Всі фото з архіву sheriffua.org

На якому етапі перебуває реформування поліції зараз? І що може врятувати нові громади вже сьогодні?

Коротка передісторія. 2 липня 2015 року Верховна Рада України ухвалила закон “Про Національну поліцію”. За два дні ми побачили як на Софійській площі у Києві присягу на вірність Україні склали перші співробітники нової поліції. Які пройшли місячне навчання і готові служити українському народові. А очільницею новоспеченої поліції стала Хатія Деканоідзе. Її запросили втілити в українських реаліях успішний грузинський досвід.

Уже у 2018 році на оновленому сайті МВС ми побачили такі досягнення: запущено дорожню поліцію та кіберполіцію; почала працювати єдина лінія 102 та колл - центр Нацполіції; запущено єдиний аналітичний сервісний центр (UASC), розпочав роботу Ситуаційний центр Національної поліції; створена нова поліцейська система правоохоронної інфраструктури в сільській місцевості, для невеликих міст і селищ - групи швидкого реагування; створено єдину систему авіаційної безпеки та цивільного захисту МВС. 55 бортів компанії Airbus Helicopters стануть основою сучасної вертолітної служби в органах МВС Держслужбі із надзвичайних ситуацій, Державній прикордонній службі, Національній гвардії та Національній поліції. Перші вертольоти вже прибули в Україну; запущено нові підрозділи річкової та морської поліції.

2020 рік. Пандемія COVID-19. Яка стала черговою перевіркою правоохоронної системи на спроможність  протистояти масштабному виклику. У квітні ми побачили спробу розширення повноважень Національної гвардії - присвоєння їй непритаманних функцій. Неприпустимо надавати поліцейські функції військовослужбовцям. Минулого тижня вибухнув скандал, коли у мережі з’явилось резонансне відео, де двоє поліцейських начальників обговорюють виконання так званого “плану по злочинам”. А вже цього тижня найпопулярнішою новиною про діяльність поліції стало повідомленнями про зґвалтування та катування жінки поліцейськими в Кагарлику на Київщині, ще одному чоловіку вони погрожували зґвалтуванням та катували.

Минулого тижня стало відомо, що “розслідування йде повним ходом, до його здійснення залучені сили Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції, Державного бюро розслідування, прокуратури Київської області та Офісу Генерального прокурора. Проводяться усі необхідні слідчі й процесуальні дії, а також експертизи. Затриманим правоохоронцям оголошені попередні підозри, найближчим часом будуть обрані запобіжні заходи”, - написав на своїй сторінці у ФБ Юрій Бєлоусов, очільник Департаменту процесуального керівництва у кримінальних справах про катування та інші серйозні порушення прав з боку правоохоронних органів.

Але досі не встановлені особи, причетні до побиття учасників Революції гідності і масових розстрілів, бо на одязі і спорядженні силовиків не було унікальних службових номерів, які б дозволили ідентифікацію, зокрема, шевронів, жетонів або бейджів.

“І це є однією із головних причин безкарності та неможливості притягнути винуватих міліціонерів і військовослужбовців внутрішніх військ до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності,” - вважає Олександр Банчук, експерт Центру політико - правових реформ.

Усі ці гучні справи - результат нереформованості правоохоронної системи. До порушень з боку правоохоронної системи, зокрема, свободи від катувань, після початку карантину додались ще не завжди співмірні та пропорційні обмеження свободи пересування, вираження поглядів та зібрань. Згадані свободи - це лише частина гарантованого нам державою від народження на сторожі якого мають стояти правоохоронці. Натомість ми постійно читаємо у стрічках новин про випадки катувань у підрозділах поліції та перевищення поліцейськими повноважень. Стаємо свідками нових нерозкритих нападів на активних громадян, журналістів і фальсифікації розслідувань.

“Ніякої реформи не відбулося. Навіть сам Аваков якось казав, що не може поступитися керованістю системи на догоду реформуванню, якимось змінам. 

