Про участь правоохоронців у розв’язанні проблем Степогірської селищної об’єднаної територіальної громади розповідає поліцейський офіцер, підполковник поліції Андрій Хоменко.

Обстріли, руйнування, проблеми з водою та електрикою

Андрій обіймає посаду поліцейського офіцера з листопада 2021 року. До повномасштабної війни працював сам. Коли росіяни почали окуповувати населені пункти області, деякі співробітники поліції змушені були евакуюватися й братися до роботи в інших місцях. Так в Андрія з’явився помічник – поліцейський офіцер громади з Енергодара Михайло Романов.

До Степногірської громади входять дев’ять населених пунктів. П'ять із них – Василівка, Лобкове, Жереб’янки, Малі Щербаки, Степове та П'ятихатки – тимчасово окуповані ворогом. Під контролем України залишаються Степногірськ, Лук'янівка, Павлівка та Приморське. Але їх росіяни обстрілюють з усіх видів зброї.

Танки, гранати, смерчі, урагани, міномети, дрони, – від усього цього дуже потерпаємо, – каже Андрій Хоменко

За його словами, з самого початку війни обстрілів було менше. Інтенсивні атаки почались відтоді, як російська армія захопила частину Запорізької області, зокрема, Енергодар. Нещадно б’ють по житлових будинках та інфраструктурі, школах, дитячих садочках, адмінбудівлях. Було чимало прямих влучань. Люди гинуть і отримують поранення. 

На ввіреній поліцейському офіцерові території немає жодної споруди громадської інфраструктури, яку б не обстріляли.

Через часті влучення по енергетичних об'єктах переривається електропостачання. А в Степногірській громаді немає ані газу, ані централізованого опалення. Люди обігрівають оселі електрокамінами, електрокотлами, тому електрика тут – життєво важливий ресурс.

Після обстрілів ми в максимально короткий строк намагаємося повернути світло, щоб люди могли готувати їжу й грітися, – каже Андрій Хоменко.

Для цього обласна влада оперативно направляє до громади працівників обленерго, а поліцейські офіцери супроводжують машини енергетиків.

Ще одна проблема – пошкоджені обстрілами помпи. Тепер у всій громаді немає централізованого водопостачання. Як тільки крани пересохли, воду почали привозити різні волонтерські організації. Андрій Хоменко та його напарник опікувалися тим, щоб люди могли отримати все необхідне для життя, зокрема, й питну воду. За потреби, власноруч підіймали баклажки з водою на верхні поверхи для літніх людей.  

Не оминула ПОГів і нова сфера діяльності – доставлення населенню громади гуманітарної допомоги, хліба та медикаментів. Андрій пояснює, у Степногірську працюють лише два магазини, а в деяких селах, наприклад, у Лук’янівці й Павловому – їх взагалі немає. Тож і поповнити самостійно запаси продуктів люди, особливо похилого віку, не можуть. Офіцери розвозять по селах передану волонтерами гуманітарку та хліб на службовій машині. 

Доставка медикаментів

Про евакуацію, допомогу будівельними матеріалами та іншим

Якщо люди виявляють бажання виїхати на безпечнішу територію, ми все узгоджуємо телефоном. Забираємо їх із речами та поселяємо в шелтери, хостели, туди – де є місця, – розповідає Андрій Хоменко.

До шелтерів іноді відвозять і мешканців зруйнованих будинків, якщо ті не мають родичів, що могли б надати їм прихисток.

Разом із патрульною поліцією близько чотирьох місяців поліцейські офіцери громад супроводжували евакуаційні колони на так званій дорозі життя, що проходить через село Кам’янське. Коли Василівку окупували, цим маршрутом якийсь час ще можна було дістатися до підконтрольної Україні території.

Коли ж обстріли посилилися, гостро знадобилися будівельні матеріали: ОСБ, плівки та сила-силенна іншого. Адже пошкоджені будинки потребують термінових відновлювальних робіт, щоб зупинити руйнування вже від вологи, дощів чи снігу.

Від вибухів у оселях вилітають вікна разом із рамами, уламки дірявлять дахи. Бувало, вибухова хвиля шифер зривала. Голий  будинок без даху із каркасом брусів – звична картина в громаді, – бідкається Андрій Хоменко.

Наслідки обстрілів

Люди накривають будинки брезентом чи плівкою, де була можливість, перекривали шифером. Ці та інші матеріали для відновлення  передають переважно благодійні організації, які на постійному зв'язку з керівництвом громади. А поліцейські офіцери, за словами Андрія, доставляють цю допомогу людям. 

Лук'янівка, Павлівка – далекі села. Люди дзвонять. Був обстріл. Треба терміново там якісь матеріали. Ми це все отримували в голови громади й відвозили їм, – каже Андрій.

Якось одна благодійна організація передала буржуйки. І вони з напарником їздили до самотніх літніх людей, які потребують соціального супроводу, встановлювали буржуйки та налаштовували їх.

Домедична допомога, ідентифікація небезпечних знахідок

Нерідко поліцейським офіцерами доводиться вивозити людей зі зруйнованих будинків, надавати постраждалим першу домедичну допомогу.

Наприклад, чоловік пішов отримувати хліб. Снаряд прилетів – поранило ногу. Наклали турнікет, відвезли в лікарню, – згадує один із випадків Андрій.

За його словами, найближча лікарня – в Запоріжжі. Трохи ближче, у селі Приморському, є стабілізаційний пункт. Людей зазвичай відвозять спочатку туди. Там постраждалим надають допомогу, стабілізують їх стан, а тоді вже перенаправляють до обласної лікарні в Запоріжжі.

Порятунок постраждалого від обстрілів

Андрій Хоменко підкреслює, що основна маса викликів від громадян  надходить через руйнування. Бо обстріли щодня тривають по 5-6 годин поспіль. Часто викликають поліцейських і тоді, коли виявляють снаряди, що не вибухнули. 

Десь безпілотник упав. Десь уламки металу якісь незрозумілі. Десь шматок ракети лежить. З громадянами проводимо роз'яснювальну роботу, щоб не чіпали цих небезпечних знахідок й не тягнули їх додому, – пояснює офіцер.

Коли поліцейські виїжджають на такі виклики, вони ідентифікують знайдені предмети й визначають безпечні вони чи ні, а далі інформацію передають вибухотехнікам.

Андрій Хоменко робочі моменти

І про загальну атмосферу в громаді, Андрій розповідає, що іноді трапляються якісь скандали, родинні сварки, які потребують втручання зовні, бо люди через постійні обстріли стали дуже нервовими. Утім,  дрібні злочини, за його спостереженнями, трапляється нині рідше.

Загалом за час війни ставлення людей до поліцейських офіцерів змінилося.

Вони вбачають у нас не каральний орган, а тих, до кого вони можуть звернутися по допомогу, – констатує правоохоронець.

Інформування мешканців із дітьми про безпечну поведінку у воєнний час

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.