Хранителі пам’яті з Полісся: історія від кіноклубу Docudays UA в селі Покалів на Житомирщині
22 — 12 — 2023
/Житомир
482
Тетяна Познякова
Тетяна Познякова
Автор
всі статті автора

Ще на початку 80-х громада Покалева просила владу встановити пам’ятник односельцям, загиблим під час Другої світової війни. Але замість нього прислали пам’ятник “першим більшовикам”, що зображував кремезного чоловіка в кожусі, папасі й з величезним прапором у руках. “Я народилася і прожила тут усе своє життя. І ніхто ніколи до пуття не знав, кому той пам’ятник, але він стояв,” – згадує модераторка кіноклубу Docudays UA при Покалівському ліцеї Юлія Давидюк.

Юлія Давидюк

Як кіноклуб декомунізував пам’ятник “першим більшовикам”

Після здобуття Україною незалежності біля цього пам’ятника з’явився ще один – односельцям-жертвам сталінських репресій. Так у Покалеві склалася абсурдна ситуація: в центрі села поряд стояли пам’ятники катам і їхнім жертвам. Коли почалася декомунізація, невідомі посеред ночі зняли табличку з монумента кремезному чоловіку – й на тому все.

А в січні цього року вчителька, депутатка Покалівської сільради Юлія Давидюк створила кіноклуб Docudays UA при Покалівському ліцеї. Члени громади приходили дивитися документальне кіно про права людини, обговорювали фільми, порівнювали побачене з проблемами у своєму містечку, планували, що треба змінити й покращити. 

“Ми вирішили, що нарешті настав час, коли маємо “дотиснути” питання з радянським пам’ятником до логічного завершення й зняти його. Організували громаду, написали листи зі зверненнями до місцевої влади, з’їздили на виконком, потім на сесію Овруцької міської ради – і таки отримали рішення”, – розповідає Юлія.

Такий вигляд центр села мав нещодавно: поряд – пам’ятники катам і їхнім жертвам

Допитуюсь, як на це реагували односельці.

“Більшість поставилися з розумінням і підтримкою, були готові до цього, – каже Юлія Давидюк. – Але було кілька випадків, коли до мене телефонували й говорили: не ти цього пам’ятника ставила, не тобі його й зносити. А ти знаєш, взагалі, кому цей пам’ятник поставили? Хоча й самі вони були не в курсі, кому.”

Але діалог з громадою таки зробив своє. Юлія знайшла  спосіб переконати людей – за допомогою документального кіно. “У фільмотеці Мережі DOCU/CLUB є фільм грузинського режисера Шалви Шенґелі “Володар”. Він розповідає про пам’ятник Сталіну, що стояв на території старовинного жіночого монастиря, і про конфлікт, який виник у селі навколо пам’ятника. “Ситуація  схожа на нашу, – згадує модераторка. – Я збирала громаду на покази фільму, а потім дискутували про історичну пам’ять, відновлення історичної справедливості – і зрештою разом вирішили знести радянський пам’ятник”.

Демонтаж монумента почався о 7-ій ранку. Наші працівники старостату, бідолахи, його навіть молотами гепали, але там така цементна заливка! Поки пиляли його, порвали два троси. І вже потім приїхав один відчайдух водій і каже: “Я його і так звалю, без тросів, зараз зробимо”. Ось йому це і вдалося,” – розповідає модераторка кіноклубу.


Момент знесення пам’ятника “першим більшовикам”

Юлія Давидюк – місцева депутатка, тож не можу не запитати, навіщо їй кіноклуб для реалізації ідей? “Бо він згуртовує, – запевняє вона. – Коли ти знаходиш однодумців у громаді, коли люди розуміють проблему, її легше вирішити. Мені потрібна комунікація з людьми, тоді можемо знайти різні шляхи для розв'язання наших проблем.”

А почалося все з випадку

“Я випадково побачила у фейсбуці, що є можливість доєднатися до програми “DOCU ДІЄ 2.0” від Мережі DOCU/CLUB. Заповнила заявку на відкриття кіноклубу і почала вчитися проводити кінопокази та обговорення. Кілька місяців ментори програми, експерти ділилися з нами досвідом, пояснювали, як говорити про права людини. Це було просто неоціненно – отримати досвід користування такими ресурсами”, – згадує модераторка кіноклубу Docudays UA при Покалівському ліцеї Юлія Давидюк.

Сама вона з тих, кого можна назвати “магнітом”, бо гуртує навколо себе і дорослих, і дітей. “Я навіть не знаю, як без кінофільмів обговорювати деякі болючі питання, як говорити про права людини і як їх пояснювати нашим дітям і дорослим. Бо коли ти просто говориш про булінг, – це одне, а коли ти показуєш дітям документальний фільм “Булер”, то вони відчувають біль інших, розуміють, як не треба чинити. Мене вражають висновки, які діти роблять після перегляду фільмів,” – зізнається модераторка.

Після показу для школярів

Її кіноклуб став справжнім культурним осередком у громаді, а вплив кіноклубу вже вийшов далеко за межі Покалева. Модераторка проводить виїзні покази в Овручі: в центральній бібліотеці, в недільній школі та в хабі. А з січня планує розпочати кінопокази й у сусідніх громадах. Особливо багато заявок надійшло зі Словечного. 

“Наприклад, частина відвідувачів кіноклубу бачили фільм “Безголосся”, інші звернулися – і нам покажіть. Телефонували до Дня волонтера, мовляв, чи можете фільм  показати? Звісно, можемо, і не один,  бо у нас насправді дуже велика колекція фільмів”, – наголошує Юлія Давидюк.

