“Долоні”, що відкриті завжди. Історія кіноклубу Docudays UA із Запоріжжя
29 — 11 — 2023
/Запоріжжя
206
Тетяна Познякова
Тетяна Познякова
Автор
всі статті автора

Розповідаємо, як Мережа кіноклубів документального кіно DOCU/CLUB гуртує людей в українських містах для розв'язання місцевих проблем і яких результатів вдається досягти.

Лариса Головко

“Кіноклуб Docudays UA «Долоні», що діє на базі Обласної бібліотеки для юнацтва в Запоріжжі, попри війну, продовжує працювати. Хоча повітряні тривоги тут тривають іноді до 12 годин на добу”, – розповідає його модераторка Лариса Головко. 

До слова, коли ми записували інтерв’ю, також вили сирени.

“Тут це справа звична, – каже вона, – якщо лунає повітряна тривога, маємо можливість спуститись у підвал під бібліотекою. Люди приходять на покази за графіком – щовівторка. І в блекаут, коли світла не було, так само приходили дивитися документальне кіно.”

Запитую, чи не хотілося через війну поставити все на паузу, бо ж страшно? Зізнається, що у неї такі думки виникали, а в глядачів кіноклубу – ні: 

“Почалося повномасштабне вторгнення, а в мене було по три покази на тиждень. І люди приходили. Вони боялися вдома сидіти й просили показувати документальне кіно, аби тільки не бути на самоті. Ми дивилися фільми «Медова земля», «Заповідник Асканія», «Таткова донечка» – мабуть, пів колекції передивилися за цей час. Це дуже допомагало людям. Ми гуртувалися, а потім ішли волонтерити. Це був потужний ресурс сили, і я розуміла, наскільки важлива зараз робота кіноклубу.”

А як, власне, у Запоріжжі з’явилися “Долоні”? 

“У цьому винен Ігор Гармаш, він був модератором кіноклубу й регіональним координатором Мандрівного фестивалю Docudays UA у Запоріжжі. Я дуже любила, коли в нашому місті показували документальні фільми, це було свято. Але Ігор одружився й переїхав до Львова. У мене був шок, а як же ми? Ігор порадив відкрити свій кіноклуб”, – захоплено розповідає Лариса Головко.

Лариса подала заявку на відкриття кіноклубу до Мережі DOCU/CLUB, пройшла навчання і почала працювати. Відтоді кіноклуб не лише відчинив двері для всіх охочих, а це, як каже його модераторка, аудиторія від підлітків до людей “золотого віку”, але й сам активно ходить в гості – до військових, переселенців і навіть нарко- й алкозалежних: “Як ми на них вийшли? Мені зателефонували з міського відділення Центру пробації, попросили провести показ – і ось я вже з ними майже три роки працюю. Зараз таких центрів уже два, там є й алко-, і наркозалежні. На жаль, іноді люди потрапляють у такі проблеми, але їм можна допомогти. Переконалася у цьому не раз на власному досвіді спілкування з ними. Зараз багато наркозалежних вже й самі стали волонтерами.”

Про одного з таких глядачів кіноклубу, Ігоря, Лариса Головко згадує й досі: “Цей наркозалежний хлопець спершу постійно обурювався: «Чого ви до нас ходите? Я прийшов лікуватись, а ви мені кіно показуєте». Я мала одну відповідь: «Якщо  зрозумієш, чому я тут, тоді зрозумієш, що почав одужувати». Так і сталося. Потім цей Ігор ще з одним хлопцем ходив зі мною до молоді й розповідав про наркозалежність, а зараз він крутий бізнесмен за кордоном.”

Кінопоказ для наркозалежних

Гавань надії

У 2021 році модераторка кіноклубу “Долоні” взяла участь у програмі “DOCU ДІЄ” від Мережі DOCU/CLUB. За підтримки команди Мережі, Лариса Головко реалізувала у Запоріжжі адвокаційну кампанію “Гавань надії”. Спочатку вона планувала створити в місті соціальний готель для безпритульних, але згодом зрозуміла: треба створювати мережу такого житла для людей, які опинились у непростих життєвих обставинах. 

“Взимку дуже багато людей замерзало на вулицях, і я не могла з цим змиритись. А коли почалася пандемія, ці люди були найбільш незахищеними. Тому ми вирішили написати цей проєкт. Але поки працювали над ним, у Запоріжжі вже відкрили один такий центр на 20 людей, при тому, що потребує допомоги більше ніж 10 тисяч. Ми зрозуміли, що так проблему не вирішимо. І трохи переробили проєкт для створення мережі соціальних готелів, які працюватимуть не лише для безхатьків.”

За задумом ініціаторів адвокаційної кампанії, зупинятися у таких готелях могли б люди, які втекли від домашнього насилля або відбули покарання і не мають, куди повернутися, словом, усі, хто опинився у скруті. Фінансувати такі готелі мали благодійні організації. Крім даху над головою, люди отримували б там психологічну та юридичну допомогу. Під готелі активісти запропонували переобладнати покинуті садочки й школи.