Красиві публікації про "нову поліцію" - це не більше, ніж медіа - кампанія. Селфі з копом, кава з копом... Це все піар, який ніяк не пов’язаний з реформою. Це перше. Друге - знаєте, скільки справ припадає у нас на одного слідчого? Десь порядку 300-350, а то й більше. І серед них є велика кількість в стилі “в когось куртку вкрали” чи “гаманець загубив”. Тобто те, чим раніше займалися оперативники або дільничні. Більшість таких дрібних справ вирішуються виключно по гарячих слідах на місці. Однак слідчий, відволікаючись на них, змушений паралельно розслідувати й серйозні злочини, такі як навмисне вбивство. І що в підсумку? А все просто - слідчий часто взагалі не робить нічого. Якщо раніше, до 2014 року, робилося все, щоби кримінальну справу не порушувати, то зараз “по барабану” скільки в тебе таких справ, - 100, 200, 300, - в держреєстр вносять все, утім по факту нічого... З іншого боку, коли потрібно дати хороші показники, попіаритися й таке інше, наприклад, що десь порушується виборче законодавство, то згори дається команда. Тобто працюють не згідно механізму, а по вказівці,” - описує стан реформи поліції Андрій Черноусов, провідний експерт Харківського інституту соціальних досліджень.

Таке ж непродумане та неефективне навантаження і у дільничних по всій Україні. Вони фізично не можуть познайомитись з усіма мешканцями населених пунктів на своїй території, вчасно бути в курсі усіх правопорушень і оперативно відреагувати на загрози безпеці у громадах.

Найвагоміші причини такого стану справ у поліції вичерпно сформулював доктор юридичних наук, адвокат, експерт Центру політико-правових реформ Борис Малишев:

1. Під час перетворення міліції на поліцію не були зроблені дві важливі речі: не проведено справжню атестацію, адже 92% міліціонерів успішно одягли форму поліцейського, і не були створені нові цінності поліції. Тобто всі негативні цінності міліцейської роботи залишилися орієнтиром для діяльності “нової” поліції.
   Загалом, уся реформа поліції звелася тільки до зміни вивіски. Підходи до роботи залишилися “міліцейськими”. Єдиний успіх реформи – створення патрульної поліції, яка і дотепер має непоганий рівень суспільної довіри.
2. Відсутність превентивної роботи з боку Департаменту внутрішньої безпеки та Управління моніторингу прав людини Нацполіції. Ці органи мають запобігати подібним випадкам, збирати відповідну інформацію, проводити аналіз та робити так, щоби поліцейські, які мають схильності до неправомірних діянь, лишали свої посади ще до скоєння злочинів.
3. Скарги громадян на незаконні дії поліцейських за чинними правилами дисциплінарного провадження розглядаються самими поліцейськими, тобто кулуарно, без участі громадськості. На повну силу діє система кругової поруки. Абсолютна більшість обґрунтованих скарг громадян просто ігнорується.
4. Керівники підрозділів поліції в регіонах не зацікавлені в припиненні та профілактиці негідного поводження із затриманими, адже начальників більше цікавлять статистичні показники, а не способи, якими їх підлеглі ці показники “роблять”.
5. Для ДБР розслідування подібних злочинів поліцейських не є пріоритетом. Насправді ж це основне, над чим цей орган мав працювати та показувати результати.
6. Так і не запрацював передбачений законом ще у 2015 році механізм соціологічних опитувань про рівень довіри громад до відповідних регіональних органів поліції. Якщо довіра є низькою, керівництво такого органу має щось оперативно змінити у своїй роботі або піти у відставку. Взагалі громадський контроль за дотриманням поліцією стандартів прав людини під час досудового розслідування мінімізований.
   Це в сукупності з пасивністю керівників поліції, Департаменту внутрішньої безпеки та ДБР дає відчуття безкарності потенційним злочинцям- садистам у погонах.
7. Ну й останнє: керівник Нацполіції має обиратися на чесному і прозорому конкурсі, а не призначатися міністром внутрішніх справ.

Що ж робити? Простої відповіді на системну проблему я не даватиму. Проте вважаю за необхідне підкреслити одну очевидну обставину і поділитись дієвим механізмом організації безпечного середовища в громадах.

Варто звернути увагу на довіру до правоохоронної системи. За даними дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 24 по 29 квітня 2020 року методом телефонного інтерв’ю повністю довіряють Національній поліції України лише 6,2 % опитуваних. Правду кажучи, я не знаю, хоча б однієї країни, де поліцію любили б. Але у світі точно є країни, де відсоток довіри до поліції значно вищий. Переконана, що довіру могло б повернути таке принципове ставлення в усіх без винятку випадках як застосування для всіх одного закону.

На сайті МВС можна прочитати, що голова Громадської ради при МВС Володимир Мартиненко повідомив наступне: “Міністерство внутрішніх справ є відповідальним за досягнення п’яти цілей Програми діяльності Уряду. Публічні консультації щодо проєктів концепції їх досягнення розпочалися на початку лютого 2020 року із залученням Громадської ради при МВС. «Ми провели обговорення проєктів концепцій з членами Громадської ради при МВС, а також з інститутами громадянського суспільства практично в усіх областях. Узагальнені пропозиції передамо розробникам».

Пропоную детальніше зупинитись на двох цілях та показниках ефективності їх виконання.

“Проєкти Концепції державної політики щодо досягнення цілі 13.1. «Кожен українець почуває себе захищеним від фізичних загроз» презентував Владислав Дубина, заступник начальника Головного управління координації роботи і забезпечення формування державної політики підконтрольних Міністрові органів влади Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції МВС. Він акцентував увагу, що недосконалість механізмів розкриття та досудового розслідування кримінальних правопорушень, недостатність технологічного та аналітичного забезпечення підрозділів Нацполіції та низький рівень залученості громадян до протидії злочинності є причинами відсутності у людини відчуття безпеки. Вирішити цю проблему розробники концепції пропонують через низку заходів, серед яких, зокрема, реформування кримінальної поліції та органів досудового розслідування, запровадження системи захисту та безпеки свідків, принципу поліцейської діяльності, керованого аналітикою, належне технічне оснащення поліцейських, залучати громадян до протидії злочинності на засадах конфіденційності, співробітництва та партнерства.” - Зазначається на сайті МВС.

Показниками ефективності виконання першої цілі (13.1) є наступні: кількість тяжких та особливо тяжких злочинів; кількість злочинів, пов'язаних з незаконним заволодінням транспортними засобами; кількість злочинів проти власності; рівень довіри суспільства до органів системи МВС.

“Основні напрями і пріоритети проєкту Концепції державної політики щодо досягнення цілі 13.2 «Людина, яка потрапила в біду (надзвичайну чи іншу життєву ситуацію, що загрожує її життю чи здоров’ю), отримає допомогу навіть у найвіддаленіших куточках країни» окреслив Вадим Некипілий, начальник Відділу впровадження реформ МВС. Заходи прописані в цій концепції покликані встановити якісну екстрену комунікацію населення з державою щодо загрози чи виникнення надзвичайної ситуації чи іншої небезпечної події, а також максимально розширити зони покриття послугами аварійно-рятувальних та поліцейських служб.” - Йде мова у тому повідомленні на сайті МВС.

Оцінка ефективності виконання другої цілі (13.2) визначатиметься за такими показниками: площа покриття послугами аварійно-рятувальних та поліцейських служб; відсоток врятованих під час надзвичайних ситуацій та подій; відсоток вчасного (нормативного) прибуття до місця події або надзвичайної ситуації.

“За словами Сергія Гончарова, цілі, за досягнення яких відповідає МВС, амбітні й потребують злагодженої взаємодії з органами законодавчої і виконавчої влади, з громадськістю як на етапі розробки, так і під час реалізації, адже йдеться, зокрема, й про кропітку роботу щодо вдосконалення чинного законодавства.

“Ми завжди відкриті і раді пропозиціям. Бо завдяки конструктивним зауваженням, ми можемо скоротити час від ініціювання до прийняття, і таким чином збільшити темп впровадження змін”, – переконаний заступник глави МВС.” - Зазначено у новині із сайту МВС.

А тепер детальніше про те, що ж реально працює і дає гарні результати. Шерифи! Шерифи - узагальнений образ представників громади, цивільних людей, які наділені повноваженнями для організації безпечного середовища в громаді, профілактики протидії правопорушень, фінансуються з місцевого бюджету та підзвітні громаді.

На сьогодні відомі сім форм ефективної організації безпеки у громадах. Вони успішно працюють у малих і середніх громадах Херсонської, Харківської, Полтавської, Дніпропетровської, Миколаївської та Хмельницької областей. А саме: інспектори сільрад або ОТГ з охорони правопорядку та благоустрою; громадські формування; інспектори з інформування населення по охороні правопорядку від Центрів зайнятості за програмою «Шериф»; комунальні установи (підприємства, організації); добровольці  або «народні патрульні»; поліцейські станції; центри безпеки громад.

За допомогою цих форм представники громади самостійно вирішують проблему із забезпечення безпеки в громаді. Але “усі вони потребують  змін до чинного законодавства, нормативно-правових актів щодо можливості  надання повноважень шерифам, а також розробки механізму впровадження інституту шерифів в ОТГ та сільрадах. Наразі відсутнє правове регулювання діяльності добровільних помічників дільничних офіцерів поліції, «добровольців  або «народних патрульних». Комунальні підприємства самі визначають повноваження в рамках діючого законодавства.

Тому, робота шерифа чи спеціаліста/-ки із взаємодії з правоохоронними органами та забезпечення громадського порядку, благоустрою сільради чи ОТГ (що включає посадову інструкцію, завдання, права та обов’язки, повноваження, відповідальність, порядок залучення та відкликання з посади), потребує розробки та підготовки до затвердження відповідного нормативного документу, який би законодавчо регламентував діяльність громадських (добровільних) помічників дільничних офіцерів поліції як важливого елементу участі громадян у забезпеченні громадської безпеки в громадах України з налагодження співробітництва органів внутрішніх справ із населенням, залучення громадян до профілактики правопорушень, боротьби зі злочинністю, зокрема як громадських помічників дільничних інспекторів міліції з числа членів громадських формувань з охорони громадського порядку», - пояснюють юристка Олена Старюк та координаторка проєкту у Херсонській та Миколаївській областях Ірина Ухваріна.

Кілька практичних прикладів. Децентралізація стала причиною змін, зокрема, припинили своє існування соціальні служби у багатьох громадах. А поліція виїжджає у віддалені населені пункти, коли вже сталися злочини із тяжкими наслідками.

“Директорка комунальної установи «Центр соціальних послуг» Чаплинської об’єднаної територіальної громади Альона Ращупкіна розповіла, що раніше в кожному районі були соціальні працівники. Вони опікувалися родинами, що опинилися в складних життєвих обставинах. А тепер кожна ОТГ сама вирішує, чи утримувати такого фахівця, чи ні. І, на жаль, частіше схиляються до «ні», бо бюджет «не гумовий». У цьому сенсі Чаплинка – «щасливий виняток», адже тут створена та працює окрема профільна комунальна установа. Соціальні працівники є в кожному селі громади, вони там мешкають і завжди готові прийти на допомогу в будь яку пору доби, попри вихідні та свята. Але стикаємося з тим, що найбільша загроза дітям – їхні батьки, - пояснює реальну ситуацію Альона Ращупкіна. – Але діти зазвичай не зізнаються, бо дуже бояться потрапити в інтернат, втратити родину. І якщо їх вилучати, то куди їх потім направляти? У нас є одна патронатна сім’я. Ми можемо малечу на якийсь час до них влаштувати. Але ж це – тимчасово, і така родина теж у нас лише одна. А далі? Везти дітей в притулок? Позбавляти батьків батьківських прав? Шукати опікунів? Та, чесно кажучи, я щось не бачу черги з потенційних патронатних сімей чи з опікунів…

Керівниця проєкту «Шерифи для нових громад» Наталя Бімбірайте розповіла, що у квітні, у одному невеличкому селі Чаплинської ОТГ сталася схожа і, на жаль, типова ситуація. Чоловік напився, накинувся на дружину та дітей з кулаками. Крики почули сусіди, викликали поліцію. Але їм відповіли, що група швидкого реагування наразі на іншому виклику і зможе приїхати лише наступного дня. Люди зателефонували місцевій соціальній працівниці, старості. Вони прибігли, побачила бійку, намагалися самотужки втихомирити кривдника. Але це виявилося марним. Тому допомогли жінці втекти з двору разом із дітьми та знайшли знайомих, які прихистили їх до приїзду поліції. А кривдник, протверезівши, почав погрожувати ще й соціальній працівниці та старості, що помститься, бо вони не мають права втручатися в його особисте життя. Крім того, правоохоронці фіксують таку подію як фізичне домашнє насильство, а як від того психологічно страждають діти проходить повз увагу.” - Поділилися своїм досвідом представниці проєкту “Шерифи для нових громад” в рамках дискусії «Дітям потрібен шериф» під час 17 Міжнародного фестивалю документального кіно про прав людини.

У таких і подібних випадках ефективним було б втручання місцевих шерифів до прибуття дільничних інспекторів поліції. Шерифи гарно орієнтуються в обстановці на місці, адже постійно там проживають. Мають повагу і довіру, оскільки є представниками громади. Таким чином, профілактична робота, врегулювання спорів до початку конфлікту, що може запобігти тяжким наслідкам; та інші варіанти втручання шерифів у випадки, які потенційно можуть перерости у правопорушення чи злочини змінили б ситуацію із безпекою в громадах на краще. Таку думку мають представники громад, які бачать на практиці результати роботи шерифів.

Після дискусії «Дітям потрібен шериф» представникам проєкту зателефонувала пані Ірина, що мешкає у селі Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. І поділилась такими своїми думками: “Тема дуже актуальна хоча б навіть на прикладі нашого села. Період карантину, але підлітки в пізній час доби дуже часто в неадекватному стані, юрбами вештаються по селу – падають, тягнуть один одного, то регочуть, то б’ються. А батькам байдуже. Та й до карантину не раз доводилося бачити неповнолітніх у кальянній та нічному кафе, де вони безперешкодно купували спиртні напої. Якось навіть довелося надавати допомогу 15 річному дуже п’яному юнакові. Висновок: трьом сільським штатним дільничним офіцерам, мабуть, не вистачає часу на роботу з неповнолітніми. У школі місцеві правоохоронці також рідкісні гості з лекціями і профілактикою. Місцевих шерифів, як наприклад, є у нас у сусідній Музиківці чи в Новорайському – дуже не вистачає”.

Досвід США є ілюстрацією зниження рівня злочинності у випадках залучення громадян до організації безпеки у своїх громадах. “До 2000 року майже 40% населення США були охоплені програмою сусідського спостереження. І дослідження, проведене Міністерством юстиції США в 2008 році, показало, що в громадах сусідських спостерігачів сталося 16% зниження числа злочинів.” - цитата із сайту проєкту “Шерифи для нових громад”.

Шерифи та інші шість згаданих форм - це успішний досвід організації безпеки у громадах. Який варто взяти на озброєння Міністерству внутрішніх справ України. І спільно працювати над поширенням його по всій Україні, закріпивши таку практику законодавчо. Це означатиме тісну та ефективну взаємодію поліції і громади, яка стане запорукою своєчасного реагування навіть на найменші зазіхання на безпеку у найвіддаленіших громадах. Допоможе у досягненні цілей Програми діяльності Уряду і з часом підвищить довіру до поліції.

 Автор: Ксенія Шиманська, директорка Правозахисного департаменту ГО “Докудейз”, членкиня правління ГО “Центр Громадянських Свобод”