Та й у рідному для модераторки Покалівському ліцеї, при якому працює кіноклуб,  навчаються учні з 16 населених пунктів району. Деякі з них розташовані за 3 км від білоруського кордону, тож діти їдуть до школи здалеку. Навчання в ліцеї відбуваються в очному режимі, а за небезпеки учні  спускаються в укриття. А там Юлія Давидюк часто проводить і зустрічі кіноклубу.


Кінопоказ в укритті

Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива

Саме на таких зустрічах з’явилася й ідея адвокаційного проєкту “Не забудемо і не пробачимо”, який кіноклуб реалізував в рамках програми «DOCU ДІЄ 2.0». Юлія Давидюк з однодумцями звернула увагу, що в Овруцькій громаді немає комплексного підходу до увічнення пам’яті Захисників України. “У нашій громаді з початку війни дуже багато земляків загинуло. І пам'ятні дошки постійно встановлювали на стінах шкіл, які вони закінчували – на деяких до 15 меморіальних дощок. Школи перетворилися на меморіали. Для дітей загиблих героїв, які там навчаються, це дуже велика травма. А де встановлювати дошки тим, хто тут не вчився, але мешкав у цих населених пунктах? Так з часом пам’ятні дошки почали з’являтися вже й на фельдшерсько-акушерських пунктах, і на сільських клубах, і на старостатах. Ми вирішили переосмислити проблему, знайти якийсь інший вихід із ситуації та облаштувати спільний простір пам’яті”, – розповідає Юлія Давидюк.

Відкриття виставки “Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива”

І знову допомогло документальне кіно. Мешканці громади дивилися фільм “Казка про коника” Уляни Островської та Дениса Страшного і в обговоренні формували спільну думку щодо створення місця пам’яті. Таким місцем має стати Меморіал у центрі села, – постановила громада.

“Ми починали обговорення із родинами загиблих, навіть дивились, як в інших містах роблять меморіали. Але виникає багато питань, які  ще не можемо вирішити. Кількість загиблих за час повномасштабної війни односельців зростає. Коли  відкривали виставку пам’яті, їх було тільки п’ятеро, зараз їх уже семеро, на жаль”, – ділиться наболілим Юлія Давидюк.

За чинним законодавством, для створення Меморіалу треба пройти процедуру виокремлення земельної ділянки. Це швидко не зробиш, але робота розпочалася. Мешканці громади долучилися до адвокаційного проєкту – напрацювали та вже затвердили в Овруцькій міськраді дорожню карту для створення й облаштування у Покалеві місця пам’яті героїв. А тим часом у червні в центрі села на місці демонтованого пам’ятника урочисто відкрили виставку “Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива”.

Завдяки кіноклубу в Покалеві вже з’явився тимчасовий простір пам’яті про героїв нинішньої битви за Україну. У громаді планують продовжувати роботу, щоб повністю впорядкувати постійне місце пам’яті та створити Меморіал. А Юлія Давидюк вірить, що успішна комунікація з місцевою владою і підтримка громади допоможуть досягти запланованого.

Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.

Фото з архіву Юлії Давидюк

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Немає коментарів
Тут поки немає коментарів. Ви можите бути першим
Залишити коментар згорнути
Залишити коментар
Читайте також
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
24 — 02 — 2024
/Херсон
1080
Як постраждало від російських обстрілів подружжя пенсіонерів на Херсонщині
Ольга та Анатолій Бородавченки – мешканці одного з сіл на півночі Херсонщини, подружжя пенсіонерів. Їхнє життя  докорінно…
докладніше
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
24 — 02 — 2024
/Херсон
1016
Проблеми та виклики Нововоронцовської громади
Нововоронцовська територіальна громада розташована в Бериславському районі Херсонської області на березі вже колишнього Каховського…
докладніше
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
23 — 02 — 2024
/Херсон
980
Пів року у трьох російських катівнях і 9 місяців на лівобережжі
Він перетнув кордон України ще в грудні 2023 року, але лише на початку 2024-го заявив про своє повернення постом у фейсбуці: «Нарешті…
докладніше
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
23 — 02 — 2024
/Херсон
979
Як живуть мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині
Попри окупацію, мешканці одного із сіл у Бериславському районі на Херсонщині очі в очі з окупантами майже не зустрічалися. Олександр…
докладніше
Як живе Дар’ївська громада
22 — 02 — 2024
/Херсон
1325
Як живе Дар’ївська громада
До громади входить 15 населених пунктів: Дар’ївка, Інгулець, Зарічне, Ясна Поляна, Микільське, Понятівка, Токарівка, Іванівка,…
докладніше
Про життя та подвиг Владислава Українця
22 — 02 — 2024
/Херсон
1266
Про життя та подвиг Владислава Українця
Лейтенант ЗСУ Владислав Українець родом з Вінниччини. У перший день повномасштабної війни він, у складі 59 окремої мотопіхотної бригади,…
докладніше
Історія полону Олексія Барчука та його родини
21 — 02 — 2024
/Херсон
1419
Історія полону Олексія Барчука та його родини
Олексій Барчук – один із тих херсонців, хто на собі відчув всі «принади» «руського міра», перш за все тотальне беззаконня…
докладніше
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
21 — 02 — 2024
/Херсон
1033
Мешканці Бериславщини розповідають про життя в сірій зон
Одне з сіл Великоолександрівської громади на Бериславщині, хоч і не перебувало в окупації, але з початку війни опинилося в сірій зоні,…
докладніше
“Мене врятував будинок сусіда”
20 — 02 — 2024
/Херсон
1250
“Мене врятував будинок сусіда”
Олександр Гречко мешкає в селищі Велетенське Білозерської громади Херсонщини з 60-го року минулого століття, все життя працював…
докладніше
всі новини
youtube facebook