“Ми спілкувалися з громадами, радилися й вони були не проти такого застосування занедбаних приміщень. Ми написали проєкт, подали до гуманітарної комісії області, але не отримали відповіді. А коли почалося повномасштабне вторгнення, в Запорізькій області першими почали використовувати садочки й школи для розміщення переселенців. Влада врахувала саме ці наші рекомендації. Тож поки в інших областях ще думали, де поселити людей, у нас такої проблеми не було, бо мали уже  розроблений механізм”, – розповіла Лариса Головко. Навіть більше, під час роботи над проєктом налагодили співпрацю з іншими центрами з надання гуманітарної допомоги й почали допомагати одне одному: “Ця співпраця вилилася у те, що ми піклувалися не тільки про бездомних, а й про самотніх людей похилого віку. Цей проєкт має сталий розвиток і продовжується. А головне – змінилося ставлення громади до відкриття таких центрів, з’явилося розуміння, що вони потрібні.”

Справжні зміни починаються з просвіти й дискусії

З 1 листопада Лариса Головко знову бере участь у програмі “DOCU ДІЄ 3.0”, але вже як менторка. Впродовж чотирьох місяців вона навчатиме нових модераторів кіноклубів проводити покази, організовувати дискусії, запрошувати експертів, а головне – спонукати людей змінювати свою громаду на краще.

“Учасники програми нещодавно приєдналися до нашої Мережі. Я сподіваюся, що вони не лише чомусь навчаться чи покращать свої компетенції. Я маю надію, що вони зможуть згуртувати навколо себе спільноту і реалізувати свої адвокаційні кампанії. Як сказала мені одна глядачка після перегляду фільму “Боротьба Джамали”: “Якщо твої очі не горять, у тебе скорочується життя”. Якщо модератори кіноклубів отримують насолоду від своєї роботи, люди це відчувають і постійно приходять на покази. В мене наркозалежні вже самі прибігають і запитують, коли наступна зустріч.

Серед  нинішніх учнів у програмі Лариси Головко є декілька модераторів з Донецької області. І умови, в яких вони живуть, і виклики, що стоять перед ними, складно осягнути, але ці люди мають величезне бажання працювати. 

“У моїй групі є модераторка кіноклубу Наталя, яка віддала свій ноутбук на фронт. Вона живе в Донецькій області, біля неї постійно бахкає, але вона знайшла старенький-старенький, який ледь дихає, ноутбук і все одно хоче показувати фільми онлайн”, – каже модераторка кіноклубу “Долоні”. Бо справжні зміни починаються з просвіти й дискусії. Так було і з самою Ларисою Головко, і з людьми, які поряд з нею.

Запитую, чи дивляться в кіноклубі фільми про російсько-українську війну та як на них реагує аудиторія? 

“Дивляться, але так було не завжди, – зізнається модераторка, – спочатку я не могла їх показувати, надто важко було. Але торік у листопаді на Мандрівному фестивалі Docudays UA у Запоріжжі я подивилася фільм Юлії Гонтарук «Фортеця Маріуполь. Орест». Показ був під час блекауту, але  долучилося багато людей – це було щось особливе. Я зрозуміла, що люди готові дивитися й обговорювати такі фільми. Кіноклуб стає для них майданчиком, де можна поділитися наболілим і знайти підтримку”.

Зустріч у військовій частині

Найбільш пам’ятний перегляд фільму для Лариси Головко також пов’язаний із війною. 

“Це було 20 лютого 2022 року. У мене є підшефна військова частина, там кіноклуб на 600 місць. Того дня  дивилися фільм про Євромайдан. Хлопцям було по 20 років і я пам'ятаю, як сказала: «Ви були ще маленькі, коли розпочалася Революція Гідності, а зараз ви дорослі й вже строковики. Що будете робити, якщо розпочнеться велика війна?». Відповідь була одностайна: «Підемо захищати країну». Через декілька днів ці хлопці були в Енергодарі й захищали нашу станцію. Уявляєте, як я молилася за кожного з них? Я й зараз пригадую їхні обличчя і сльози”, – не стримує хвилювання модераторка.

У найближчих планах Лариси Головко – повернути до кіноклубу молодь. Спочатку через COVID, а потім і через війну школи у Запоріжжі перейшли на дистанційне навчання. Збирати учнів у бібліотеці стало непросто. Тож кіноклуб став “дещо дорослим”, як каже його модераторка. На прохання молоді Лариса Головко влаштовує недільні кінопокази. Учні та студенти самі просять показати фільм, бо знають, що запорізькі “Долоні” відкриті для них завжди.

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

Фото з архіву Лариси Головко

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
61
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
70
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
74
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
64
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
63
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
87
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
93
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
90
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
93
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook