклубі при музеї.

«Я зрозуміла, що треба щось нове шукати, треба бути привабливими для громади, треба тримати марку високої проби, щоб людям хотілося йти до нас, відігрітися душею, щоб вони розуміли, що в місті є музей, – розповідає директорка. – І ми почали влаштовувати кінопокази. Ми обговорили та продумали все з колективом. Я дуже задоволена результатом. У цьому проєкті надзвичайно цікаво працювати».

Зустріч кіноклубу Docudays UA

Людмила Міщенко, яка стала ще й модераторкою кіноклубу Docudays UA, до кожного кінопоказу готує мінівиставки з фондів музею. Скажімо, після перегляду фільму «І кожна річка» Олесі Моргунець-Ісаєнко, глядачі роздивлялися опудала птахів Сумщини та говорили про те, які наслідки для місцевої екосистеми матиме забруднення річки Ворскли.

Фільм «Мова» Сергія Лисенка викликав бурхливі дискусії серед аудиторії. Адже за радянського часу Охтирка була містом нафтовиків і військових, тут живе багато російськомовних людей і до повномасштабного вторгнення чимало з них не підтримували ідею українізації. А фільми про трагедію Голокосту «Зламані гілки» й «Безголосся» допомогли налагодити тепле спілкування з єврейською громадою міста, музей навіть отримав у подарунок від глядачів сімейні реліквії.

Людмила Міщенко каже, що за допомогою кінопоказів уже під час повномасштабної війни змогла урізноманітнити роботу музею: спланувала низку кінопоказів у місцевій школі, залучила талановиту молодь із Малої академії наук, об’єдналася з творчим осередком «Сокіл» і проводить разом із ним кінопокази та презентації книжок.

То чому ж кіноклуб при музеї став таким популярним лише за рік роботи? Модераторка впевнена: документальне кіно допомагає людям розширити горизонти своїх уявлень про світ і про себе, воно спонукає замислитися над тим, як люди можуть змінити своє життя.

«Знаєте, я дуже люблю обговорення фільмів, мені цікаво знати думку людей, – говорить Людмила Міщенко. – Глядачі після показів “заводяться”, стають емоційними, пригадують якісь випадки життя, історії сімейні. А нам, музейникам, цього і треба. Черпаємо інформацію про життя в той чи інший період».

Кінопоказ для молодих активістів міста

Але цінно й те, що під час дискусій глядачі можуть отримати важливу інформацію про права людини й навчитися їх захищати. До обговорень фільмів часто долучаються експерти із Центру безоплатної правової допомоги, правозахисники, науковці. Кіноклуб відкриває перед людьми нові можливості, дає поштовх почати змінювати своє життя.

Людмила Міщенко розповідає, що встановити контакт із глядачами й розговорити їх не завжди легко. Одна з найскладніших для неї аудиторій – це клієнти місцевого центру пробації. Це здебільшого молоді люди, які приходять на покази з недовірою й упередженим ставленням.

“Я пам’ятаю одного хлопчика, який прийшов із бабусею, вона була його опікункою. Він був таким знервованим і агресивним, відмовлявся дивитися фільм. Я сіла поряд із ним, пригорнула за плечі, щоб заспокоїти. А потім він почав говорити, ділитися своїми думками. Я таким глядачам щоразу кажу: “Я все-таки вірю, що ви станете іншими. Не думайте, що ця проблема стосується тільки вас. Героям фільму теж було складно, а вони знайшли в собі ресурс і змінилися. І я вам зичу того ж самого”. Намагаюся не просто загальні слова говорити, а шукати, як витягти з їхньої душі негатив, щоб змінити відчуття життя, погляд і ставлення до життя”, – ділиться своїм досвідом модераторка.

Звичайно, їй хочеться розгорнути цю діяльність на повну: відкрито анонсувати зустрічі в кіноклубі, запрошувати людей, робити оголошення, але під час воєнного стану це неможливо. Однак у Людмили Міщенко з’явилася ще одна нова ідея.

За грантової підтримки Всесвітнього фонду пам’яток (BMF) та Реагування на надзвичайні ситуації в культурі (CER) у підвальному приміщенні музею облаштовується мистецький простір. Директорка музею шукала способів повернутися до рідного приміщення і згадала про підвал старого будинку. Музейники вирішили його поглибити й почали знімати ґрунт. Під час цих робіт один із будівельників буквально провалився під землю. Роботи призупинили, а в музей запросили фахівців – археологів із Сум та Києва. Під час розкопок науковці натрапили на поселення козацької старшини. Знайшли залишки печі, пічних кахлів, посуду. Знайшли чорнильницю в прекрасному стані – наче її тиждень тому присипало землею.

Відбудована козацька піч у Мистецькому просторі

Людмила Міщенко звернулася до грантодавців, щоб допомогли відродити цю козацьку піч, перетворити її на музейну вітрину і зробити частиною мистецького простору. Директорка має на простір чималі плани: «Це надійне укриття. Я вже порахувала, скільки буде коштувати підведення сюди інтернету. І буду шукати грант на мультимедійне обладнання, щоб ми там уже спокійно могли влаштовувати свої заходи, проводити кінопокази, збиратися з людьми. Мрію, що музей нарешті повернеться до повноцінного життя».

За її словами, випробування, які доводиться долати музею і його співробітникам, загартовують. Люди, для яких музей є життям, знаходять можливості працювати за будь-яких умов, бо почуваються потрібними своєму місту.

Фото з архіву Людмили Міщенко

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. 

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
61
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
70
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
74
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
64
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
63
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
87
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
93
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
90
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
93
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook