Фітнес тренер із Північної Кароліни став українським волонтером під час війни
26 — 05 — 2023
/США
177
Юлія Ситник
Юлія Ситник
Автор
всі статті автора

Минув рік від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а ми й досі дивуємося тому факту, що люди з різних куточків світу щиро підтримують Україну не словом, а ділом, особливо, коли це пересічні громадяни.

інтерв’ю Джареда на місцевому каналі США.

Джаред Аллен – американець, на одному з українських мітингів, неочікувано запропонував свої “послуги перекладу” з української на англійську, дівчині, що приїхала з України до США та не могла поговорити з місцевими журналістами. Це було дивно і приємно водночас. Справедливості заради, треба сказати, що з цього так нічого й не вийшло. Дівчина впоралася самотужки. Як пізніше зізнався сам Джаред, його словниковий запас української складає 10-15 слів, але він щиро хотів допомогти та думав, що впорається. Американець намагається вчити мову через додаток Дуолінго. Це почалося відтоді, як в Америці дізналися про військові звірства та злочини Росії в Україні 24 лютого 2022 року, як новини не припиняли транслювати масштабні руйнування, відтоді, як він, простий американський хлопець, прийняв рішення їхати допомагати українським біженцям.


Виступ Джареда Аллена на головній площі в Раллі, Північна Кароліна, 24 лютого 2023 року. Фото Юлії Ситник


Мітинг у Раллі, Північна Кароліна 24 лютого 2023 року. Фото Юлії Ситник

“Раніше Україна була для мене просто іншою країною, далекою від мене.”

У звичайному житті Джаред Аллен працює фітнес тренером у столиці штату Північна Кароліна – Раллі, та має професійний потяг до фотографії. Він звик, як особистий тренер, підіймати важкі предмети, але тяжкість руйнувань та втрат, що зазнали українці, стали для нього новим викликом.

“Я був дещо знайомий із Революцією Гідності та анексією Криму Путіним 2014 року. Але крім цього, я більше нічого не знав. Україна була для мене просто іншою країною, далекою від мене. Але сидячи вдома й дивлячись по телевізору, як танки котяться на Київ, я все більше й більше відчував злість, що ніхто нічого не може зробити, щоби це зупинити. Протягом наступних кількох тижнів я спостерігав за багатьма тисячами й мільйонами біженців, які намагалися безпечно перетнути кордон, залишивши позаду все, крім маленької валізи. Я не знаю точно, що змусило мене це зробити, але я почав шукати організації, до яких міг би приєднатися, щоби допомогти.

Я все переглянув і не зміг знайти нічого, крім організацій зі збору коштів. Тож я просто вирішив купити квиток на літак до Варшави та поїхати до кордону, щоби побачити, що я можу зробити.”

10 000 доларів на допомогу українським біженцям від американського тренера

Перед тим, як поїхати до Польщі, Джаред розповів про свою ідею друзям та рідним. І хоча йому не вдалося знайти однодумців, які б розділили цю подорож із ним, але в результаті вдалося зібрати понад 10 тисяч доларів, які він використав, щоби купити необхідне для українських біженців. З Варшави він дістався до Медики, одного з головних міст перетину кордону Польщі з Україною. На той час там було зосереджено велике скупчення біженців. Допомога була потрібна, волонтерські робочі руки ніколи не зайві.

“Коли я дістався Польщі, то зустрів інших мандрівників, у тому числі й американців. І так я провів два тижні, допомагаючи людям переправлятися та роздаючи припаси. Я познайомився з чоловіком, який виконував будівельні роботи. Тож ми купили багато деревини та інструментів, побудували підлогу для наметів і пандус для інвалідних візків для клініки. Я також зв’язався з групою порятунку тварин, щоби допомогти доставити ліки через кордон.”

Українські біженці у місті Медика, Польща. Фото Джареда Аллена.

Боляче спостерігати, як вбивають людей. Треба їх рятувати й допомагати

Після двох тижнів у Польщі Джаред мусив повернутися додому в Північну Кароліну. 

“Коли я був у Польщі, відчував, що роблю щось хороше, щоби допомогти. Але коли повернувся в те саме місце, де міг лише спостерігати по телевізору, як людей в Україні вбивають, я знову почувався безпорадним.”

З Америки Джаред зателефонував подрузі, яку зустрів у Польщі, та яка все ще там допомагала переселяти сім’ї біженців, і вирішив повернутися, щоби разом із нею працювати над проєктом зі створення просвітницької програми для українських жінок. Він повернувся до Варшави наприкінці травня 2022 року і провів кілька тижнів, працюючи над програмою та зустрічаючись із родинами, яким вони допомагали.

“Я знаю багато людей, хто думає, що є уряд і громадські та благодійні організації, які разом якось керують цією операцією щодо біженців. Але я виявив, що все не так позитивно. Насправді є багато невеликих волонтерських груп і багато окремих волонтерів. Я був одним із них.”

Залізне місто

Але вже через кілька тижнів він зрозумів, що дійсно хоче поїхати в Україну й подивитися, що він особисто може там зробити, щоби допомогти.

“Коли я сидів у своєму готелі в Кракові, читаючи надзвичайні новини з Бучі, я розумів, що перебуваю лише за годину їзди від концентраційного табору Аушвіц, символічного нагадування про одне з найстрашніших звірств в історії людства. Світ і ситуація зараз інші, але зло залишається тим самим. Дуже багато в 1940-х роках в Америці відмовлялися вірити та активно боролися проти відповіді на агресію фашизму. Ми не можемо допустити, щоби це повторилося. Ми не можемо дозволити собі відвести погляд від фактів і просто зайнятися нашим весняним барбекю та нормальним життям.”

Фото Джареда Аллена, Ірпінь, Буча, літо 2022 року.

Далі на містера Аллена чекала довга дорога автобусом до Львова, а потім потягом до Києва. 

Знайомі, що зустріли його в столиці, згодом покажуть Джареду Ірпінь і Бучу... Ось що говорить американець про побачене.

“Це було, мабуть, найважче, що я бачив у своєму житті, просто знаючи, що там сталося. Якщо ви щось знаєте про Ірпінь чи сусіднє місто Бучу, ви ймовірно знаєте про невимовні звірства, які відбувалися тут під час наступу росіян на Київ. Життя мешканців миттєво й назавжди перевернулися, спостерігаючи, як горять їхні будинки, а їхніх сусідів, друзів і сім’ю страчують на вулицях заради розваги. Я зафіксував невелику частину фізичних ушкоджень в об’єктиві своєї камери. Але колективна людська травма, перенесена тут, перевищує те, що можна передати фотографіями чи словами.

Минуло два місяці з моменту виходу російської армії з Києва. І люди тут повільно, але рішуче, цеглинка за цеглинкою відновлюють свої життя та домівки. Як і всі українці, яких я зустрічав, є обурена відмова дозволити обставинам визначати хід їхнього життя.”

Футбольний клуб для українських переселенців

Далі обставини склалися таким чином, що товариш, який проводив Джареда Аллена по Ірпеню та Бучі, виявився керівником Київського спортивного клубу «Локомотив». І він запросив американця попрацювати з футболістами дитячої групи в Києві.

“Я збирався поїхати лише на день-два, але закохався в дітей і залишився в Києві на два місяці.”

На запрошення президента клубу приїхати на один день, щоби поспілкуватися з командою дітей до 10 років та їхнім тренером Іваном, Джаред опинився серед маленьких футболістів. Він провів для них невеликі вправи з гімнастики, а потім вони просто розважалися на полі та їли піцу. Містер Аллен після першої зустрічі не міг не повернутися наступного дня. І потім іншого, і наступного. Тепер це стало його звичною післяобідньою рутиною, поки він перебував у Києві.

“Це такі ж діти, як і всі діти. Вони сміються, сперечаються, люблять грати. Що відрізняє цих дітей, так це те, що вони знають, що таке війна, що жодній дитині у світі ніколи знати не потрібно. Декілька хлопців були із Бучі, Ірпеня, Харкова... зруйновані будинки, втрачене майно, життя змінені назавжди. «Локомотив» тепер для них притулок, а тренер Іван – голос батьківської підтримки й турботи.”


Дитяча команда футбольного клубу “Локомотив”, м. Київ, разом із Джаредом, літо 2022 року. 


Перспективні футболісти слухають настанови головного тренера Івана. Фото Джареда Аллена.


Фото Джареда Аллена.

Окрім проведення часу з дітьми та спільними тренуваннями, Джаред працював над збором пожертв для дитячої команди переселенців, щоби підтримати команду та допомогти їм продовжувати грати у футбол, поки вирує війна.

Збережіть хороші цеглини

Історія Джареда унікальна з погляду українця, але сам він так не вважає. Перебуваючи в Києві та працюючи 5 днів на тиждень із дітьми, у нього залишалося ще два вихідних. Він приєднався до ініціативи молодих людей, які допомагали селам прибирати руїни, що залишили росіяни. Їх мета полягала в тому, щоби допомогти місцевим жителям розчистити безлад, залишений нелюдами, які окупували та повністю знищили майже кожен будинок, церкву та бізнес.

Так, протягом майже двох місяців він іноді допомагав людям на Чернігівщині ремонтувати їхні оселі. Наприкінці кожних вихідних, як згадує американець, вони влаштовували велику танцювальну вечірку на березі озера, щоби наповнитися натхненням та відновлювати країну далі, хоч і по одній цеглинці. 

Якось в одному селі на Чернігівщині зібралося приблизно 150 неймовірних молодих людей. На місці волонтери розділилися на групи, та взялися за монументальне завдання з очищення, яке стояло перед ними. Деякі групи слідували за селянами до їхніх домівок, вивозячи цеглу та сміття до дороги, тоді як інші групи приєдналися до місцевих фермерів, щоби патрулювати на тракторах і розчищати поля.

Волонтери розбирають завали на Чернігівщині. Фото Джареда Аллена.

“Моя група пішла до будинку бабусі, який перетворився на величезну купу цегли, тепер зарослу бур’янами. Почали спочатку розчищати бур’ян, потім цеглу, вивозити її тачками, відрами, голими руками на вулицю. Два дні поспіль ми працювали в спеку та з комахами, і я можу чесно сказати, що це була найлегша робота, яку я робив у своєму житті. Я кажу, що було легко тільки тому, що наша бабуся весь час допомагала. Та ще й частувала нас варениками та лимонадом. Одного разу, коли ми почали виносити цеглу на вулицю, вона зчинила галас і зупинила нас, наказавши відокремити хороші цеглини від зламаних та скласти з них купу, щоби згодом перебудувати будинок.

У світі, який, здається, з кожним днем ​​все більше й більше йде до пекла, побачити стару жінку, яка втратила все, але все ще дивиться в майбутнє з посмішкою... скажімо так, купа цегли стає легкою, як перо.”

Повернення в “реальний світ”

У серпні 2022 року Джареду Аллену довелося повернутися до звичного життя та роботи в Америці. Але його мета незмінна — повертатися якомога частіше і продовжувати працювати з людьми, яких він зустрів. До речі, українську мову йому було важко вивчити в Україні, як він сам зізнався. Тому що майже всі українці, які траплялися на його шляху, добре чи погано, але знали англійську й могли з ним спілкуватися. Це його приємно здивувало, але не допомогло у вивченні української.


Джаред вдома.

“Було важко повертатися в «реальний» світ після перебування в Україні. Я не військовий фахівець і не знаю всіх правильних рішень, але знаю, що це боротьба не тільки за українців чи Європу. Це також наша боротьба, і ми повинні прагнути залучити кошти та допомогти будь-якими способами. Це стосується уряду США, корпорацій, неурядових організацій, а також кожного з нас окремо. Найголовніше, що ви можете зробити, це не відводити погляд. Якщо у вас є можливість стати волонтером або надіслати допомогу, чи допомогти українським біженцям в Америці – зробіть це, але у жодному разі не відвертайтеся.”

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Наслідки підриву Каховської ГЕС
08 — 06 — 2023
/Аналітичні статті
133
Наслідки підриву Каховської ГЕС
Підрив росіянами Каховської ГЕС відбувся в ніч на 6 червня. Вода швидко виходить із водосховища, уже йде термінова евакуація, люди…
докладніше
Сплетіння бісерин – стежки, що наближають перемогу: як 9-річна франківка допомагає військовим
31 — 05 — 2023
/Івано-Франківськ
139
Сплетіння бісерин – стежки, що наближають перемогу: як 9-річна франківка…
Звичайна дівчинка Злата Семко з передмістя Івано-Франківська полюбляє читати, гратися з котиками та прогулянки з подружками… А у…
докладніше
Фітнес тренер із Північної Кароліни став українським волонтером під час війни
26 — 05 — 2023
/США
177
Фітнес тренер із Північної Кароліни став українським волонтером під час…
Минув рік від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а ми й досі дивуємося тому факту, що люди з різних куточків світу…
докладніше
Дніпровські плавні,  окупація та наша Венеція
25 — 05 — 2023
/Аналітичні статті
230
Дніпровські плавні, окупація та наша Венеція
Херсонські плавні –  найбільша природна ділянка Дніпра, яку не поглинули  рукотворні водосховища. Тут є багато видів…
докладніше
Віктор Кривобородько: «Окупанти влаштували на мене справжнє полювання»
24 — 05 — 2023
/Херсон
144
Віктор Кривобородько: «Окупанти влаштували на мене справжнє полювання»
Увірвавшись до Старої Збур'ївки,  окупанти почали грабувати все, що мало хоч якусь цінність і його можна було зрушити з місця.…
докладніше
Робота під обстрілами - з нервами, але без паніки
23 — 05 — 2023
/Херсон
170
Робота під обстрілами - з нервами, але без паніки
Херсонщина щодня зазнає артилерійських обстрілів, руйнується інфраструктура, підприємства, житло, гинуть мирні люди.  Зупинка в…
докладніше
Головний капелан територіальної оборони ЗСУ Сергій Дмитрієв про місію священника на війні, соціальні проєкти і волонтерство
22 — 05 — 2023
/Херсон
99
Головний капелан територіальної оборони ЗСУ Сергій Дмитрієв про місію…
Сергій Дмитрієв прослужив священником у херсонському Храмі Святої Варвари 12 років - до захоплення Криму російськими окупантами. Після…
докладніше
Як нас змінила окупація
19 — 05 — 2023
/Аналітичні статті
170
Як нас змінила окупація
Вторгнення Росії, життя в окупації, боротьба з загарбниками разюче змінили ментальність наших співгромадян, спричинили у свідомості…
докладніше
Як подбати про себе у разі стресу: вправи для самодопомоги в інфографіці
15 — 05 — 2023
/Херсон
89
Як подбати про себе у разі стресу: вправи для самодопомоги в інфографіці
Ми вже звикли тримати в домашній аптечці необхідні ліки про запас та класти у тривожну валізку засоби для надання першої допомоги. Але…
докладніше
всі новини
youtube facebook